Фінґольфін
Фінґольфін (англ. Fingolfin) — у легендаріумі Дж. Р. Р. Толкіна другий син Фінве, Верховний Король Нольдорів Белеріанду, який загинув під час поєдинку з Морготом.
| Fingolfin | |
|---|---|
| Інформація | |
| Титул | Король Півночі та Верховний Володар Нольдорів Белеріанду |
| Місце проживання | Гітлум |
| Родичі | Діти: Фінґон, Турґон, Аредель |
| Раса | ельфи-нольдори |
Згідно з переказами, Фінґольфін був найсильнішим, найвитривалішим та найвідважнішим серед своїх братів.
Життєпис ред.
Фінґольфін був другим сином Фінве, Верховного Короля Нольдорів. Він мав молодшого рідного брата Фінарфіна та старшого зведеного брата Феанора.
Фінґольфін та Феанор були верховними принцами, яких шанували в Амані, але через брехні Моргота вони ворогували одне з одним.
Присяга Феанора ред.
Коли Феанор проголосив присягу та вирішив покинути Аман і податися до Середзем'я, Фінґольфін неохоче пішов за ним, адже не хотів покидати свій народ. Та й народ почував більше прихильності до Фінґольфіна та його синів, ніж до Феанора. Під час цієї мандрівки Фінґольфін очолив найбільше рушення нольдорів.
Перше Братовбивство ред.
Оскільки найлегшим способом потрапити в Середзем'я було переплисти море за допомогою кораблів, рушення Феанора та Фінґольфіна спочатку вирушило до мореплавців-телерів по допомогу. А оскільки телери відмовили (через страх перед валарами), Феанор наказав нольдорам викрасти кораблі. Тоді телери почали чинити опір і багато з них були вбиті. Ця подія стала відомою як Перше Братовбивство.
Фінґольфін та його рушення теж брали участь у цій події, але лише тому, що вони прибули після того, як битва вже почалася і до пуття не зрозуміли в чому причина сварки.
Зрада Феанора ред.
Все ж, захопивши кораблі у такий спосіб, рушення нольдорів дісталося півночі Аману, і висадилось на землі Араману. Оскільки кораблів було обмаль, було вирішено переплисти море окремими рушеннями. Феанор та його сини відплили першими, залишивши Фінґольфіна та решту чекати. А по прибуттю в Середзем'я Феанор наказав спалили кораблі, прирікаючи на загибель усіх, хто залишився чекати в Амані.
Фінґольфін, зрозумівши зраду (оскільки побачив полум’я вдалині), все ж вирішив перетнути протоку Гелькараксе і разом зі своїм народом здолав крижані гори і дістався Середзем’я, хоч і з великими втратами. Він оселився в Гітлумі і відтоді правував цими землями разом із сином Фінґоном.
Верховний Король Нольдорів ред.
Коли їх рушення прибуло до Середзем'я, Феанора вже було вбито, а його сина Маедроса — взято в полон. Тому Фінґон (найстарший син Фінґольфіна) вирушив до Танґородріму, де за допомогою Манве та Орлиного Короля Торондора врятував свого друга Маедроса і таким чином примирив нольдорів. Маедрос попросив вибачення за зраду свого батька і зрікся титулу Короля Нольдорів (якого отримав після смерті батька). Таким чином цей титул перейшов до Фінґольфіна.
Невдовзі Фінґольфін влаштував Меред — Адертад — Свято Возз’єднання, де було виголошено присяги союзництва та дружби між домами синів Феанора та домом Фінґольфіна, і після цього запанував мир.
Даґор — Аґлареб ред.
Потім відбулася 3 битва за Белеріанд — Даґор — Аґлареб (Славетна Битва) — Моргот випустив орчу зграю, але оскільки ельфи двох домів об’єднали свої сили проти ворога, їх армія на чолі з Фінґольфіном та Маедросом розгромила поплічників Моргота та розпочала облогу Анґбанда, яка тривала майже 400 років. Після цього запанували довгі роки миру.
Даґор — Браґоллах ред.
І в цей час миру та спокою Фінґольфін задумав напад на Анґбанд, адже хоч облога тривала, вона не оточувала Анґбанд повністю, і небезпека нападу залишалася сталою. Однак ельфи не дослухались до його ідеї, бажаючи насолоджуватись встановленим миром та злагодою своїх королівств, тому план зійшов нанівець.
Допоки Моргот не напав першим, і не почалася 4 битва за Белеріанд — Даґор — Браґоллах (Битва Раптового Полум’я). Моргот вивільнив полум’яні ріки, які затопили рівнини, виступили орки, балроґи та Ґлаурунґ Золотий — отець драконів. У підсумку битви двоє синів Фінарфіна загинули, і коли Фінґольфін отримав цю звістку, а також про наступ на землі синів Феанора, він вирішив, що настав час остаточної загибелі нольдорів. Тому, сповнений відчаю, він одинцем рушив до воріт Анґбанда і викликав Моргота на двобій. І в двобої Фінґольфін завдав 7 ран Морготові, але все ж, знесилений, він спіткнувся і впав під ноги Моргота, який поставив ногу йому на шию. Однак перед смертю Король Півночі рубонув ту стопу, і відтоді Моргот кульгав довіку.
Про цей двобій дізналися мешканці Гітлуму та Ґондоліну завдяки Королю Орлів Торондору, який не лише приніс вісті про загибель відважного ельфійського короля, але й врятував його тіло з лап Моргота, який хотів кинути його на поталу вовкам. Торондор вихопив його тіло і відніс на долину Гондоліна, де його і було поховано з почестями.
Його найстарший син Фінґон перейняв володарювання над Домом Фінґольфіна та Королівством нольдорів.
Джерела ред.
- Толкін, Джон Рональд Руел. Сильмариліон / Перекл. з англ. Катерини Оніщук. — Львів : Астролябія, 2008.