Вікіпедія

Філіп Ι де Монфор

Володар Тіру

Філіп Ι де Монфор (помер 17 березня 1270, Тір)[2] — сеньйор Ла-Ферте-Але та Кастр-ан-Альбігуа у Французькому королівстві та сеньйор Торона (1240—1270) і Тіра (1246—1270) в Єрусалимському королівстві. Син Гі де Монфора та Ельвізи д'Ібелін (дочки Баліана д'Ібелін)[3].

Філіп Ι де Монфор
фр. Philippe Ier de Montfort-Castres
Герб Монфор-Кастра
Народився 12 століття
Сідон, Ліван
Помер 17 березня 1270[1]
Тір, Lordship of Tyred, Єрусалимське королівство
·колота рана
Країна Lordship of Tyred
Діяльність феодал
Учасник Сьомий хрестовий похід і Облога Тируd
Титул сеньйор Каструd, сеньйор Тороніd і сеньйор Тируd
Посада Конетабль Єрусалимського королівства
Рід Монфор-л'Амориd
Батько Гі де Монфорd
Мати Елвіс Ібелінd
Брати, сестри Balian Grenierd, Pernelle of Montfortd, Florence of Montfortd, Alicia of Montfortd, Agnes of Montfortd і Гі ІІ де Монфорd
У шлюбі з Eleonor of Courtenayd і Maria of Antioch-Armeniad
Діти Філіп II де Монфор, Jean de Montfortd, Humphrey of Montfortd, Alix of Montfortd, Helvis of Montfortd і Philippine of Montfortd

Життя ред.

Філіп успадкував свої французькі сеньйорії Кастр, Ла-Ферте-Але та Бретанкур після смерті батька Гі де Монфора під час облоги Варі в ході Альбігойського хрестового походу в 1228 році.

Його першою дружиною була Елеонора де Куртене (пом. до 1230 р.), дочка П'єра II де Куртене[4].

У 1239 р. передав свої французькі володіння синові Філіпу, а сам вирушив до Палестини. Вдруге, десь після 1240 року Філіп одружився з Марією Антіохійсько-Вірменською[3], старшою дочкою Раймунда-Рубена Антіохійського, яка була сеньйорою Торона в Єрусалимському королівстві та претенденткою на престол Кілікійської Вірменії. В Палестині Філіп приєднався до партії свого дядька Жана I д'Ібелін в його протистоянні з представниками імператора Фрідріха II під час Війни з ломбардцями.

У 1243 р., після захоплення Тіра армією Ібелінів, отримав це місто у власний феод. У 1244 році він був призначений конетаблем Єрусалиму, але в битві при Форбії підпорядковувався Готьє IV Брієннському. В цій катастрофічній для хрестоносців битві, Філіп став одним із небагатьох християнських лицарів, які врятувалися від загибелі чи полону. У 1246 році король Кіпру Генріх I, тодішній регент Єрусалимського королівства, визнав його сеньйором Тіру в нагороду за його заслуги перед баронською партією під час Війни з ломбардцями (1288-1243). Хоча законність цього дарування була дещо сумнівною, король Кіпру Гуго III визнав його, але при цьому залишив за собою право викупити цей феод.

У 1248 — один з претендентів на трон Кілікійського царства.

Філіп приєднався до Сьомого хрестового походу і в 1250 році виконував функцію посла Людовика IX Святого на переговорах про перемир'я та відступ з Дамієтти. У 1256 році він вигнав з Тіра венеційців, що стало одним з приводів для початку війни Святого Сави. Під час цього конфлікту він намагався допомогти генуезцям під час битви біля Акри в 1258 році, але після поразки генуезького флоту відвів своє військо від міста, що допомогло вирішити боротьбу за Акру на користь венеційців.

У 1266 році він втратив Торон на користь султана Байбарса, але навіть у старості Філіпа, Бейбарс побоювався як його самого, так і можливого успіху його звернень європейських правителів до організації чергового хрестового походу. Ймовірно, за наказом султана Бейбарса Філіп де Монфор був вбитий асасинами 12 серпня 1270 року під час молитви в каплиці[5].

Його спадкоємцем у французьких володіннях став його син Філіп II де Монфор, а в Єрусалимському королівстві — його син Жан де Монфор.

Діти ред.

Від першого шлюбу з Елеонорою де Куртене:

Від другого шлюбу з Марією Антіохійсько-Вірменською[3]:

  • Жан де Монфор, сеньйор Торона і Тіру (бл. 1240 — 27 листопада 1283, Тір), одружився 22 вересня 1268 року з Маргаритою Антіохійською-Лузіньянською[8].
  • Філіппа де Монфор (пом. 1282), одружена з Вільямом, сеньйором Естевіля в Нормандії[9].
  • Гемфрі де Монфор, сеньйор Торона і Тіру (пом. 12 лютого 1284 р., Тір), одружений бл. 1270 р. з Есківою д'Ібелін, сеньйорою Бейрута[8].

Походження ред.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Симон III де Монфор
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Симон IV де Монфор
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Матільда
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гі де Монфор, сеньйор Сідона
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Роберт де Бомонт, 3-й граф Лейчестра
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Аміція де Бомонт
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Петронілла де Грандмесніл
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Філіп Ι де Монфор, сеньйор Тира
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Барісан д'Ібелін
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Баліан д'Ібелін
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Елвіза, сеньйора Рамли
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Елвіза, д'Ібелін
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Іоанн Комнін
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Маіря Комнін
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Таронотісса
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


Примітки ред.

  1. ↑ а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  2. ↑ Hill, 2010, с. 166.
  3. ↑ а б в Runciman, 1951, с. 205.
  4. ↑ Baldwin, 2014, с. 109.
  5. ↑ Edbury, 2001, с. 26.
  6. ↑ Powicke, 1967, с. 76.
  7. ↑ de Boos, 2004, с. 203.
  8. ↑ а б Edbury, 2001, с. 24.
  9. ↑ Hoefer, Nouvelle biographe universelle depuis les temps les plus recules… Volume 36. 1861. p. 262

Джерела ред.

  • Baldwin, Philip Bruce (2014). Pope Gregory X and the Crusades. The Boydell Press.
  • de Boos, Emmanuel (2004). L'armorial le Breton: Centre historique des Archives nationales (France) (in French). Somogy editions d'art.
  • Edbury, Peter W. (2001). «The De Montforts in the Latin East». In Prestwich, Michael; Britnell, R. H.; Frame, Robin (eds.). Thirteenth Century England VIII: Proceedings of the Durham Conference 1999. The Boydell Press.
  • Hill, George (2010). A History of Cyprus, Volume 2. Cambridge University Press. ISBN 9781108020633.
  • Powicke, Frederick Maurice (1967). Ways of Medieval Life and Thought: Essays and Addresses. Biblo and Tannen. Runciman, Steven (1951). A History of the Crusades. Vol. 3. Cambridge University Press.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Філіп_Ι_де_Монфор&oldid=42387217