Філософське мистецтво
| Ця стаття є кандидатом на вилучення. Ознайомитися та долучитися до обговорення цієї номінації можна на сторінці Вікіпедія:Статті-кандидати на вилучення/17 лютого 2024. Доки воно триває, Ви можете працювати над покращенням цієї статті, але не прибирайте це повідомлення. Для отримання додаткової інформації про підстави вилучення див. критерії вилучення статей.
|
Філософське мистецтво – спосіб філософствування в художній формі. Термін «філософське мистецтво» в сучасній філософії був актуалізований українським філософом і письменником Н. Хамітовим, який є засновником і Президентом Міжнародної асоціації філософського мистецтва[1]. Художні образи у філософському мистецтві – це смислообрази, однак на відміну від смислообразів есеїстичної філософії вони є персоналістично вираженими смислообразами – у вигляді героїв твору. Персоналістична напруженість смислообразів доводиться тут до персоналістичного буття смислообразів. Особистість автора в тексті філософського мистецтва спілкується з особистостями персонажів і разом з ними осягає всезагальні категорії буття.
Філософське мистецтво – це образно-персоналістичне розгортання філософських категорій. Те, що в теоретичній філософії здійснюється через понятійне виведення і доказ, а у філософської есеїстиці виявляється у виді вільної взаємодії смислообразів-ідей, у філософському мистецтві досягається через вільну гру і спілкування смислообразів-персонажів.
Як найбільше відомих представників філософського мистецтва можна назвати И. В. Гете, Ф. М. Достоєвського, Т. Манна, А. Камю, Ж.-П. Сартра, О. Хакслі.
Мистецтво є однозначна домінанта почуттєвого над раціональним. Філософське мистецтво прагне до гармонії почуттєвого і раціонального. Такими є, наприклад, образні побудови Гете у «Фаусті». Саме це дозволяє філософському мистецтву приходити до духовного освоєння трагічних протиріч людського буття в умовах, коли інше мистецтво або біжить від цих протиріч, або зображує їх нерозв’язними.
Філософське мистецтво завжди прагне об’єднати в ціле не тільки образи, а й твори. У результаті твори самі з’єднуються в мета твір, який можна назвати художньою картиною світу. Художня картина світу співвідносна з системою категорій у теоретичній філософії.
У філософському мистецтві, на відміну від теоретичної філософії та філософської есеїстики, не можна розділити метод і систему. Якщо у філософській есеїстиці ми можемо констатувати більш глибоке взаємопроникнення методу і системи, ніж у теоретичній філософії, то у філософському мистецтві ми маємо їх абсолютну тотожність. Це тотожність змісту і форми як у кожному творі, так і в художній картині світу в цілому.
Метод і система у філософському мистецтві абсолютно з’єднані через особистість творця й особистості персонажів. Особистісне начало у філософському мистецтві виявляється не тільки у творенні ідей, але й у творенні особистостей. Саме це обумовлює велику життєву силу і поліфонію гармонії системи і методу у філософському мистецтві в порівнянні з теоретичною філософією і філософською есеїстикою.
Органічна єдність системи і методу в художній картині світу приводить до того, що у філософському мистецтві неможлива, та й не потрібна методологія як щось окреме від змісту і форми творів. Адже для свого вираження вона вимагає відсторонення від екзистенції й образної конкретики, вимагає сугубо понятійного начала, а значить – деперсоналізації, що є глибоко чужим філософському мистецтву.
Система категорій у теоретичній філософії структурує світ і відображає його. Художня картина світу у філософському мистецтві вростає у світ і змінює його. Її буття співзвучне буттю світу, – але не сьогоднішньому, а новому буттю; вона творить це нове буття. У художній картині світу сьогодення згадує минуле і зустрічається з майбутнім і вічним. Ця зустріч будує цілісні і особистісно живі образи майбутнього і вічного. Тому філософське мистецтво породжує почуття майбутнього і вічного у своєму часі. Більш того, створюючи персоніфіковані образи майбутнього і вічного, воно породжує почуття особистісної причетності до майбутнього і вічного.
В українській філософії[2] найбільш відомими представниками філософського мистецтва є Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, В. Вінніченко. В сучасній Україні філософське мистецтво представлене поезією і прозою Н. Хамітова (Нез Світлий)[3], С. Крилової (Лана Світла), М. Препотенської, В. Жулая, Н. Павленко та ін., а в живописі – О. Клименко.
Література ред.
- Хамітов Н.В., Крилова С.А. Людина і культура: словник. Філософська антропологія, філософія культури, культурологія. К.: КНТ, 2022. 295 с.[4]
- Хамітов Н. Філософське мистецтво як реалість практичної філософії: досвід Григорія Сковороди / Н. Хамітов, С. Крилова // Григорій Сковорода і ми українці: диво першого кроку і сила ініціативи : кол. монографія / Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди ; за наук. ред. Ю. Бойчука, М. Култаєвої. – Харків, 2023. – С. 173–186.
- Хамитов Н. Искусство как способ разрешения противоречий жизни. Основания философской арт-терапии. К.: Центр учбової літератури, 2020. 228 с. ISBN: 978-611-012631-1
- Філософський енциклопедичний словник : энциклопедия / НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди ; голов. ред. В. І. Шинкарук. - Київ : Абрис, 2002. - 742 с. ; 24см. - ISBN 966-531-128-Х
Примітки ред.
- ↑ Науки, Гранит (18 серпня 2023). Назип Хамитов о влиянии философского искусства на человечество ХХІ века | Granite of science (ru-RU) . Процитовано 24 січня 2024.
- ↑ Хамітов, Назіп Віленович (27 червня 2023). Філософське мистецтво Григорія Сковороди і дискусії щодо розвитку гуманітарної сфери України. Вісник НАН України (укр.). № 6. с. 84—99. doi:10.15407/visn2023.06.084. ISSN 2518-1203. Процитовано 24 січня 2024.
- ↑ Хамітов, Назіп Віленович (27 квітня 2022). Академічна філософія як наука і мистецтво. Visnik Nacional'noi' academii' nauk Ukrai'ni. № 4. с. 59—73. doi:10.15407/visn2022.04.059. ISSN 2518-1203. Процитовано 24 січня 2024.
- ↑ Гурова, Інна Володимирівна (21 лютого 2023). НОВИЙ ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК. РЕЦЕНЗІЯ НА КНИГУ «ЛЮДИНА І КУЛЬТУРА: СЛОВНИК. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ, ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ». Culturological Almanac. № 3. с. 283—284. doi:10.31392/cult.alm.2022.3.35. ISSN 2786-7250. Процитовано 24 січня 2024.