Фуліго жовтий
| Фуліго жовтий | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Фуліго жовтий на мертвій деревині
| ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| Fuligo septica (L.) F.H.Wigg[en] (1780) | ||||||||||||||
| Синоніми[1] | ||||||||||||||
| Mucor septicus L. (1763) Reticularia septica (L.) With. (1792) | ||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||
|
Фуліго жовтий, або фуліго гнильний, фуліго септичний (Fuligo septica) — слизовик з родини фізарові. Він є одним з найпоширеніших фізарових слизовиків. Він належить до відомих їстівних представників міксомікотових. Поширений всесвітньо.
Опис ред.
Плазмодій білуватого, жовтуватого або яскраво-жовтого забарвлення. Діаметр сильно варіює: від 2,5 до 20 см. Плодові тіла (еталії) жовтуваті, при дозріванні темніють, такого ж розміру, товщина щільного шару кортексу (склероцію) від 0,5 до 3 см. Цей кірковий шар просякнутий вапном, яке можна побачити на поверхні у вигляді кристалів. Забарвлення кортексу може бути білим, жовтуватим, бурим, сірим, червоним. Поверхня плодового тіла губкоподібна, м'яка. Нитки капіліцію розгалужені, незабарвлені, у місцях галужень з веретеноподібними вапняковими вузликами.
Спори фіолетового кольору, переважно гладенькі, діаметром 6-10 мкм. Спорова маса чорна, фіолетова або зеленувата.
Спосіб життя і поширення ред.
Зустрічається по всьому світу. Сапротроф, живиться за рахунок мертвої деревини, листя. Може зростати на стеблах і листі трав'янистих рослин.
Спорами живляться дрібні жуки родини скритники (Latridiidae), вони ж допомагають поширювати їх.[2] У придатному вологому середовищі спори проростають дуже швидко - впродовж 0,5-1,5 години.[3]
При несприятливих умовах плазмодій утворює твердий склероцій, який здатний переживати впродовж місяців та років. В умовах помірного клімату, зокрема в Україні, фуліго жовтий активний впродовж теплої пори року - з травня до жовтня.
Використання людиною ред.
У їжу ред.
Вважається неїстівним, хоча в деяких районах Мексики молоді плазмодії смажать і їдять. Страву називають ісп. Caca de luna, тобто «екскременти Місяця». Також вживається в їжу мешканцями Українських Карпат[4]. Смажені плазмодії та вегетативне тіло фуліго жовтого на смак нагадують яєчню.
Примітки ред.
- ↑ Fuligo septica (L.) F.H. Wigg. 1780. MycoBank. International Mycological Association. Процитовано 25 березня 2011.
- ↑ Дудка, І. О.; Трихліб, Т. А.; Романенко, К. О. (2002). Асоціації міксоміцетів з жуками-скритниками (Coleoptera, Latriidae) (PDF). Екологія та ноосферологія. 12 (3-4): 54.
- ↑ Braun, Karl Leo (September, 1971). Spore Germination Time in Fuligo Septica. The Ohio Journal of Science. 71 (5): 304—309.
- ↑ Костіков І. Ю. та ін., 2006, с. 262, рід фуліго.
Джерела ред.
- Сухомлин М. М., Джаган В. В. (2013). Гриби України: Атлас-довідник (укр.). К.: Країна Мрій. с. 224. ISBN 978-617-538-231-8.
- Костіков І. Ю.; Джаган В. В.; Демченко Е. М.; Бойко О. А.; Бойко В. Р.; Романенко П. О. (2006). Ботаніка. Водорості та гриби (Навчальний посібник) (укр.) (вид. 2-ге, перероблене). К.: Арістей. с. 476. ISBN 966-8458-67-2.