Франсіско де ла Ластра
Франсіско де ла Ластра де ла Сотта (ісп. Francisco de la Lastra de la Sotta; 4 жовтня 1777, Сантьяго, генерал-капітанство Чилі — 13 травня 1852, Сантьяго, Республіка Чилі) — чилійський державний, політичний і військовий діяч. Верховний правитель Чилі у березні — липні 1814 року[2][3].
| Франсіско де ла Ластра | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 14 березня — 23 липня 1814 | ||
| Попередник: | Антоніо Хосе де Ірісаррі | |
| Наступник: | Хосе Мігель Каррера | |
| ||
| Народження: |
4 жовтня 1777[1] Сантьяго, віцекоролівство Перу | |
| Смерть: |
13 травня 1852[1] (74 роки) Сантьяго, Чилі | |
| Країна: | Чилі | |
Ранні роки ред.
Народився 4 жовтня 1777 року в місті Сантьяго в Чилі в родині Антоніо де ла Ластра Кортес та Марії де ла Сотта Аґіла.
З раннього дитинства захоплювався військовою справою. Через це батько відправив його до Іспанії, де він спочатку навчався, а згодом розпочав свою військово-морську кар'єру. 1803 року отримав звання другого лейтенанта. 1804 року повернувся до Чилі, де продовжив військову службу.
Війна за незалежність Чилі ред.
З 4 липня по 2 грудня 1811 року був заступником депутата Першого Національного конгресу Чилі від Консепсьйона[4]. 1812 року був призначений головнокомандувачем флоту Чилі. 26 жовтня того ж року був одним із підписантів Тимчасового конституційного положення.
Після того як восени 1813 року чилійський диктатор Хосе Мігель Каррера потрапив у полон до іспанців в битві при Ель-Торо, 14 березня 1814 року Урядова хунта проголосила його Верховним правителем Чилі. Обіймаючи цю посаду, він намагався об'єднати чилійські сили для протистояння іспанським роялістським військам. 3 травня 1814 року підписав із роялістами Ліркайський договір, який тимчасово припинив бойові дії між чилійцями та роялістами.
Тоді ж з полону внаслідок обміну звільнився Каррера. 23 липня він повалив уряд де ла Ластри.
1-2 жовтня чилійські патріоти зазнали поразки в битві при Ранкагуа. На відміну від багатьох патріотів, які втекли до Мендоси, де ла Ластра залишився в Чилі. Він був одним із тих, хто за урядування Маріано Осоріо був відправлений у заслання на архіпелаг Хуан-Фернандес.
1817 року повернувся із заслання внаслідок повернення чилійських патріотів до влади. Тоді ж кілька місяців знову очолював флот Чилі. 1818 року призначений губернатором Вальпараїсо. З 30 січня до березня 1823 року вдруге був Верховним правителем Чилі на час відсутності Рамона Фрейре, який очолив військову експедицію на південь Чилі. 1823 року став мером Сантьяго та державним радником[5].
У часи незалежного Чилі ред.
1825 року втретє став головнокомандувачем чилійського флоту.
У громадянській війні 1829—1830 років підтримав pipiolos (лібералів), ставши на бік Рамона Фрейре на противагу pelucones Хосе Хоакіна Прієто та Мануеля Бульнеса. Врешті-решт, табір консервативних pelucones переміг.
З 1841 року був членом військового трибуналу. У 1843—1846 роках був намісником Лаутаро. З 1844 року — віцепрезидент Національного конгресу Чилі. Був членом Постійної військової та військово-морської комісії.
Помер у Сантьяго 13 травня 1852 року.
Примітки ред.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Chile, BCN Biblioteca del Congreso Nacional de (2020). Francisco De la Lastra de la Sotta. Reseñas biográficas parlamentarias. bcn.cl. Процитовано 27 січня 2023.
- ↑ Francisco de la Lastra y Sotta. Icarito. 1 грудня 2009. Процитовано 27 січня 2023.
- ↑ Avaria, Luis Valencia (1951). Anales de la República (ісп.). Andres Bello.
- ↑ Diego Barros Arana: Historia General de Chile. Band 8. Rafael Jover, Santiago de Chile, 1887. P. 215—382.
Джерела ред.
- Barros Arana, Diego (1855). Historia Jeneral de la Independencia de Chile (ісп.). Т. I—IV. Santiago: Imprenta del Ferrocarril.
- Barros Arana, Diego (1884–1902). Historia Jeneral de Chile (ісп.). Т. I—XVI. Santiago: Rafael Jover. ISBN 978-0598482358.
- Castedo, Leopoldo (1954). Resumen de la Historia de Chile de Francisco Antonio Encina (ісп.). Т. 2. Santiago: Empresa Editora Zig-Zag.
- Encina, Francisco Antonio (1940–1952). Historia de Chile: desde la prehistoria hasta 1891 (ісп.). Т. I—XX. Santiago: Editorial Nascimento.
- Gay, Claudio (1856). Historia de la Independencia Chilena (ісп.). Т. I & II. Paris: Imprenta de E. Thunot y Cia.
- Harvey, Robert. «Liberators: Latin America's Struggle For Independence, 1810—1830». John Murray: London (2000). ISBN 0-7195-5566-3
- Herring, Hubert (1968). A History of Latin America. New York: Alfred A Knopf.
- Prago, Albert (1970). The Revolutions in Spanish America. New York: The Macmillan Company.
- Vicuña Mackenna, Benjamín (1849). El sitio de Chillán (ісп.). Santiago: Periodico La Tribuna.
- Vicuña Mackenna, Benjamín (1868). La guerra a muerte: memoria sobre las últimas campañas de la Independencia de Chile (1819–1824) (ісп.). Santiago: Imprenta Nacional. с. 562.