Франсуа Едлен, абат д'Обіньяк
Франсуа Едлен, абат д'Обіньяк (фр. François Hédelin, abbé d'Aubignac; 4 серпня 1604, Париж — 27 липня 1676) — французький письменник і священнослужитель.
 | |
| Громадянство | Франція |
|---|---|
| Дата народження | 4 серпня 1604[1][2][…] |
| Місце народження | Париж[4] |
| Дата смерті | 25 липня 1676[1][2][…] (71 рік) |
| Місце смерті | Немур[4] |
| Рідна мова | французька |
| Мова творчості | французька |
| Рід діяльності | драматург, письменник |
| Посада | абат[4] |
| Підтверджено в | Mare Magnum volume 82d[5] |
| Статус авторського права як автора | термін дії авторських прав закінчивсяd |
| Сторінка автора на Вікісховищі | François Hédelin |
 Франсуа Едлен, абат д'Обіньяк у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Батьком Франсуа Едлена був Клод Едлен, юрист парламенту, а матір'ю Катрін Паре, дочка відомого хірурга Амбруаза Паре. Після недовгої юридичної практики в Немурі він залишив право і прийняв священний сан. Згодом був призначений вихователем одного з племінників Рішельє, герцога де Фронсака. Це покровительство забезпечило йому абатства Обіньяк і Менак. Смерть герцога де Фронсака у 1646 році поклала край надіям на подальші привілеї, і Амбруаз Пере д'Обіньяк усамітнився в Немурі, займаючись літературою до самої смерті.[6]
Він брав активну участь у літературних суперечках свого часу. Проти Жиля Менажа він написав «Теренс виправданий» (1656); він стверджував, що йому належить ідея «Карти ніжності» з «Клелі» пані де Скюдері; а, попри те, що був палким шанувальником Корнеля, він виступив проти нього за те, що той не згадав абата у своїх «Розмовах про драматичну поезію». Він був автором чотирьох трагедій: «Симінда» (1642), «Орлеанська діва» (1642), «Зенобі» (1647) та «Мучеництво святої Катерини» (1650). «Зенобі» була написана з наміром надати модель, у якій дотримувались би суворих правил драми, як їх розуміють теоретики.[6]
Обираючи сюжети для своїх п'єс, д'Обіньяк, здається, керувався бажанням проілюструвати різні види трагедії — патріотичну, античну та релігійну. Натомість драматурги, яких він мав звичку критикувати, не забарилися скористатися можливістю реваншу, який давала постановка цих п'єс.[6]
Досі згадують д'Обіньяка як теоретика. Закони драматичного методу та побудови загалом були викладені д'Обіньяком у його «Практиці театру». Книга була опублікована лише в 1657 році, але він почав писати її за наполяганням Рішельє ще в 1640 році. У своїх «Академічних припущеннях або дисертації про „Іліаду“ Гомера» («Conjectures académiques ou dissertation sur l'Iliade d'Homère»), опублікованих через майже сорок років після його смерті, він поставив під сумнів існування Гомера та в певному сенсі попередив висновки Фрідріха Августа Вольфа в його Prolegomena ad Homerum (1795).
Зміст «Практики театру» узагальнив Фердинанд Брюнетьєр у своїй статті про д'Обіньяка у «Великій енциклопедії». Див. також G Saintsbury, Hist. of Criticism, bk v., та Hippolyte Rigault, Histoire de la querelle des anciens et modernes (1859).[6]
Примітки ред.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Babelio — 2007.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в Michaud L. Biographie universelle ancienne et moderne — Vol. 2. — P. 383.
- ↑ http://www.maru.firenze.sbn.it/MareMagnum/mare_magnum.htm
- ↑ а б в г
Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
Hugh Chisholm, ред. (1911). . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 2. Cambridge University Press. с. 889—890. (англ.)
Див. також ред.
Посилання ред.