Вікіпедія

Фантастична драматургія

Фантастична драматургія (англ. speculative drama) — різновид фантастичної літератури (наукової фантастики, фентезі та фантастики жахів), яка використовує драматургічну форму.

Постер фільму «Фантастичні звірі і де їх шукати», листопад 2016 року

За найкращий подкаст в області фантастичної драматургії щорічно вручається премія «Парсек»[en] у 2 номінаціях: коротка фантастична аудіо-п'єса і довга фантастична аудіоп'єса.[1]

Визначення ред.

Фантастична драматургія характеризується двома ознаками: драматургія та фантастика. Фантастика — це один з різновидів художньої літератури, в якій ідеї та образи будуються виключно у вигаданому автором чудовому світі, на зображенні дивного і неправдоподібного. Не випадково поетика фантастичного пов'язана з подвоєнням світу, його розчленуванням на реальне і придумане. Фантастична образність притаманна таким фольклорним і літературним жанрам, як казка, епос, алегорія, легенда, гротеск, утопія, сатира.

Як драматургія вона вживається у двох значеннях:

1. Один з трьох основних родів літератури (поряд з епосом і лірикою). Володіє своїми, властивими тільки їй особливостями архітектоніки, композиції, розробки характерів і т. д. В теорії і практиці театру, а також літературознавства часто замінюється синонімом «драма» (наприклад, «теорія драми»).

2. Сукупність літературних творів (як правило, написаних для постановки на сцені), структурованих за тією чи іншою ознакою (драматургія Шекспіра; драматургія Ренесансу, драматургія для дітей тощо).

У поєднанні цих двох понять: драматургія та фантастика утворюється жанр фантастична драматургія.

Таким чином фантастична драматургія — це:

1. Твори з фантастичною основою спеціально написані для театру, в стилі драми, або

2. Літературні фантастичні твори, структуровані, чи адаптовані для сцени.[2]

Історія ред.

Попередниками фантастичної драматургії (а точніше фентезі) були давньогрецькі вистави за мотивами міфів такі як Елевсінські містерії та середньовічні містерії за релігійними мотивами (наприклад масштабна «Містерія страстей» 1547 року в бургундському місті Валансьєнн).[3] Вже в наш час були поставлені вистави за мотивами: «Снігуронька» О. Островського, «Собаче серце», «Фатальні яйця» Булгакова, «Франкенштейн» Мері Шеллі, театральні адаптації «Марсіанські хроніки» і «451 за Фаренгейтом» Рея Бредбері, сценічні втілення романів Террі Пратчетта циклу «Дискосвіт», сатирична комедія Володимира Маяковського «Клоп», п'єси Євгенія Шварца і Григорія Горіна, п'єса за мотивами Олександра Волкова «Чарівник Смарагдового міста», Лазаря Лагіна «Старий Хоттабич», п'єса «Хазяйка Мідної гори» за творами Павла Бажова, мюзикл «Хлопчик з країни Оз», комедія на 2 дії за мотивами п'єси А. Б. Стругацьких «Невеселі розмови при свічках», вистава за мотивами книги-хоррора Сьюзен Хілл «Жінка в чорному», фентезійний мюзикл «Зла» по книзі Грегорі Макгвайра (вільне перекладення «Чарівника країни Оз»), мюзикл «Джекіл і Хайд» за мотивами знаменитого твору Роберта Луїса Стівенсона і балет «Чарівний горіх» (аналог «Лускунчика»).

Розвиток ред.

Мітіо Каку у своїй книзі «Фізика неможливого», посилаючись на Володимира Набокова, згадав п'єсу Шекспіра «Буря» як твір, який багато в чому нагадує науково-фантастичний твір, а також згадав науково-фантастичний фільм «Заборонена планета» 1956 року, як перенесення сюжету шекспірівської п'єси в типовий для сучасної фантастики антураж[4]Традиція радянської фантастичної драматургії сходить до В. Брюсова, А. Н. Толстого, В. Маяковського. На фантастичному допущенні побудована фабула п'єс М. О. Булгакова «Адам і Єва», «Блаженство» і «Іван Васильович».

Особистості ред.

Зв'язок фантастики і драматургії проявляється і на рівні акторів: Г'ю Джекмен, який зіграв Логана в «Людях Ікс», бере участь у бродвейському мюзиклі «Хлопчик з країни Оз». Ієн Маккеллен, який зіграв Гендальфа в трилогії «Володар перснів», спеціалізується на театральних постановках за Шекспіром і в 2000 році навіть отримав премію імені К. С. Станіславського за театральне мистецтво.

Одним із піонерів науково-фантастичної драматургії був Карел Чапек: його п'єса 1921 року «R. U. R.» ввела в популярну культуру слово робот, яке має слов'янські корені, популярністю користуються і інші фантастичні п'єси автора, такі як «Засіб Макрополуса» (1922; чеський композитор Леош Яначек написав на сюжет п'єси однойменну, оперу[5] вона також стала основою радянського фільму «Рецепт її молодості» (або «Біла хвороба»), що була екранізована 1936, 1937 року.

Приклади поєднання фантастики та драматургії ред.

За романом Роберта Луїса Стівенсона «Химерна пригода з доктором Джекілом та містером Гайдом» був поставлений мюзикл «Джекіл і Гайд» (Jekyll & Hyde), він також отримав безліч киновтілень.

На думку Е. ВіктороваШаблон:Хто це?, науково-фантастична драматургія — це практично неосвоєний жанр у російській літературіШаблон:Нащо це?. На його думку, п'єси Євгенія Шварца відносяться одночасно до казки, фантастики і сатири.

Деякі фантастичні п'єси:

Існує спроба бібліографії, де зібрано 547 творів драматургічної форми, що мають елементи фантастичного.[7]

Примітки ред.

  1. ↑ Parsec Awards. 2012 Category Descriptions [Архівовано 6 червня 2017 у Wayback Machine.].
  2. ↑ Універсальна науково-популярна онлайн-енциклопедія. Архів оригіналу за 11 листопада 2017. Процитовано 11 листопада 2017.
  3. ↑ Юлия Самохина Фантастический театр // Мир фантастики. — октябрь 2006. — № 38. [Архівовано 11 листопада 2017 у Wayback Machine.].
  4. ↑ Митио Каку. 7. Телепортация // Физика невозможного. — Альпина нон-фикшн, 2010. — ISBN 978-5-91671-057-1.
  5. ↑ Засіб Макрополуса на сайті «Лабораторія Фантастики». Архів оригіналу за 11 листопада 2017. Процитовано 10 листопада 2017.
  6. ↑ Станіслав Лем — Wikiwand
  7. ↑ Фантастика в драматургии — опыт библиографии [Архівовано 14 грудня 2017 у Wayback Machine.].

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фантастична_драматургія&oldid=42656406