Упоров Ігор Романович
Упоров Ігор Романович (нар. 30 серпня 1984, с. Залужне, Локачинський район, Волинська область, Українська РСР — пом. 28 червня 2014, с. Макарове, Станично-Луганський район, Луганська область, Україна) — український військовослужбовець, миротворець, старший солдат Збройних сил України.
| Упоров Ігор Романович | ||
|---|---|---|
 Старший солдат | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
30 серпня 1984.svg){kind=small} Залужне, Волинська область | |
| Смерть |
28 червня 2014 (29 років) Макарове, Луганська область | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська | |
| Рід військ |
 Механізовані війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Біографія ред.
Народився 30 серпня 1984 року в селі Залужне[1] Локачинського району на Волині. Закінчив Замличівську загальноосвітню школу у сусідньому селі Замличі. Опісля навчався в ПТУ №3 м. Сокаля (на даний час — Сокальський професійний ліцей за професією “Кухар, бармен”.
Свого часу проходив службу у складі миротворчого контингенту в Косові. Мешкав із сім'єю у місті Володимирі-Волинському.
У зв'язку з російською збройною агресією проти України мобілізований на початку квітня 2014 року.
Старший солдат, командир бойової машини — командир відділення 51-ї окремої механізованої бригади, в/ч А2331, м. Володимир-Волинський.
28 червня під час бою поблизу села Макарове Станично-Луганського району перебував на БМП-2. В результаті обстрілу російськими терористами дістав поранення у живіт осколком, що рикошетом влучив під бронежилет, помер від втрати крові у вертольоті під час транспортування до шпиталю. Загинув герой під час оголошеного на фронті перемир'я, за кілька діб до народження своєї другої доньки.
Похований 2 липня на Федорівському кладовищі міста Володимир-Волинський, в місті було оголошено жалобу.
Залишились мати Тамара Полатівна у Луцьку, молодша сестра Мирослава, дружина Надія, старша 5-річна донька Юлія та новонароджена донька Віолетта, яку загиблий батько уже не побачив, — вона народилася в ніч після поховання. У жовтні 2015-го сім'я загиблого волинянина отримала квартиру у Володимирі-Волинському[2].
Нагороди та звання ред.
4 червня 2015 року — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[3].
29 жовтня 2014 рішенням міської ради № 39/24 нагороджений відзнакою міської ради «За заслуги перед містом Володимир-Волинський» (посмертно)[4].
24 квітня 2015 рішенням міської ради № 43/22 Ігорю Упорову разом із іншими загиблими в АТО військовослужбовцями, жителями Володимира-Волинського, присвоєне звання «Почесний громадянин міста Володимира-Волинського»[5].
Вшанування пам'яті ред.
22 квітня 2015 у Слов'янському парку м. Володимира-Волинського була закладена Алея Слави. Студенти Володимир-Волинського агротехнічного коледжу висадили у парку 8 дубів у пам'ять про жителів міста, які загинули на сході України під час проведення антитерористичної операції — Василя Спасьонова, Віктора Хмелецького, Дмитра Головіна, Олександра Максименка, Михайла Ілляшука, Леоніда Полінкевича, Дмитра Колєснікова та Ігоря Упорова[6].
В липні 2015 у Володимирі-Волинському журналіст місцевої газети «Рідне місто» Тетяна Палаєвська організувала виставку світлин Ігора Упорова під назвою «Недоспівана пісня…» в Культурно-мистецькому центрі. До експозиції увійшли фотографії, які він зробив під час місії в Косові, на Донбасі та удома. Серед них світлина, яку Ігор зробив за дві години до загибелі — це «селфі» на БМП[7].
9 вересня 2015 рішенням Володимир-Волинської міської ради № 46/15 вулицю в житловому кварталі колишнього селища Газопроводу названо іменем Ігоря Упорова[8].
22 грудня 2015 у приміщенні Замличівської ЗОШ І-ІІІ ст. відкрито меморіальні дошки на честь випускників школи, які загинули у зоні АТО на сході України, — Ігоря Упорова та Григорія Савчука[9].
6 грудня 2021 року в ДПТНЗ “Сокальський професійний ліцей” освятили пам‘ятну дошку випускникам ліцею, які загинули в зоні АТО Ігорю Білику, Євгену Кунтому, Андрію Костенецькому та Ігорю Упорову.[10]
Примітки ред.
- ↑ Матері загиблого волинянина ніде жити // «Волинські новини», 25 грудня 2014
- ↑ Володимир: сім'я Героя отримала квартиру // «Волинське Агентство Розслідувань», 6 жовтня 2015
- ↑ Указ Президента України від 4 червня 2015 року № 311/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Загиблих на Сході волинських бійців нагородять відзнаками // «Буг», 30 жовтня 2014
- ↑ У Володимирі-Волинському загиблим бійцям АТО присвоїли звання Почесних громадян міста [Архівовано 2017-10-28 у Wayback Machine.] // «СловоВолині», 25 квітня 2015
- ↑ Вісім загиблих героїв — вісім дубів на Алеї Слави у Володимирі-Волинському // «Буг», 21 квітня 2015
- ↑ «Недоспівана пісня»: на Волині — виставка світлин загиблого бійця // «Волинські новини», 26 липня 2015
- ↑ Володимир-Волинський: вулиці назвуть іменами героїв АТО // «Волинське Агентство Розслідувань», 4 вересня 2015
- ↑ Вічна пам'ять Героям! [Архівовано 2017-10-28 у Wayback Machine.] // Локачинська РДА, 23 грудня 2015
- ↑ Меморіальні дошки Героям у ЗПТО Львівщини. Сайт пам'яті (укр.). 26 лютого 2020. Процитовано 4 січня 2022.
Джерела ред.
- Упоров Ігор Романович // Книга пам'яті полеглих за Україну.
- Упоров Ігор Романович // Український меморіал.
- Герої не вмирають! // Сторінка пам'яті мешканців міста на офіційному сайті Володимира-Волинського.
- Олена Лівіцька. Володимир прощається із загиблим // «Волинська газета», 2 липня 2014.
- Волинянин загинув на сході за декілька днів до народження дитини // «СловоВолині», 3 липня 2014.
- Ірина Бура. «Чоловіка повезли ховати, а мене — в пологовий» // «Вісник+К», 6 липня 2019.