Українська Національна Асамблея — Українська Народна Самооборона

(Перенаправлено з УНА-УНСО)

Українська Національна Асамблея — Українська Народна Самооборона (УНА-УНСО) — українська ультранаціоналістична організація.[4][5] Вона складається з політичного крила (Українська Національна Асамблея — УНА) та напіввійськового крила (Українська Народна Самооборона — УНСО).[6]

Українська Національна Асамблея
УНА
Країна Україна Україна
Голова партії Бобрович Валерій Олегович
Засновник Юрій Шухевич
Дмитро Корчинський
Анатолій Лупиніс
Дата заснування 30 червня 1990 року
Дата розпуску 22 травня 2014 року (тільки політичне крило)[1]
Штаб-квартира 01021, м. Київ, вул. Липська, 19/7, кв. 30-А
Ідеологія Український націоналізм
Український іредентизм
Антикомунізм
Інтегральний націоналізм
Союзники та блоки Патріот України (до 2014)
Кількість членів (2006) 8,000[2]
Місць у Верховній раді
0 / 450
Офіційний колір (кольори) Червоний та чорний
Девіз Слава Нації — Смерть Ворогам!
Гімн Лишайся, мила, не плач, кохана
Друкований орган Наша Справа
Офіційний сайт unso.org.ua
УНСО
На службі 19 серпня 1991 - теперішній час
Країна Україна Україна
Гарнізон/Штаб Київ
Війни/битви Січневі події у Вільнюсі
Серпневий путч
Придністровська війна
Війна в Абхазії (1992—1993)
Громадянська війна в Грузії[3]
Перша карабаська війна
Югославські війни
Перша російсько-чеченська війна
Євромайдан
Російсько-українська війна (з 2014)
Російське вторгнення в Україну (з 2022)
Вебсайт unso.org.ua(укр.)

Медіафайли на Вікісховищі

Історія ред.

Докладніше: Історія УНА-УНСО
 
Бійці УНСО в Грузії

30 червня 1990 було утворено Українську Міжпартійну Асамблею (УМА), котра об'єднала різні патріотичні групи, організації та партії. 19 серпня 1991 для боротьби з ДКНС УМА створила загони Самооборони — УНСО.

8 вересня 1991 УМА перейменувалася в Українську Національну Асамблею, а УНСО стала її структурним силовим підрозділом. Організація отримала народну назву УНА-УНСО.

В 1992 стрільці УНСО брали участь в успішному умиротворенні кримських сепаратистів, придушенні сепаратистського руху на Закарпатті, який керувався представниками УПЦ Московського Патріархату.

З початку конфлікту в Придністров'ї УНСО взяла під захист українське населення[7], отримало перший бойовий досвід.

Один з лідерів УНА-УНСО Анатолій Лупиніс організовує повернення понад шість тисяч українських офіцерів з гарячих точок СНД в Україну.

В 1993 у боротьбі проти абхазьких сепаратистів у Грузії та у громадянській війні на боці урядових військ[3] брав участь добровольчий корпус УНСО «Арго», котрий особливо відзначився в боях під Сухумі та в Кодорській Ущелині.

У вересні 1993 УНСО проводить акцію протесту проти підписання союзного договору з Росією. Під тиском Росії, Верховна Рада приймає закон про заборону воєнізованих формувань, маючи на увазі УНСО.

У лютому 1994 в Києві масово затримують активістів УНА-УНСО та декотрих ув'язнюють, в тому числі кандидатів у народні депутати. Проте УНА-УНСО проводить трьох народних депутатів до Верховної Ради та депутатів до багатьох місцевих рад.

 
Сутички унсовців з міліцією під час похоронної процесії, 1995 рік

В грудні 1994, коли російські війська вдерлися на територію Чеченської Республіки у Грозному починає діяти Інформаційний Центр «Вільний Кавказ», яким керує Сашко Музичко «Білий». Підрозділ УНСО «Вікінг» забезпечує охорону іноземних журналістів, які робили репортажі з зони бойових дій.

Перша делегація УНА-УНСО відвідала Чечню у серпні 1994, а друга прибула туди вже в жовтні. Обидві очолював Анатолій Лупиніс. Третьою ж УНСОвською делегацією, яка з’явилася в Грозному 29.ХІ.1994, керував сам тодішній Провідник Дмитро Корчинський. Відбулися зустрічі з Зелімханом Яндарбієвим та Асланом Масхадовим (обидва вони згодом по черзі виконуватимуть обов’язки президента Чечні). Було домовлено про вербування спеціалістів з ВПС та ППО в Україні [8]. 18 липня 1995 року активісти УНА-УНСО разом з іншими патріотами зуміли поховати Патріарха УПЦ КП Володимира на Софіївському майдані. У відповідь тодішній режим припиняє реєстрацію партії УНА.

26 квітня 1996 року підрозділ УНСО бере участь в антилукашенківській акції.

У травні 1996 у Харкові, УНА-УНСО зриває проведення установчого з'їзду філії ЛДПР Жириновського.

В кінці 1997 року УНА була знову зареєстрована, проте, на думку проводу УНСО, через вихід Дмитра Корчинського не змогла пройти у виборах до Верховної Ради.

Участь УНА-УНСО в 1999 в місцевих виборах завадила Григорію Суркісу стати київським мером, а Віктору Медведчуку — провести в Київську міську раду велику фракцію депутатів.

2000 року УНСОвці в таборах під Мінськом вели підготовку до білоруської революції. На жаль, білоруси не наважились на виступ. Бійці УНСО пройшли екзамен мобілізації в умовах жорсткої конспірації.

 
Бійці УНСО на акції «Україна без Кучми»

Під час акції «Україна без Кучми» УНА-УНСО охороняє наметове містечко на Майдані, організовує спротив по всій Україні. Події 9 березня 2001 біля Адміністрації Президента призвели до репресій проти організації.

Акцію сумських студентів влітку 2004 року очолив Голова Виконкому УНА Руслан Зайченко. Результатом стала відставка міністра освіти Кременя.

УНСОвці працювали в штабах «Нашої України», проводили вишкільні табори для молоді, здійснювали охоронні функції та силові операції під час «Помаранчевої революції», зокрема блокування Адміністрації Президента і охорону автопробігу на схід України і Крим.

УНСО проводила акції протесту під час візитів Патріарха РПЦ Алексія, а після його смерті, наступника Кіріла.

У жовтні 2005 на з'їзді УНА головою УНА-УНСО було знову обрано Героя України Юрія Шухевича, який керував організацією до 2014 року до обрання народним депутатом України.

За його каденції очільника партії, 7 грудня 2005 року у Міжрегіональній академії управління персоналом відбувся ХХ (позачерговий) З'їзд УНА-УНСО. На З'їзді було прийнято рішення про утворення виборчого блоку партій Українська Національна Асамблея і Українська Консервативна Партія (голова — Георгій Щокін).

Про старт рішучих перетворень заявив голова партії Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО) Юрій Шухевич при відкритті XXII позачергового з'їзду УНА, що відбувся в Київському будинку архітекторів 25 грудня 2005 року. З'їзд прийняв політичну програму, що називається «Сонячний Перехід, Третій Гетьманат» і затвердив список зі 154 кандидатів в народні депутати. У першій п'ятірці: лідер партії УНА Юрій Шухевич, заступник голови партії Микола Карпюк, голова виконкому Руслан Зайченко, голова Київської організації Ігор Мазур, лікар-інформотерапевт Олександр Філатович. За ними йдуть журналістка Наталка Чангулі, лідер культового рок-гурту «Кому вниz» Андрій Середа, музикант і громадський діяч Кирило Стеценко, спортивний журналіст Валентин Щербачов, інші інтелектуали та партійні активісти.[9]

2009 року сотня УНСОвців у Севастополі провела акцію під жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами біля штабу Російського Чорноморського Флоту.

Під час Майдану 2013—2014 УНСО стало основою військово-політичного руху Правий Сектор в багатьох регіонах України. УНСОвці захищали студентів під час розгону силовиками мітингу протесту 30 листопада, становили найбільш бойову частину Майдану.

22 січня в бою на вул. Грушевського був вбитий снайпером Михайло Жизневський «Локі», один з найактивніших УНСОвців

20 лютого 2014 року на Майдані загинули ще двоє бійців УНСО.

17 березня 2014 спецслужби РФ викрали одного з керівників організації Миколу Карпюка, якого судили у Грозному, Чечня. 7 вересня 2019 року він був звільнений в рамках обміну між Україною і РФ.[10].

24 березня 2014 у Рівному під час затримання співробітниками МВС, було вбито Олександра Музичка («Сашка Білого»), одного з лідерів УНСО.

Після переходу Росією весною 2014 у відкритий, хоч і неоголошений наступ, на східні території України УНСОвці їдуть на схід у складі батальйонів «ДУК», «Айдар», «Азов», «Донбас». Також був сформований добровольчий батальйон УНСО, який увійшов до складу Збройних Сил України. З жовтня 2014 бійці батальйону виконують бойові завдання в зоні АТО неподалік від Маріуполя і в інших гарячих точках.

2014 року здійснюється пілотний проєкт Міністерства Оборони України та УНСО у Вінниці. Силами організації створено навчальний центр імені Євгена Коновальця, де добровольці УНСО проходять професійний вишкіл перед оформленням до лав Збройних сил України.

У квітні 2015 було відновлене політичне крило — проведено з'їзд та створено партію УНА-УНСО.

20 серпня 2015 року Міністерство юстиції України зареєструвало Політичну партію «УНА-УНСО», свідоцтво 313-п.п., про що в Єдиний реєстр громадських формувань внесено запис 1438849.[11]

2019 року підтримала на виборах у другому турі Петра Порошенка.[12]

Лідери ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Right Sector registered as official party, Interfax-Ukraine (22 May 2014)
  2. McGregor, Andrew (30 березня 2006). Radical Ukrainian Nationalism and the War in Chechnya. The Jamestown Foundation. 
  3. а б Мирончук, В (2021). До ліктя лікоть. Темпора. с. 50. 
  4. Singh, Anita Inder (2001). Democracy, Ethnic Diversity, and Security in Post-Communist Europe. Greenwood. с. 114. 
  5. Dymerskaya-Tsigelman, Liudmila; Finberg, Leonid (1999). Antisemitism of the Ukrainian Radical Nationalists: Ideology and Policy. Analysis of Current Trends in Antisemitism (Vidal Sassoon International Center for the Study of Antisemitism) (14). 
  6. Ramet, Sabrina P. (1 листопада 2010). Radical Right in Central and Eastern Europe Since 1989 (англ.). Penn State Press. с. 290. ISBN 978-0-271-04379-1. 
  7. Пальчик, Валерій Миколайович (2021). УНСО: перший посвист куль (війна у Придністров'ї,1992 рік). Київ: Мельник М.Ю. с. 304 с. ISBN 978-966-97751-8-4. 
  8. Контакти УНА-УНСО з Чеченською Республікою Ічкерія Источник: https://censor.net/ru/b3229465. 
  9. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2006. Процитовано 2 квітня 2006. 
  10. Українські в'язні повернулися. Хто серед них? Повний список. BBC News Україна. 07.09.2019. Процитовано 7 вересня 2019. 
  11. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 травня 2013. Процитовано 27 серпня 2015. 
  12. УНА-УНСО закликала українців підтримати Порошенка. glavcom.ua. Процитовано 4 квітня 2019. 
  13. Головою партії УНА-УНСО став Валерій Бобрович. УНА-УНСО. 7 листопада 2016. Архів оригіналу за 16 листопада 2016. 

Посилання ред.

У культурі:

Мемуарна та художня література ред.

  • Бобрович В. Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима. — Київ: Зелений пес, 2009.
  • Андрій Миронюк. Українські добровольці в Чечні (книга містить романи kavkaz.ua та Скіф). — Київ, 2004. — 288 с. ISBN 956-7881-96-5
  • Дмитро Корчинський ,,Війна у натовпі".