Тропічні циклони кабовердійського типу або урагани кабовердійського типу — тип тропічних циклонівпівночі Атлантичного океану, що формуються біля островів Кабо-Верде, біля західного узбережжя Африки. Зазвичай за сезон розвивається близько двох тропічних циклонів кабовердійського типу, що зазвичай є одними з найбільших за розміром та найінтенсивніших тропічних циклонів сезону, оскільки вони часто мають можливість значно посилитися над теплими океанськими водами до досягнення суші. П'ять найсильніших атлантичних тропічних циклонів належать до цього типу, так саме як і більшість довгоживучих тропічних циклонів. Тоді як частина цих тропічних циклонів проводить все своє життя в морі, інші досягають Вест-Індії, узбережжя Мексиканської затоки і східного узбережжя США, здійснюючи значні руйнування у цих районах.
Ураган Сем, ураган кабовердійського типу 4 категорії.
Тропічні циклони кабовердійського типу розвиваються з тропічних хвиль, що формуються біля африканського узбережжя під час сезону дощів. Ці хвилі викликають депресії, що за сприятливими умовами розвиваються у тропічні циклони приблизно за 1000 км від островів Кабо-Верде. Зазвичай цей процес відбувається в серпні або вересні, однак були зареєстровані й циклони, що формувалися на початку липня або наприкінці жовтня[1].
Типові шляхи тропічних циклонів кабовердійського типу
Після формування біля островів Кабо-Верде, тропічні циклони цього типу починають рухатися на захід, досягаючи ураганної сили посередині Атлантичного океану, хоча це може відбутися як ближче до Кабо-Верде, так і ближче до Вест-Індії. Із рухом на захід ці тропічні циклони поступово повертають на північ, цей поворот робить більшість тропічних циклонів, що існують більш ніж кілька днів. Однак із наближенням до Карибського моря можливо кілька сценаріїв їх розвитку та руху.
Ураган Ґлорія 1985 року, що вразив східне узбережжя США. Деякі тропічні циклони ще сильніше відхиляються на північ через район високого тиску, що часто утворюється у східній частині Атлантичного океану наприкінці літа. Ці циклони проходять на північ від Антильських островів та повертають на північ та північний схід на схід від Флориди, часто не зачіпляючи суші. Деякі з цих тропічних циклонів, однак, рухаються на північний захід, виходячи на сушу в Північній або Південній Кароліні. Типовими прикладами таких тропічних циклонів є ураган Г'юго 1989 року і ураган Фран 1996 року. Деякі тропічні циклони цього типу ще сильніше підхиляються на північ і досягають Нової Англії, як це трапилося з Новоанглійським ураганом 1938 року і ураганом Ґлорія 1985 року[2].
Ураган Едуард 1996 року, що пройшов мимо східного узбережжя США. Якщо тропічний циклон відхиляється на північ, ймовірність виходу його на сушу невелика. Деякі тропічні циклони, однак, повертають на північний захід і досягають східного узбережжя США або Канади, як Чесапіксько-потомакський ураган 1933 року і ураган Ізабель 2003 року, що досягли середніх районів східного узбережжя США, та ураган Білл 2009 року, ураган Дейзі 1962 року і ураган Ерл 2010 року, що досягали Канади. Коли ж шлях відхиляється сильніше, тропічний циклон повертає назад у море, перетворюючись на позатропічний циклон над холоднішими водами. Прикладом такого тропічного циклону був ураган Едуард 1996 року. В екстремальних випадках, тропічний циклон може досягти Європи, як це трапилося з ураганом Гелен 2006 року і ураганом Айзек 2000 року, обидва з яких досягли Ірландії.
Ураган Фелікс 1989 року, що зник над центральною частиною Атлантичного океану. Інколи субтропічний хребет знаходиться південніше свого звичайного положення, що дозволяє тропічним циклонам відхилятися на північ та схід швидше, зазвичай такі циклоні розсіюються над океаном. Прикладом таких тропічний циклонів є ураган Філіпп 2005 року[2]. Інколи таке відхилення трапляється особливо швидко після формування, як це відбулося з ураганами Ерін і Фелікс 1989 року.
Тропічні циклони кабовердійського типу є одними з найбільш довгоживучих, оскільки при типовому русі на захід вони довго не зустрічають суші або холодніших вод, що можуть припинити існування тропічного циклону. Ураган Фейс 1966 року, тропічний циклон кабовердійського типу, є третім ча часом життя атлантичним ураганом[2], що проіснував 16 днів, з них 14 з силою урагану[3]. Ураган Хуан-Марьям 1988 року і ураган Ірен-Олівія 1971 року існували ще довше, оскільки продовжили рух у Тихому океані.
В таблиці вказана максимальна категорія урагану за шкалою Саффіра-Сімпсона. Сильними ураганами називаються такі що досягли третьої категорії, або ті що принесли великі збитки:
З 1974 року проводиться проект GATE з дослідження цих тропічних циклонів, у якому беруть участь 20 країн, при цьому проводиться дослідження тропічних хвиль, зокрема за допомогою літаків[4]. В 2006 був здійснений 2-місячний дослідницький проект NAMMA-06[5], протягом якого літаки патрулювали райони можливого виникнення тропічних циклонів[6][7].
