Вікіпедія

Москва — Третій Рим

теологічно-політична концепція, яка стверджує, що Росія є наступницею Римської імперії
(Перенаправлено з Третій Рим)

Москва — Третій Рим (рос. Москва — Третий Рим) — російська теологічна і політична концепція, яка стверджує, що Москва є наступницею Римської імперії.

Герб Російської імперії

Православний чернець Філофей Псковський, головний ідеолог великого князя Василія Івановича, близько 1500 року сформулював світоглядну і політичну доктрину «третього Риму», яка мала потужний вплив на історію християнської цивілізації сходу Європи і центру Євразії, країн Русі Київської і Московії. Втім фактично запозичив ідею Фома тверського, що 1453 року (коли впав Константинополь) склав «Схвальне слово великого князя Бориса Олександровича», що обґрунтував тезу, що Твер — Третій Рим і Другий Константинополь.

Згідно старця Філофея, історія світового православ'я і православного царства складається з трьох основних періодів: перший Рим (де Рим — осередок православ'я і столиця Римського царства перших століть, знищений єретиками, папістами-латинянами), другий Рим (Константинополь або Царгород як осередок православ'я і столиця Ромеї, знищений турками-мусульманами) і третій Рим (Москва як духовний осередок православ'я і отже потенційна столиця майбутньої імперії, молодого царства Руського, єдиного православного царства тогочасного світу). Після цього на думку Філофея людство ввійде в останній етап своєї історії перед кінцем історії і Страшним Судом, адже «четвертому Риму не бувати» («два убо Рима падоша, а третій стоит, а четвертому не быти»).

Спочатку ідеологема «Москва — Третій Рим» замінила собою ідеологему «Москва — Другий Київ» і стала смисловою основою месіанської світоглядної концепції періоду формування Московської централізованої держави, а також постає прологом усієї російської філософії історії. Пізніше ідея російського месіанства отримає нову форму та почне розвиватись на основі нової парадигми — в системі філософських побудов щодо відношення Росії до Заходу у зв'язку з пошуком власних шляхів у світовій історії. Таким чином ідея Філофея почне доповнюватись новими сюжетами, отримувати додаткову аргументацію та нову інтерпретацію. Саме тому, зазначена ідеологема стає системоутворюючою для філософської та суспільної думки в цілому.[1]

Підґрунтя ред.

Формальним ґрунтом для висунення цієї доктрини було одруження другим шлюбом московського правителя великого князя Івана ІІІ на племінниці останнього візантійського імператора Констянтина ХІ — Софії Палеолог. Візантійська імперія мала тоді неабиякий культурний, релігійний та політичний вплив на всю середньовічну Східну Європу. З ближнього оточення Софії Палеолог походили ідеї, що сформулював в своєму посланні старець Філофей. Однак дослідники підмічають, що формально Софія не мала прав на Константинопольський престол, бо походила з «бокової гілки» Палеологів, тобто не була прямим нащадком візантійського імператора. Рушійним мотивом появи тези про 3-й Рим була боротьба князів московських за цесарський (імператорський, царський) титул, та за домінацію князівства московського серед інших східнослов'янських князівств, васалів Золотої Орди.

Генеза ред.

Генеза власне теорії «Третього Риму» має значно давніше походження, вона пережила довгу й складну еволюцію. Початки її пов'язані з історією другого Болгарського царства, яке претендувало на роль спадкоємця Візантійської Імперії після здобуття Константинополя католиками-хрестоносцями у 1204 році. Віднопвідно центр православ'я із сплюндрованої візантійської столиці мав бути перенесений до іншого, «незайманого» місця — на роль якого тоді претендувала болгарська столиця Тирново. У 1263 році хрестоносців з Константинополя вигнали і Візантійська імперія була відновлена. Але ідея і надалі жила в середовищі болгарських інтелектуалів. Про неї знову згадали після захоплення Константинополя мусульманами-турками у 1453 році. Проте створити «православну альтернативу» на теренах Болгарії вже було неможливо — її османи захопили раніше. Певний час плекали надії перетворити на «новий Царгород» або ж «третій Рим» Київ — особливо після того, як митрополитом київським став болгарин Григорій II, а звідти ідея потрапила до Новгорода, князем якого став брат київського князя Семена Олельковича Михайло, та сусіднього Пскова[2]. За кілька десятиріч концепція «третього Рима» (з відповідними змінами) була засвоєна у Заліссі — Твері та Москві.

Концепція Філотея в її остаточному оформленні («Москва — Третій Рим, а четвертому не бути») стає в середині 16 ст., за царювання Івана IV Ґрозного, популярною у колах московського уряду й Церкви. Московські книжники того часу, під керівництвом митрополіта Макарія, пов'язували особу царя не тільки з Візантією, але й зі старим Римом (походження московської династії «від Авґуста цісаря»). Теорія «Третього Риму» була повторена в акті утворення Московського патріархату («Уложенная Грамота» 1589). Занедбана під час Смути поч. 17 ст., вона відродилася за царя Олексія Михайловича й патріарха Нікона, зокрема по приєднанні України 1654 року, і, хоч не стала офіційною урядовою доктриною, мала великий вплив на політику Московської держави й Церкви і здобула собі широку популярність у другій половині 17 ст., від вищих сфер уряду й Церкви до опозиційних кіл населення, зокрема серед т. зв. розкольників — старообрядців (писання М. Добриніна-Пустосвята, «Соловецька чолобитна» тощо). Тим самим вона стала основою й дороговказом національної ідеології й імперіалістичної політики Росії на майбутнє. Впливи й відгуки теорії «Третього Риму» були помітні в російській літературі й публіцистиці 18 — 19 ст.

Наступні трансформації ред.

Слов'янофільство ред.

«Слов'янофільство» — великодержавницька концепція та монархічна доктрина Російської імперії. Як офіційна державна ідеологія існувала у виді популярної формули: «самодержавіє, православіє, народность», що була сформульована російським міністром освіти графом С. С. Уваровим під час царювання Миколи І Романова і була підґрунтям абсолютистської московської держави та її зовнішньої експансії.

Радянський соціалізм ред.

Див. також: Братство народів та Радянський патріотизм

«Російський світ» ред.

Докладніше: Російський світ

«Російський світ» — церковна за формою, але за думкою оглядачів та аналітиків геополітична за своєю суттю концепція, котру висунув в своїй програмній промові 3 листопада 2009 московський патріарх Кирило[3] та повторив її в Одесі під час візиту в Україну в 2010 році[4]. Після історичних невдач доктрин «Третього Риму» та слов'янофільства, що були розраховані спочатку на весь християнський, а потім на слов'янський світ, «російський світ» («гундяєвщина») орієнтована лише на східнослов'янські країни Східної Європи — тобто на Україну та Білорусь і водночас веде РПЦ до ізоляції.[5]

Ідеями «Російського світу» користаються як виправданням для відродження Російської імперії.[6]

Див. також ред.

Виноски ред.

  1. ↑ Новикова Л. И. Три модели развития России / Л. И. Новикова, И. Н. Сиземская. — М. : ИФ РАН, 2000. — 272 с
  2. ↑ Олексій Мустафін. «Третій Рим» на берегах Дніпра. Загублена спадщина останніх київських князів. Київ24. 2024-02-05.
  3. ↑ Выступление Святейшего Патриарха Кирилла на торжественном открытии III Ассамблеи Русского мира / Патриарх / Патриархия.ru. Патриархия.ru (рос.). Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019.
  4. ↑ Єпископ Євстратій: Москва — третий Рим? — video.oboz.ua
  5. ↑ Ілюзія «Третього Риму». tyzhden.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019.
  6. ↑ «А Росія – лучше всєх». tyzhden.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019.

Література ред.

Посилання ред.

  Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Москва_—_Третій_Рим&oldid=41702886