Толе (Севастополь)
Толе (Тейлю, Тюле, Тюли, Толи, Авли) — зникле село в Балаклавському районі Севастополя, в західній частині Байдарської долини, на правому березі річки Чорної (біля східного кінця Чорнорічинського каньйону)[1].
| село Толе | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Севастопольська міська рада |
| Район | Балаклавський район |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1488 |
| Населення | — |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 44°29′37″ пн. ш. 33°47′32″ сх. д. / 44.49361° пн. ш. 33.79222° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
226 м |
| Місцева влада | |
| Карта | |
  Толе | |
 Толе | |
| Мапа | |
| |
Історія ред.
Толе було стародавнім селищем, здогадно засноване на початку нашої ери нащадками готів і аланів[2], що змішалися з місцевим грецьким населенням[3]. У Середні віки входило спочатку в зону впливу, а потім і до складу християнського князівства Дорі — Феодоро[4]. Існує версія, що селище, в XIII-XV століттях, входило в вотчину володаря феодального замку, відомого в літературі під ім'ям Ісарчік (Сарджік)[5], який перебував на мисі Біюк-Кармизи на південній стороні Чорноріченського каньйону (на думку інших істориків — могло входити до складу Чембальского консульства Капітанства Готія)[6].
Після захоплення князівства в 1475 році османами селище включили до Мангупського кадилика Кефінського санджака (згодом еялету) імперії. Найперша згадка села зустрічається в документі, основаному на даних більш раннього перепису, зі скарбниці Османської імперії від 3 липня 1488 року, згідно з яким в ньому налічувалося 20 домогосподарств[7]. У матеріалах переписів Кефінського санджака 1520 року в селищі Тюле, значилася 31 православна сім'я, з яких 4 втратили чоловіка-годувальника і 1 мусульманська сім'я[6]. За переписом 1542 року у Тюле значилося 30 православних сімей, з них 29 повних, 1 втратила чоловіка-годувальника і 16 дорослих неодружених чоловіків[8]. З XVII століття в цих краях починає поширюватися іслам[9], але з відомих даних село залишалося християнським.
За «Відомостю про виведених з Криму до Приазов'я християн» від 18 вересня 1778 року Суворова, з села виїхало 32 грека[10] — мабуть, це було все населення, оскільки ні в «Камеральному Описі Криму» 1784 року, ні в «Відомості про всі селища в Сімферопольському повіті складених з показань в якій волості скільки числом дворів і душ» від 9 жовтня 1805 року селище не значиться. Знову село Тейлю зустрічається на військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 року, де воно позначено з 14 дворами[11]. Мабуть, незабаром спорожніло знову, оскільки в «Відомості про казенні волості Таврійської губернії» 1829 року серед житлових не враховане, а на карті 1842 року є вже руїни села Тюле[12], як і на трьохверстовій карті Шуберта 1865-1876 років[13].
Згідно збірці «Енциклопедічеський лексикон», 1853 року:
|
... Тюле (жителі якої, проте ж нині поселені в інших місцях, а землі залишилися за адміралом Графом Н.С. Мордвіновим) | 
|
.
Надалі в доступних джерелах не зустрічається.
У 1953 році його територію обстежив С. Ф. Стржелецький. На поверхні простежуються сильно задерновані фундаменти кам'яних будівель, сліди огорож. Підйомний матеріал представлений фрагментами ліпного посуду кизил-кобинської культури (VI-IV ст. до н. е.), уламками кам'яних зернотерток, уламками елліністичних амфор, а також фрагментами піфосів, глечиків і покрівельної черепиці IV-XIV ст.[14]
Примітки ред.
- ↑ Трехверстовка Крыма. Военно-топографическая карта. // Etomesto.ru (1865)
- ↑ Кизилов М. Б., Масякин В. В., Храпунов И. Н. Готы. Аланы. // От киммерийцев до крымчаков (народы Крыма с древнейших времен до конца XVIII в.) / А. Г. Герцен. — Благотворительный фонд «Наследие тысячелетий». — Симферополь: Доля, 2004. — С. 71—96. — 293 с. — 2000 экз. — ISBN 966-8584-38-4.
- ↑ А. Г. Герцен. Ю. М. Могаричёв. О некоторых вопросах истории Таврики иконоборческого периода в интерпретации Х.-Ф.Байера.
- ↑ Фадеева, Татьяна Михайловна, Шапошников, Александр Константинович. Княжество Феодоро и его князья. Земли княжества Феодоро. Внутреннее деление княжества: крепости и уделы… — Симферополь: Бизнес-Информ, 2005. — 295 с. — ISBN 978-966-648-061-1.
- ↑ Исарчик Сарджик [TR/9038.]
- ↑ а б Фирсов Л. В. Сарджик (Исарчик или Биюк-Мускомское укрепление) // Исары. Очерки истории средневековых крепостей Южного берега Крыма. [Архівовано 2019-11-05 у Wayback Machine.] // — Новосибирск: Наука. Сибирское отделение, 1990.
- ↑ Beldiceanu-Steinherr I., Berindei M., Veinstein G. La Crimée ottomane et I'institution du «timār» // Annali dell'Istituto Orientale di Napoli. — 1979. — Vol. 39. — P. 523—562.
- ↑ Öztürk Y. Osmanlı Hakimiyetinde Kefe 1475—1600. — Ankara: Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları, 2000. — XXXIV, 570 s. — ISBN 975-17-2363-9.
- ↑ А. Г. Герцен. Крымские татары // От киммерийцев до крымчаков (народы Крыма с древнейших времен до конца XVIII в.) / А. Г. Герцен. — Благотворительный фонд «Наследие тысячелетий». — Симферополь: Доля, 2004. — С. 228—240. — 293 с. — 2000 экз.
- ↑ Ведомость о выведенных из Крыма в Приазовье христианах… от 18 сентября 1778 года.
- ↑ Военная топографическая карта полуострова Крым, составленная Мухиным. // Etomesto.ru (1817).
- ↑ Военно-топографическая карта Крыма полковника Бетева. // Etomesto.ru (1842).
- ↑ Трехверстовка Крыма. Военно-топографическая карта. // Etomesto.ru (1865).
- ↑ Стржелецкий С. Ф. Разведки деревень округи Херсонеса
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |