Тетерукові

підродина птахів
Тетерукові
Самець Centrocercus urophasianus
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Куроподібні (Galliformes)
Родина: Фазанові (Phasianidae)
Підродина: Тетерукові (Tetraoninae)
Vigors, 1825
Роди

Bonasa
Falcipennis
Centrocercus
Dendragapus
Lagopus
Tetrao
Lyrurus
Tetrastes
Tympanuchus

Синоніми
Tetraonidae Vigors, 1825
Посилання
Вікісховище: Phasianidae
Віківиди: Tetraoninae
ITIS: 175769 553485, 175769
NCBI: 8998
Fossilworks: 105581 67700, 105581

Тетерукові (Tetraoninae) — підродина птахів родини Фазанових (Phasianidae) ряду Куроподібних (Galliformes). До недавнього часу тетерукових виділяли у окрему родину Tetraonidae. Лісові птахи середнього розміру, поширені у північних частинах Євразії та Північної Америки.

Морфологічні ознаки ред.

 
У самки глушця добре помітні оперені лапи

Маса тіла від 400 г до 6,5 кг. Виражений статевий диморфізм. Птахи з коротким та випуклим дзьобом (крім глушця), ріжучим краєм рамфотеки, опереними ніздрями. Опереним є також плесно, причому в більшості випадків опереними є також при основі і пальці, а у білих куріпок пальці оперені повністю, за винятком самих їхніх кінчиків. У більшості видів на зиму по краях пальців відростає рогова бахрома, що полегшує пересування по снігу та занурювання у нього. Для тетерукових характерним є значний розвиток парних сліпих кишок, що помітно підвищують ефективність травлення. У глушця довжина цих кишок становить 70—80 % від довжини всього кишечника, а у білої куріпки — до 138 %.

Крім традиційного для усіх куроподібних щорічного повного линяння, що починається пізно навесні та закінчується у жовтні, у багатьох видів є ще часткове літнє линяння. Найскладніша схема линяння у білих куріпок, що пов'язане з набуттям ними на зиму маскувального білого забарвлення.

Особливості екології ред.

 
Куріпка біла в снігу

Більшість тетерукових є лісовими птахами, деякі можуть мешкати серед відкритого степу або голої арктичної тундри.

Серед тетерукових є і моногами (орябок, біла куріпка), і полігами (більшість). Для останніх характерним є груповий тік: самці збираються на спеціальні площадки — токовища, де виконують складні ритуали із специфічними позами і звуками. Гнізда влаштовують на землі, вони являють собою ямки у ґрунті, вистелені невеликою кількістю сухих стебел, листям та пір'ям насиджуючого птаха. У кладці найчастіше 6—10 (до 15) яєць. Пташенята виводкові.

Характерною рисою поведінки взимку є закопування птахів на ніч у сніг. Температура повітря у підсніжній камері зазвичай дещо нижча за 0 °C. Дана особливість є пристосуванням до життя в умовах морозних снігових зим.

Основним кормом взимку є кінцеві пагони, бруньки та хвоя дерев і кущів. Гострі краї рамфотеки дозволяють легко підрізати та відривати ці частини рослин. Для перетравлення цієї грубої їжі у тетерукових наявна товста ребриста кератинова вистилка у шлунку, який має потужні м'язи; для перетирання їжі заковтуються гастроліти. У теплий період року головним кормом стають молоді зелені частини рослин, квіти трав та кущів, а восени майже усі тетерукові переходять на живлення ягодами. Комах вживають мало, більше ними живляться пташенята.

Значення та охорона ред.

Тетерукові — цінні об'єкти спортивного полювання, проте багато видів знаходяться під охороною. Усі види, що зустрічаються в Україні, занесені до Червоної книги України.

Філогенія та систематика ред.

 
Самець глушця
 
Самець тетерука

Тетерукові — молода група ряду куроподібних, яке сформувалося наприкінці третинного періоду.

До недавнього часу тетерукових розглядали як самостійну родину ряду Куроподібних (Galliformes). Нині тетерукових вважають підродиною родини Фазанових (Phasianidae).

До складу тетерукових входить 8 родів, що нараховують щонайменше 19 видів (деякі підвиди можуть розглядатися як окремі види):

Посилання ред.

  • Фауна мира: птицы: Справочник / Галушин В. М., Дроздов Н. Н., Ильичев В. Д. и др. — М. : Агропромиздат, 1991. — 311 с. — ISBN 5-10-001229-3.
  • Жизнь животных / Под ред. В.Д. Ильичева, А.В. Михеева. — М. : Просвещение, 1986. — 527 с.