В абстрактній алгебрі примарним розкладом ідеала кільця (або, більш загально підмодуля модуля ) називається подання цього ідеала (чи модуля) у вигляді перетину примарних ідеалів (примарних підмодулів).

Примарний розклад узагальнює розклад цілого числа в добуток степенів різних простих чисел. Особливо важливим є випадок комутативних нетерових кілець. Для них існування примарного розкладу було доведено Еммі Нетер, яка узагальнила отриманий у 1905 році Ласкером результат про існування такого розкладу для кілець многочленів і збіжних степеневих рядів. Тому цей результат традиційно називається теоремою Ласкера — Нетер.

Означення ред.

Нехай  комутативне кільце,   і  модулі над ним.

  • Дільник нуля модуля   — елемент   кільця  , такий що   для деякого ненульового   з  .
  • Елемент кільця називається нільпотентним в  , якщо   = 0 для деякого натурального числа  .
  • Модуль називається копримарним, якщо кожен його дільник нуля є нільпотентним. Іншими словами, якщо відображення  для кожного  є або ін'єктивним або нільпотентним. У випадку скінченнопороджених модулів над нетеровим кільцем еквівалентною є умова, що для модуля існує єдиний асоційований простий ідеал.
  • Підмодуль   модуля   називається примарним, якщо   є копримарним. Множина дільників нуля у цьому випадку є рівною радикалу  . Цей ідеал є простим оскільки, очевидно добуток двох елементів, що не є дільниками нуля теж не є дільником нуля. Підмодуль тоді називається  примарним. З означень очевидно, що   якщо і тільки якщо або   або  
  • Ідеал   є примарним, якщо він є примарним підмодулем   як  -модуля, тобто коли в фактор-кільці   кожен дільник нуля є нільпотентним. Це означення є еквівалентним стандартному означенню: якщо ab належить I то або a належить I або bn належить I для деякого натурального числа n. Іншою еквівалентною умовою є те, що кожен дільник нуля у кільці R/I є нільпотентним.
  • Підмодуль   модуля   називається незвідним, якщо він не є перетином двох підмодулів строго більших за нього.
  • Простий ідеал, асоційований з модулем  простий ідеал, який є анулятором деякого елемента модуля.

Теорема Ласкера — Нетер ред.

Теорема Ласкера — Нетер для модулів стверджує, що кожен підмодуль скінченнопородженого модуля над нетеровим кільцем є скінченним перетином примарних підмодулів. У випадку кілець ця теорема стверджує, що кожен ідеал нетерового кільця є скінченним перетином примарних ідеалів.

Еквівалентне формулювання: кожен скінченнопороджений модуль над нетеровим кільцем є підмодулем скінченного добутку копримарних модулів.

Доведення ред.

Нехай   скінченнопороджений модуль над нетеровим кільцем   і   — підмодуль в  . Для доведення існування розкладу для   замінивши   на   достатньо розглянути випадок  . Для довільних підмодулів   модуля   маємо еквівалентність:

 

Звідси, для підмодуля 0 існує примарний розклад якщо для кожного простого ідеала   асоційованого з модулем   (цих ідеалів є скінченна кількість, деталі у статті Асоційований простий ідеал), існує примарний підмодуль   такий що  .

Розглянемо множину   (вона є непустою оскільки нульовий модуль є її елементом). Оскільки   є нетеровим модулем то множина має максимальний елемент   . Якщо   не є  -примарним, наприклад,   є асоційованим простим ідеалом фактор-модуля  , тоді   для деякого підмодуля Q'. Але   і також   і з властивостей асоційованих простих ідеалів  , що суперечить максимальності  . Як наслідок   є примарним.

Теореми єдиності ред.

Нехай R — комутативне кільце Нетер. Примарний розклад

 

називається незвідним, якщо для будь-якого     і радикали   компонент розкладу є попарно різними. Із довільного примарного розкладу можна отримати незвідний спершу вилучивши всі немінімальні компоненти, а потім замінивши компоненти з однаковим радикалом їх перетином (оскільки перетин примарних ідеалів з однаковим радикалом є примарним ідеалом з тим же радикалом).

Перша теорема єдиності примарного розкладу. Сукупність простих ідеалів   при незвідному розкладі визначена однозначно ідеалом   і не залежить від примарного розкладу. Ця множина рівна множині   асоційованих простих ідеалів фактор-кільця  .

Мінімальні за включенням елементи цієї сукупності називаються ізольованими простими ідеалами ідеала  , інші — вкладеними простими ідеалами. Множина ізольованих простих ідеалів є рівною множині мінімальних простих ідеалів для ідеала  .

Друга теорема єдиності примарного розкладу. Примарні ідеали, радикалами яких є ізольовані прості ідеали, однозначно визначаються ідеалом і не залежать від примарного розкладу.

Приклади ред.

Для кожного додатного цілого числа n, для кільця   для ідеала   існує примарний розклад

 

Асоційованими простими ідеалами для цього ідеала є

 

Тобто   є ізольованим ідеалом і   є відповідним компонентом, що зустрічається у кожному примарному розкладі.

Геометрична інтерпретація ред.

В алгебричній геометрії, афінна алгебрична множина V(I) є за означенням рівною множині нулів ідеала I в кільці многочленів  

Незвідний примарний розклад

 

ідеала I задає розклад множини V(I) в об'єднання алгебричних многовидів  , які є незвідними, тобто не є об'єднаннями двох менших алгебричних множин.

Якщо   є радикалом ідеала  , то   і теорема Ласкера — Нетер демонструє, що V(I) має єдиний ненадлишковий розклад у об'єднання незвідних алгебричних многовидів:

 

де об'єднання береться лише за мінімальними асоційованими простими ідеалами. Ці прості ідеали є елементами примарного розкладу ідеала I.

Для випадку розкладу алгебричних многовидів значення мають лише мінімальні прості ідеали але в теорії перетинів і теорії схем весь примарний розклад має геометричний зміст.

Див. також ред.

Література ред.

  • Atiyah, Macdonald: Introduction to Commutative Algebra. Addison-Wesley, 1969, ISBN 0-2010-0361-9.
  • Eisenbud, David (1995), Commutative algebra, Graduate Texts in Mathematics, т. 150, Berlin, New York: Springer-Verlag, ISBN 978-0-387-94268-1, MR 1322960
  • Lasker, E. (1905), Zur Theorie der Moduln und Ideale, Math. Ann., 60: 19—116, doi:10.1007/BF01447495
  • Noether, Emmy (1921), Idealtheorie in Ringbereichen (PDF), Mathematische Annalen, 83 (1): 24, doi:10.1007/BF01464225[недоступне посилання]
  • Jean-Pierre Serre, Local algebra, Springer-Verlag, 2000, ISBN 3-540-66641-9.