Ташир-Дзорагетська держава
| |||||||||||||||||||||||
Ташир-Дзорагетська держава (вірм. Տաշիր-Ձորագետի թագավորություն), також Держава Кюрікідів або Лорійська держава — вірменська[2][3] феодальна держава на півночі Східної Вірменії, що існувала з 978[4] до 1118 року.
Історія ред.
Ташир-Дзорагетська держава включало східні області провінції Гугарк— гавари Ташир, Дзорапор, Кохб тощо, а також частину Варажнуніка. З кінця IX століття зазначені області перебували у складі Багратідської Вірменії (Анійської держави) та керувались намісниками з роду Гнтуні. Невдовзі владу було передано представникам з роду вірменських Багратідів. Засновником Ташир-Дзорагетської держави став син Ашота III Милостивого, князь Гурген[6] або, як його ще називали, Кюріке, який правив у 978–989 роках.
Для захисту країни від нападів Тіфліського й Гянджинського еміратів останній було визнано васальним[3][4] від Анійських Багратідів правителем Ташир-Дзорагету та став засновником нової гілки вірменських Багратідів — династії Кюрікянів (Кюрікідів)[7]. Багратіди Ані зберігали права азгапета — старшого члена династії[8].
Первинно центром держави була фортеця Самшвілде, а з 1065 року — фортеця Лорі[5] заснована незадовго до цього правителем Давидом I Безземельним[5]. У X–XI століттях було також збудовано фортеці Каян, Махканаберд, Гаг тощо, які охороняли важливі торгові шляхи. Найбільшого розквіту держави досягло за Дивида I Безземельного (бл. 996–1048)[4], який розширив володіння держави за рахунок Тіфліського й Гянджинського еміратів. Близько 1040 року аміри Гянджі з курдської династії Шаддадідів безуспішно[9] намагались захопити низку територій Ташир-Дзорагету. Відомо також, що Давид I спробував домогтись незалежності від Анійських Багратідів, але повстання було жорстоко придушено державою Гагіком I Багратуні[4]. За Гургена II (бл. 1048–1089) столицею держави стало місто-фортеця Лорі. В середині XI століття після сельджуцьких завоювань Алп-Арслана Ташир-Дзорагет і Сюнік залишились єдиними областями Вірменії, які не було завойовано[10].
1118 року землі Ташир-Дзорагетської держави були приєднані до Грузії[11] (після чого грузинський король отримав також і титул короля вірменів[12]) та передані під управління амірспасалару (головнокомандувачу військовими силами Грузії). 1185 року ці ж землі перейшли до вірменського княжого роду Закарянів[4], після чого Кюрікяни, закріпившись у фортецях Мацнаберд і Тавуш, зберігали правителький титул до початку XIII століття[4].
Культура ред.
Найбільшими духовними центрами Ташир-Дзорагетської держави були монастирі Ахпат і Санаїн. На території держави розміщувалась купольна базиліка VI століття Одзун.
Правителі ред.
Примітки ред.
- ↑ Robert H. Hewsen, Armenia: A Historical Atlas. The University of Chicago Press, 2001, p. 72.
- ↑ V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — С. 102.
- ↑ а б Степаненко. В. П. З історії вірменсько-візантійських відносин другої половини X—XI ст. // Антична давнина й середньовіччя.. — 1978. — Вип. 15. — С. 43—51.
- ↑ а б в г д е ВРЕ. Архів оригіналу за 23 серпня 2014. Процитовано 27 липня 2019.
- ↑ а б в ВРЕ. Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 13 квітня 2013.
- ↑ V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — С. 41.
- ↑ а б ВРЕ. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 27 липня 2019.
- ↑ Степаненко В. П. Політична обстановка в Закавказзі у першій половині XI ст. // Антична давнина й середньовіччя. — 1975. — Вип. 11. — С. 125.
- ↑ Іраніка. Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 13 квітня 2013.
- ↑ University of Cambridge. The Cambridge history of Iran. — Cambridge University Press, 1991. — Т. 5. — С. 64.
- ↑ Вардан Великий. Загальна історія [Архівовано 28 березня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Вачнадзе М., Гурулі В., Бахтадзе М. Частина 1, Державне управління // Історія Грузії.
- ↑ а б V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — С. 102.
- ↑ а б в Вірменська радянська енциклопедія. — Т. 5. — С. 494.
|
Це незавершена стаття з історії Вірменії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |