Тарас Трясило (фільм)
«Тарас Трясило» (також відомий як «Повість про гаряче серце» і «Татари») — український радянський художній німий фільм 1926 року, знятий на Одеській кінофабриці ВУФКУ.[1]
Тарас Трясило | |
|---|---|
.jpg) Офіційний україномовний постер №1 | |
| Жанр | історичний |
| Режисер | Петро Чардинін |
| Сценарист | Василь Радиш |
| У головних ролях |
Амвросій Бучма, Наталя Ужвій, Іван Замичковський, Маргарита Чардиніна-Барська, Матвій Ляров, Іван Капралов, Леонід Барбе |
| Оператор | Борис Завєлєв, Олексій Панкратьєв |
| Кінокомпанія | ВУФКУ Одеса |
| Тривалість | 2268 м. / 62 хв. |
| Мова | німий (українські інтертитри) |
| Країна | СРСР |
| Рік | 1926 |
| IMDb | ID 11885930 |
Фільм створено за однойменною поемою Володимира Сосюри 1925 року. Знятий в жанрі народної епічної трагедії про боротьбу козаків на чолі з козацьким гетьманом Тарасом Трясилом (Тарасом Федоровичем) проти польської шляхти в XVII столітті.[2]
Сюжет ред.
Дія фільму розгортається в XVII столітті, коли соціальний антагонізм досягає піку. Бідність селян і козацької голоти протиставляється розкішному життю панів, ксьондзів, козацької старшини та польської шляхти. Козаки відбивають напади іновірців-татар, але поступово усвідомлюють, що справжній ворог набагато ближче. Тарас Трясило підіймає козацтво на допомогу повсталим селянам.[3]
Робота знімальної групи ред.
Драматичний історичний наратив, віртуозно зняті масові сцени кінних атак, рукопашних боїв і народних гулянь контрастують із «салонними» сценами в палаці — балами, застіллями, розвагами багатіїв та їхніх сімей в одязі з парчі. Режисер з епічним розмахом і уважністю до деталей вибудовує фактуру фільму та характери персонажів. Типажі козаків підбирали за картиною Рєпіна «Запорожці», яка висіла в кімнаті Чардиніна на Одеській кіностудії. Студія тоді на якийсь час перетворилася на музей зброї та артефактів доби Запорізької Січі, а в Одесі побудували ціле містечко — курені, хати, церкви. Художник фільму звертався за порадами до знавця історії Дмитра Яворницького. Натурні зйомки відбувалися в Києві, Житомирі, Катеринославі та Умані.[3][4]
- Режисер — Петро Чардинін
- Сценарист — Василь Радиш
- Оператори — Борис Завєлєв, Олексій Панкратьєв
- Художник — Василь Кричевський
Акторський склад ред.
Дві головні ролі в фільмі зіграли провідні актори театру Леся Курбаса «Березіль». Амвросій Бучма втілив романтизований образ запорізького ватажка — Тараса Трясила, роль його сестри, до якої залицяється молодий шляхтич, виконала Наталя Ужвій. У ролі жорстокої панянки — дружина режисера Маргарита Барська, яка в українському кінематографі дебютувала у Довженка в фільмі «Ягідка кохання». Кошового Кобзу виконав відомий театральний актор Іван Замичковський (це його перша кінороль). І хоча «в зморшках його обличчя записана вся історія українського театру», як писав кінокритик Е. Гудін у журналі «Кіно», наприкінці 1920-х років він стане обличчям багатьох фільмів ВУФКУ («Непевний багаж», «Гамбурґ», «Тарас Шевченко», «Два дні», «Беня Крик»).[3]
- Амвросій Бучма — Тарас Трясило
- Наталія Ужвій — Марина, його сестра
- Микола Кучинський — Гетьман
- Іван Замичковський — Кобза, кошовий отаман
- Маргарита Чардиніна-Барська — Ягелла
- Матвій Ляров — польський магнат, батько Ягелли
- Леонід Чембарський — Ладислас, син магната
- Дмитро Федоровський — шляхтич, друг сина магната
- М. Смоленський — гайдук Войцех, дворецький магната
- Іван Капралов — Іван, гайдук магната
- М. Гершуненко — запорожець Перекоти-Поле
- Леонід Барбе — ксьондз
- Афанасій Бєлов — голий запорожець
- Олександр Мальський — запорожець Попсуй Шапка
Реліз ред.
Під назвою «Тарас Трясило» фільм вийшов на екрани Києва 15 березня 1927 року та Москви — 25 жовтня 1927 року. Після прем'єри режисерові закидали зухвалу натуралістичність, театральність, ілюстративний етнографізм, формалізм і націоналістичні вподобання.
Картину перемонтовано та озвучено 1937 року під назвою «Повість про гаряче серце».
Віднайдена копія ред.
Фільм довго вважався втраченим, проте 1998 року кінокритик Любомир Госейко віднайшов стрічку на 16-міліметровій плівці в архівах Французької сінематики, де вона зберігалася під назвою «Татари» («Les Tartares»). Зусиллями Національного центру Олександра Довженка плівку привезли до України та реставрували.[3][4]
Відгуки кінокритиків ред.
Наприкінці 1920-х років фільм не раз показували за кордоном. Про успішний показ у Парижі писав, зокрема, журналіст і режисер Євген Деслав. Згодом у паризькому кіножурналі «Сінеопс» вийшла рецензія на фільм, в якій відзначалася добра гра акторів, гарні краєвиди і «могутність реалізації фільму».[3]
Під час показу в Чернівцях на Буковині, яка в той час була окупована Румунією, фільм викликав фурор, натовп стояв аж на вулиці.[3]
У єврейській газеті «Форвертс», що випускалася в США та активно поширювалася в Східній Європі, «Тарас Трясило» анонсувався як найвидатніший фільм виробництва ВУФКУ: «Фільм масовий, велетенського розміру, з участю 10 000 осіб. Могутній темп, здається чутно тисячі кінських копит козацьких коней і крики до смерті закатованих…»[3]
Джерела та примітки ред.
- ↑ Госейко Л. Історія українського кінематографа. 1896 — 1995. — К.: KINO-КОЛО, 2005 р. ISBN 966-8864-00-X.
- ↑ Тарас Трясило. vufku.org, 2020
- ↑ а б в г д е ж Матеріали взято з друкованого промо-видання 7-го фестивалю німого кіна та сучасної музики «Німі ночі», 2016.
- ↑ а б Віднайдений кіношедевр: в Україні реставрували німий фільм про козаків, який заборонили в СРСР
Посилання ред.
- Тарас Трясило на сайті vufku.org