ТНА-400
Координати: 45°03′09″ пн. ш. 33°53′24″ сх. д. / 45.0527028° пн. ш. 33.8902556° сх. д.
ТНА-400 — перший[2] радянський високоточний малосерійний радіотелескоп з діаметром головного рефлектора 32 метри. Створений для забезпечення запусків космічних апаратів до Місяця і планет сонячної системи [1] [3][4]. Розташований в селищі Шкільне, за 21 км від м. Сімферополь (Україна).
 Вид на радіотелескоп ТНА-400. | |
| Розташування | Шкільне, Крим. |
|---|---|
| Координати | 45°03′09″ пн. ш. 33°53′24″ сх. д. / 45.052702780027772178° пн. ш. 33.890255560028° сх. д. |
| Організація | Євпаторійський центр дальнього космічного зв'язку |
| Довжина хвилі | радіо |
| Збудовано | 1962[1] |
| Стиль телескопа | рефлектор |
| Діаметр | 32 м. |
| Збиральна площа телескопа | 400 м² |
| Купол | немає |
| Вебсайт | www.spacecenter.gov.ua |
 | |
 ТНА-400 у Вікісховищі | |
Досвід створення та експлуатації радіотелескопа став основою для серії радянських радіотелескопів П-400.
Конструкція ред.
Антена виконана за двохздеркальною схемою з параболічним профілем рефлектора. До складу кожної антени входять:
- Дзеркало діаметром 32 м;
- Контррефлектор;
- Опромінювальна система;
- Хвилеводні тракти;
- Опорно-поворотний пристрій;
- Електросиловий привід;
- Датчики кутів;
- Апаратура наведення;
- Кабіни для розміщення приймальної та відправної апаратури.
Конструкція дзеркала складається з опорнї підстави, каркаса і відбивних щитів. Каркас і підставою виконані зі сталі.
Нерухомою опорною підставою опорно-поворотного пристрою є вежа-фундамент - залізобетонна будівля у вигляді порожнистої зрізаної шестигранної піраміди, фундаментом якої служить монолітна плита, що забезпечує стабільність усієї антенної системи. Усередині башти-фундаменту розташовуються механізми та електрорадіоустаткування. Для розміщення радіоапаратури додатково передбачено кабіни на деталі, що обертається навколо опорно-поворотного пристрою в безпосередній близькості від дзеркала.
Обертання антени забезпечується опорно-поворотним пристроєм баштового типу з великою базою між підшипниками вертикальної осі. Опорно-поворотний пристрій побудована за азимутальній-угломестной кінематичній схемі з пересічними взаємно перпендикулярними осями.
Історія ред.
В 1959 у в зв'язку з прийнятою Урядом СРСР програмою польотів у бік Місяця ОКБ МЕІ внесло дві пропозиції [3], одне з яких було про створення великої антени з ефективною поверхнею 200 м² з метою забезпечення зв'язку з космічними апаратами в районі Місяця.
Розробка антени ТНА-200 ґрунтувалася на роботах ОКБ МЕІ, розпочатих у Секторі спеціальних робіт в складі Відділу науково-дослідних робіт МЕІ в 1956 у. Після розробки технічної документації в ЦНІІПСК ім. Мельникова [2] були розгорнуті роботи з будівництва двох антен ТНА-200: на полігоні ОКБ МЕІ «Ведмежі озера» під Москвою і на НІП-10 біля міста Сімферополя. Першою була введена в дію антена ТНА-200 з діаметром дзеркала 25 метрів [5] на НІП-10, незабаром модернізована, і під назвою ТНА-400 вона успішно використовувалася у великому числі космічних операцій до кінця XX століття [3].
Основна робота комплексу антени була за програмою «Місяць» і « Луноход»: тут було прийнято перше зображення з поверхні Місяця, передані КА «Луна-9», тут знаходився центр управління «Луноход» [6].
З грудня 1968 по листопад 1969 велося стеження за космічними кораблями експедицій «Аполлон-8», «Аполлон-10», «Аполлон-11» і «Аполлон-12» [6].
Роботи по далекому космосу проводились спільно з НІП-16 та НІП-22 під м. Євпаторією. Звідси велося управління польотами космічних апаратів серії «Венера» і «Марс». Тут були прийняті перші зображення поверхні Венери з КА «Венера-13».
На вересень 2009 року комплекс антени ТНА-400, що забезпечувала зв'язок з «Луноходами», є єдиним уцілілим об'єктом НІП-10.
Примітки ред.
- ↑ а б ОКБ МЭИ[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ а б Еволюція розробки прецизійних конструкцій радіотелескопів для радіотелескопів (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 травня 2014. Процитовано 23 квітня 2010.
- ↑ а б в .ru/upage29.html ОКБ МЕІ - нові завдання[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Черток Б. Є. Глава 4. ЖЕСТКИЙ ПУТЬ К МЯГКОЙ ПОСАДКЕ // Книга 3. Ракеты и люди.
- ↑ ІСТОРІЯ КІК. Третій період 1960-1966 рр. Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 25 грудня 2012.
- ↑ а б Ми «бачили», як американці сідали на Місяць ...