Сімейні правовідносини
Сімейні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права, що виникають із шлюбу, споріднення, усиновлення та інших форм влаштування дітей, що залишилися без піклування батьків.
Поняття сімейних правовідносин ред.
Відносини, які регулюються нормами сімейного законодавства і входять у предмет сімейного права, називаються сімейними. Зокрема, це особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. На думку М. В. Антокольського, основу предмета сімейного права "складають відносини майнові, а особисті немайнові займають у ньому другорядне становище" Є.М.Ворожейкін, І.М.Кузнецова, В.А.Рясенцев і більшість інших вчених вказують на пріоритет особистих правовідносин[1].
Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки: 1) специфічний суб'єктний склад; 2) тривалий характер; 3) невідчужуваність прав та обов'язків; 4) можливість суб'єктів сімейних правовідносин виступати, учасниками одразу кількох сімейних правовідносин[2].
Особливості сімейних правовідносин ред.
Сімейним правовідносинам притаманні такі особливості:
1) суб'єктний склад сімейних правовідносин визначений законом. ред.
Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути: по- перше, лише фізичні особи; по-друге, лише ті фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні, відносинах усиновлення, опіки, піклування тощо.
Сімейний Кодекс України у ст. 2 встановлює такий перелік суб'єктів сімейних правовідносин:[3]
1) подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;
2) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки, рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.
Усі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законом. Наприклад, відповідно до положень гл. 20-1 Сімейного Кодексу України суб'єктами сімейних відносин можуть бути прийомні батьки та прийомні діти[3];
2) тривалий характер. ред.
Тривалий характер сімейних правовідносин пояснюється їх соціальною значимістю. Сімейні відносини в більшості випадків не мають певних часових меж;
3) виникають на безоплатній основі; ред.
4) виникають на основі специфічних юридичних фактів. ред.
Сімейні правовідносини виникають, змінюються або припиняються на основі специфічних юридичних фактів, передбачених у законі: усиновлення, укладання та розірвання шлюбу та інші. Причому в більшості випадків для настання правових наслідків необхідний фактичний склад (сукупність юридичних фактів). Наприклад, для усиновлення дитини необхідно волевиявлення усиновителя; згоду іншого з подружжя, батьків дитини або осіб, які їх замінюють; згоду самої дитини, якщо вона може її висловити; рішення суду про усиновлення;
5) у багатьох випадках сімейні відносини пов'язані з адміністративними. ред.
Державні органи, які виконують покладені на них завдання, є суб'єктами адміністративних відносин та суб'єктами сімейного права не стають. Відповідно до ст. 19 Сімейного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду[3].
Об'єкти сімейних правовідносин ред.
Об'єктами сімейних правовідносин є:
1) дії; ред.
Часто об'єкт сімейного правовідношення має комплексний характер і включає два або всі елементи[4].
Найбільш поширеними об'єктами сімейних відносин є дії як результат свідомої діяльності людей. Дії можна поділити на дві групи:
1) позитивні
(наприклад, вибір подружжям прізвища, місця проживання, надання коштів на утримання дітей та інших членів сім'ї та ін.);
2) у формі утримання
(наприклад, батьки не мають права вчиняти дії, які спричиняють шкоду фізичному та психічному здоров'ю дітей; особи, яким відомо про усиновлення, зобов'язані зберігати таємницю усиновлення та ін.).
Дії можуть бути об'єктами як особистих, так і майнових, як відносних, так і абсолютних сімейних правовідносин.
2) особисті немайнові блага; ред.
До особистих немайнових благ у сімейних правовідносинах можна віднести материнство, батьківство, право на прізвище, ім'я, особисту свободу, особисту недоторканність та ін.
3) майно. ред.
Об'єктом майнових сімейних правовідносин також може бути майно. В одних випадках СК України вживає поняття "майно" (ст.ст. 62, 69, 73, 74), в інших – "річ" (ст.ст. 57, 61, 71).
Зміст понять "майно" і "річ" сімейне законодавство не розкриває. Відповідно до ст. 190 ЦК України майном вважаються:
1) окрема річ;
2) сукупність речей;
3) майнові права та обов'язки.
У свою чергу річ – це предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України)[5].
Зміст сімейних правовідносин ред.
Зміст сімейних правовідносин – це суб'єктивні права й обов'язки їх учасників.
Суб'єктивне право ред.
– це юридично забезпечена міра можливої поведінки уповноваженої особи, а також можливість вимагати відповідної поведінки від інших осіб. Так, подружжя мають суб'єктивні права володіти, користуватися і розпоряджатися спільним майном за взаємною згодою. Вони можуть також вимагати від усіх і кожного утримання від порушення вказаних правомочностей.
Суб'єктивний обов'язок ред.
– юридично обумовлена міра належної поведінки зобов'язаної особи, що полягає у вчиненні визначених дій або в необхідності утримання від їх вчинення. Наприклад, дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Для суб'єктивних сімейних прав та обов'язків характерною ознакою є їх невідчужуваність (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України), тобто неможливість передання їх іншим особам через тісний зв'язок з особою, якій вони належать. Відповідно до ч. 2 ст. 14 СК України, якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не можуть самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. Виконання сімейних обов'язків регулює ст. 15 СК України, відповідно до якої майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання[3].
Примітки ред.
- ↑ Антокольський М. В. Сімейне право: підручник. 2-е изд., Перераб. і доп. М.: Юристь, 2002. С. 17.
- ↑ Сімейне право України. Гопанчук В. С., підр.,Київ: Істина, 2002 рік.
- ↑ а б в г Сімейний Кодекс України(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135)
- ↑ Сімейне право України: навч. посіб. / [Курило Т. В. та ін. ; за ред. Т. В. Курило] ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Львів : ЛьвДУВС, 2015. - 315 с.
- ↑ Цивільний Кодекс України(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356)
| На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |