Суспільно-політичний устрій Риму за царської доби

Суспільно-політичний устрій Риму царської доби - Царська епоха була перехідною від первіснообщинного ладу до державного устрою. За легендою, він тривав понад дві сотні років, починаючи з 753 року до Р.Х., коли Рим заснував його перший легендарний цар Ромул. Правління царів було сповнене численними подіями, які встановлювали важливі традиції та норми, що впливали на подальший політичний лад і суспільний розвиток Римської республіки та імперії.

Магістрати ред.

Триби[1] (лат. tribus, від tribuo- ділю, розділяю) - племена, що відповідали афінським доклісфеновим філам. В Римі існували три триби: Тиції (сабіни), Рамни (латини), Луцери (етруски). Кожна з триб складалась з 10 курій, а курія з 10 родів. Кількість членів була неоднаковою. Наприклад, рід Фабіїв на початку республіки нараховував 300 членів, а рід Клавдіїв із клієнтами - 5 тисяч.

Куріатні коміції[2] (лат. comicia curiata) - народні збори по куріях, що збиралися для вирішення найважливіших питань. Початково було 30 курій, в кожну з яких входило 100 піших і 10 кінних воїнів. Деякі дослідники порівнювали курії 3 "чоловічими домами", але, найімовірніше, це були союзи чоловіків-воїнів. Кожна курія мала один голос при голосування на зборах. На коміціях проходили вибори посадових осіб, приймалися рішення з питань війни і миру, судилися громадяни, проходило усиновлення, приймалися нові роди у склад общини тощо.

Цар (лат rex.) - очільник общини, одночасно був воєначальником, верховим жерцем і головував на деяких судових засіданнях. Він відрізнявся від рядових членів общини своїм одягом: пурпуровою мантією, золотою діадемою, а символом його влади були скіпетр і крісло зі слонової кістки. Попереду царя йшли 12 лікторів зі жмутком прутів, у які були вкладені сокири. Майже всі ці ознаки влади були перейняті римлянами в етрусків, як і поняття самої верховної влади (imperium). Однак влада царя була обмежена, по суті, він був племінним вождем.

Сенат[3] (лат. senatus) - орган влади, що спочатку складався зі 100, а потім із 300 чоловік. Очевидно, в сенат у ранні часи входили старійшини родів. Усі рішення куріатних коміцій повинні було отримати схвалення сенату (ouctoritas patrum). Сенат вважався охоронцем батьківських традицій (mos majorum) і радником царя з найважливіших питань. Тому членів сенату називали батьками.

Префект міста - (лат. prefectus urbis) - посадова особа, призначена царем, якій доручалось управління Римом на час відсутності царя.

Патриції[4] - повноправні члени римської общини, об'єднані у роди, що поступово перетворювалися у привілейовану частину суспільства і спочатку лише вони складали римський народ (populus romanus). Інша частина жителів Риму називалася плебеями. Термін "plebs" походить від слова "pleo". що означає "наповнювати, численність".

Рід ред.

Основною суспільною одиницею був батьківський екзогамний рід (gens). Подібно до грецького, він характеризувався правом взаємного успадкування. Члени роду мали спільні релігійні свята, спільне місце поховання. У ранню епоху рід мав також спільні земельні володіння. Родичі повинні були взаємно захищати один одного. А в римських іменах риси родового ладу збереглися назавжди. Вони складалися з двох, а пізніше з трьох і більше частин. Перша частина означала особисте ім'я (praenomen), друга родове ім'я (nomen), третя прізвисько (cognomen), означала гілку роду або стосувалися лише однієї особи. Наприклад: Публій (особисте ім'я) Корнелій (родове ім'я) Сципіон (прізвисько гілки роду) Африканський (почесне індивідуальне прізвисько) Старший (на противагу іншому, Молодшому). Правда, в царську та ранньореспубліканську епоху існувало лише особисте і родове ім'я.

Окремі сім'ї могли приймати у свій рід чужинців, які ставали членами роду. Старійшини родів (principes), очевидно, обиралися. З часом роди перетворилися в замкнуті корпорації, що теж було пережитком первіснообщинного ладу.

Релігія ред.

Протягом ранньої історії Риму виняткову роль у приватному і суспільному житті римлян відігравала релігія. Під релігією (religio від дієслова religare прив'язувати, зав'язувати) римляни розуміли зовнішню і внутрішню силу яка діє на людину і зв'язує її волю. Така сила притаманна явищам природи, деким місцям "religiosa loca", порам року, дням (religiosi dies), людям тощо.

Першим приписом релігії була заборона (табу) щодо здійснення деяких дій і вчинків, які можуть викликати невдоволення природних сил. Звідси і вислови: підкорятися релігії (religtoni parere), додержуватися релігійних приписів (religioni parendum), бути пов'язаним релігією (religioni vinciri, teneri, obligari), ототожнення religio 3 nefas, тобто беззаконням, забороною тощо. Так було покладено початок релігійного культу чи ритуалу як сукупності сакральних приписів і норм, які вимагає релігія для умилостивлення божества: "Релігійні обряди та благочестя (religiones et castus), зауважив Цицерон, вихоплюють нас з небезпеки".

Римська релігія ніколи не мала завершеної системи. Залишки старинних вірувань уживалися в ній з релігійними уявленнями, запозиченими у народів, які стояли на вищій стадії культурного розвитку. У римській релігії збереглися залишки тотемізму. Про це свідчать легенди про вовчицю, яка вигодувала засновників Риму. З вовком (lupus) були пов'язані свята Луперкалій і особливе святилище Луперкал, присвячене Фавну, жрецька колегія луперків тощо. Інші божества так само мали присвячених їм тварин. Дятел, вовк і бик присвячувалися Марсу, гуси Юноні тощо.

Джерела ред.

  • Моммзен Т. История Рима / Теодор Моммзен. – Киев: Андронум, 2021. – 282 с.
  • Яковенко Н. Від заснування міста / Наталія Яковенко. – Київ: Laurus, 2022. – 384 с.

Примітки ред.

  1. Триба (Стародавній Рим). Вікіпедія (укр.). 3 квітня 2022. Процитовано 29 травня 2023.
  2. Куріатні коміції. Вікіпедія (укр.). 5 квітня 2022. Процитовано 29 травня 2023.
  3. Сенат Стародавнього Риму. Вікіпедія (укр.). 24 травня 2023. Процитовано 29 травня 2023.
  4. Патрицій. Вікіпедія (укр.). 12 квітня 2022. Процитовано 29 травня 2023.