Сулим Михайло Кирилович

Михайло Кирилович Сулим (20 вересня 1924, Київська область — вересень, 2000) — один з організаторів розробки в СРСР сімейства («Ряду») ЕОМ, що отримав назву ЄС ЕОМ, Лауреат Державної премії СРСР (1983).

Сулим Михайло Кирилович
Народився 20 вересня 1924(1924-09-20)
Київська область
Помер 2000
Діяльність кібернетик
Alma mater НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Галузь кібернетика
Науковий ступінь доктор технічних наук
Нагороди
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня
Державна премія СРСР

Біографія ред.

Народився в селянській сім'ї. З 1929 р. проживав у Києві.

У 1939 р., закінчивши сім класів середньої школи, продовжив навчання в 12-й Київській артилерійській спеціальній школі. Під час Радянсько-німецької війни, в 1941 р. разом зі школою був евакуйований в м. Ілєк Чкаловської області. У 1942 р. закінчив 10 класів цієї школи і продовжив навчання в 2-му Київському артилерійському училищі, яке закінчив в січні 1943 р. і був направлений на Воронезький фронт.

З січня 1943 р. по липень 1944 р. брав участь у боях як начальник розвідки дивізіону Армійського артилерійського полку. За участь у боях на Курській дузі був нагороджений орденом Вітчизняної війни першого ступеня. З липня 1944 по серпень 1946 р. перебував у лавах Радянської Армії на різних командних посадах.

Після демобілізації в 1946 р. вступив до Київського політехнічного інституту, який закінчив з відзнакою в 1951 р. На початку 1952 р. був направлений до Москви, в СКБ-245, де в розгорталися роботи зі створення перших засобів електронної обчислювальної техніки. Працював в СКБ-245 на посадах інженера, старшого інженера, з 1956 р. — начальника відділу. В 1958 році відділ спільно з ІТМ і ОТ завершив розробку ЕОМ М-20. Сулим разом з М.Р. Шура-Бура був призначений заступником головного конструктора цієї ЕОМ (головний конструктор — академік Сергій Олексійович Лебедєв).

В 1959 р. при організації Державного комітету з радіоелектроніки (ДКРЕ) був призначений головним інженером — заступником начальника 8-го Головного управління, координув в Раднаргоспах країни розробку засобів обчислювальної техніки, з 1960 р. — начальник 8-го Головного управління.

У 1965 р. займає посаду начальника 8-го Головного управління Міністерства радіопромисловості, створеного на базі ДКРЕ, а через рік — заступника міністра. Займався розробкою і виробництвом засобів обчислювальної техніки (спеціальних і загального призначення) і створенням на їх основі автоматизованих систем управління (переважно спеціального призначення).

Найважливішим результатом діяльності в цей період була розробка, узгодження та затвердження в ЦК КПРС і РМ СРСР постанови про подальший розвиток обчислювальної техніки в СРСР. Цією постановою, що вийшла наприкінці 1967 р., передбачалося створення ряду сумісних ЕОМ, продуктивністю від 20 до 2000 тис. операцій в секунду. Для випуску цих ЕОМ, їх вузлів і комплектуючих передбачалося розширення і будівництво в трьох міністерствах понад 30 заводів. Для керівництва створенням цього ряду машин третього покоління постанова передбачала організацію в Москві Науково-дослідного центру електронної обчислювальної техніки.

У другій половині 1969 при захисті технічного проекту ЄС ЕОМ разом Б. І. Рамеєвим запропонував змінити узгоджену в СРСР і в країнах соціалістичної співдружності лінію на сумісність ЄС ЕОМ з системою IBM/360 на сумісність з ICL System 4 компанії ICL (яка, в свою чергу, була клоном IBM/360[1]). Пропозиція була відхилена.

В березні 1971 залишив пост заступника міністра і був призначений директором — науковим керівником «НИИСчетмаш». За програмою створення ЄС ЕОМ «НИИСчетмаш» розробив периферійні та термінальні системи.

У 1973 р. захистив кандидатську дисертацію, яка була визнана докторською, і в 1974 р. ВАК присудив вчений ступінь доктора технічних наук.

В 1991 р. вийшов на пенсію.

Нагороди ред.

Був нагороджений двома орденами Вітчизняної війни першого ступеня (1943 р. і 1985 р.), орденом Леніна (1966 р.), орденом Жовтневої революції (1976 р.), шістьма медалями.

В 1983 р. за роботи по створенню ЄС ЕОМ отримав Державну премію СРСР.

Див. також ред.

Посилання ред.

Примітки ред.

  1. тобто, фактично питання зводилось до можливості отримання від ICL схемотехнічних рішень, а не тільки архітектури, як від IBM