Стихівничий — український народний незрячий читець духовних віршів («стихів») без акомпанементу, псальмоспівець. Стихівничі об'єднувались в виконавсько-мандрівні гурти релігійного спрямування або працювали індивідуально. Також відомі під назвою «псальмоспівці» — так називав їх у своїх записках Мартинович.

На відміну від звичайних незрячих жебраків стихівничі, як і кобзарі, мали псевдоцехову організацію, систему вишколу, приділяли велику увагу збереженню традицій та звичаїв. З кобзарями, бандуристами, лірниками їх об'єднувала і спільна назва — «старці». Відомо також, що стихівничі часто ставали учасниками кобзарських ритуалів, навчали майбутніх кобзарів «псальмам» — в такому випадку їх також називали «панотцями», як і вчителів-виконавців.

На відміну від кобзарів, стихівничі часто мандрували і працювали гуртами. Зафіксовані також колективні колядування і щедрування. Існували і окремі гурти незрячих жінок. Вони тримались окремо від чоловічих, навіть подружня пара не могла перебувати разом у такому мандрівному гурті.

Джерела ред.

  • Кушпет, Володимир — Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (ХІХ–поч. ХХ ст.): Наукове видання / Володимир Кушпет. —– К.: Темпора, 2007. —– 592 с.: іл. ISBN 966-8201-18-3

Див. також ред.