Солонці (ґрунти)
Солонці — це галоморфні ґрунти із чітко вираженою текстурною диференціацією профілю. Належать до класу лужних[1]. Це інтразональні ґрунти, приурочені до субаридних та аридних (але не пустельних) областей різних термічних поясів. Найширше вони поширені в суббореальному, потім тропічному та субтропічному поясах[2].
| Солонці (ґрунти) | |
|---|---|
 |
Солонці — це ґрунти, що мають таку сукупність ознак[2]:
- Профіль, диференційований за елювіально-ілювіальним типом;
- Стовпчаста, призматична, грубогрудкувата або грубогоріхувата структура ілювіального горизонту при його високій щільності та здатності до набухання;
- Наявність в ілювіальному горизонті обмінного Na+ в кількості понад 15% від суми обмінних катіонів (або обмінного Mg2+ в кількості понад 40% від суми обмінних катіонів при меншому, ніж 15%, вмісті обмінного Na+);
- Лужна реакція ілювіального і нижчих горизонтів;
- Наявність солей у нижній частині профілю під ілювіальним горизонтом.
Класифікація солонців ред.
Солонці — одними дослідниками розглядаються як єдиний тип ґрунтів, іншими — як група типів.
Згідно з прийнятою в СРСР систематикою 1977 року солонці діляться за характером водного режиму на 3 типи[3]:
- Автоморфні.
- Напівгідроморфні.
- Гідроморфні.
Підтипи солонців виділяються у залежності від розташування їх в тій чи іншій біокліматичній зоні.
Використання солонців ред.
В Україні солонці разом з іншими галоморфними ґрунтами поширені на площі близько 4 млн га, в основному в Середньому Придніпров'ї та південному степу[4]. Перші у світі досліди з меліорації солонців були закладені в Україні К. К. Гедройцем на Носівській дослідній станції (Чернігівська область), а досліди в Середньому Придніпров'ї, що започатковані О. М. Можейком, О. М. Грінченком і Г. М. Самбуром залишаються фактично найтривалішими[4].
Лужна реакція ґрунтового розчину і несприятливі водно-фізичні властивості не дозволяють використовувати солонці у землеробстві без меліорації. Основний прийом меліорації — зміна складу обмінних катіонів при одночасному поліпшенні фізичних властивостей. Обмінний натрій замінюєтьсяна обмінний кальцієм при гіпсуванні солонців[2].
Примітки ред.
- ↑ Ковда В. А. Основы учения о почвах. Общая теория почвообразовательного процесса. Книга вторая. — М.: Наука, 1973.— 469 с.
- ↑ а б в Почвоведение. Учеб. для н-тов. В 2 ч. / Под ред. В. А. Ковды, Б. Г. Розанова. Ч. 2. Типы почв, их география и использование / Богатырев Л. Г., Васильевская В. Д., Владыченский А. С. и др. — М.: Высш. шк., 1988. — 368 с.
- ↑ Классификация и диагностика почв СССР — М.: Колос, 1977. —225 с.
- ↑ а б Новикова A. B. Исследования засоленных и солонцовых почв: генезис, мелиорация, экология. Избранные труды.— X.: КП «Друкарня 13», 2009. — 720 с.
Посилання ред.
- Солоні ґрунти // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
|
Це незавершена стаття з ґрунтознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |