Солина
Солина (пол. Solina) — село в Польщі, у гміні Солина Ліського повіту Підкарпатського воєводства. Лемківське село на прадавніх етнічних українських територіях. Населення — 426 осіб (2011[1]).
Село
 Координати 49°24′02″ пн. ш. 22°26′57″ сх. д. / 49.400555555583331113° пн. ш. 22.449166666694° сх. д.Координати: 49°24′02″ пн. ш. 22°26′57″ сх. д. / 49.400555555583331113° пн. ш. 22.449166666694° сх. д.
|
Історія ред.
Село Солина вперше в документах зустрічається в 1426 році, як власність Кмітів, користувалось Волоським правом. До 1426 — правом руським. Ймовірно, люди жили на теренах села ще з часів Київської Русі. Згодом син Катерини Кміти Микола Стадницький отримав село у власність.
В 1785 село мало 14.41 кв км земельних угідь, мешканці — 102 греко-католика, 195 римо-католиків і 7 юдеїв.
На 01.01.1939 у селі було 1150 жителів (540 українців-грекокатоликів, 200 українців-римокатоликів, 360 поляків і 50 євреїв)[2]. Село належало до Ліського повіту Львівського воєводства. У середині вересня 1939 року німці окупували село, однак уже 26 вересня 1939 року мусіли відступити з правобережної частини Сяну, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова вона належала до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Президії Верховної Ради УРСР село в ході утворення Дрогобицької області включене до неї[3]. Територія ввійшла до складу утвореного 17.01.1940 Ліськівського району (районний центр — Лісько)[4]. Наприкінці червня 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями. В липні 1944 року радянські війська знову оволоділи територією села. В березні 1945 року територія віддана Польщі.
В 1945–1947 роках все українське населення було насильно переселене до СРСР і новоздобутих північних районів Польщі.
До 1951 року в складі Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області УРСР існувала Солинська сільська рада.
Село перенесено через будівництво в 1961-1968 рр. Солинської ГЕС-ГАЕС і затоплення Солинським водосховищем.
У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.
Церква Преображення ред.
споруджена у 1937 р.,
зруйнована у 1960-х роках.
Церква філіальна, парафії с. Полянчик Балигородського деканату. Дерев'яна, збудована в 1828 році. Біля церкви була побудована дзвіниця. На місці старої, була поставлена нова дерев'яна церква в 1937 році, в формі хреста. З 1947 року була використана, як костел. Зачинена в 1961 році і незабаром розібрана. В замку-музеї в Ланьцуті зберігається 13 ікон ХІХ ст., 2 з XVII ст. (Св. Димитрій і Св. Миколай), три хрести і інші предмети з цієї церкви; в музеї народної архітектури і побуту в Сяніку — ікони Св. Іоана Хрестителя (XVII ст.) і Таємна вечеря (XVIII ст.); в Національному музеї в Кракові — Преображення (XVIII ст.).
Кількість вірних, греко-католиків: 1840 — 272 осіб, 1859 — 294, 1879 — 220, 1899 — 440, 1926 — 480, 1936 — 540 осіб відповідно.
Демографія ред.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][5]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 216 | 47 | 143 | 26 |
| Жінки | 210 | 36 | 128 | 46 |
| Разом | 426 | 83 | 271 | 72 |
Примітки ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Солина
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 44.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» [Архівовано 2016-11-26 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Хроніка за 17 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
Література ред.
- Solina // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 609. (пол.)
- Strona gminy
- Wirtualna wycieczka po koronie zapory w Solinie oraz kamera internetowa live
- Artur Bata: Bieszczady w ogniu. Rzeszów: 1987.
- Przewodnik Bieszczady
- Stanislaw Krycinski. Cerkwie w Bieszczadach. Pruszkow: 2005. s. 58 — 59.
- https://www.pslava.info/LiskyjPow_SolynaS,107708.html
- https://web.archive.org/web/20181002160451/http://www.carpatho-rusyn.org/
- https://www.archives.gov.ua/Sections/VISLA/85.pdf