Соколівський повіт (Російська імперія)
Соколівський повіт (рос. Соколовский уезд, пол. Powiat sokołowski) — адміністративно-територіальна одиниця Сідлецької губернії Королівства Польського Російської імперії. Існував у 1867—1918 роках. Адміністративний центр — місто Соколів. Площа становила 1134,4 версти²[1].
| Соколівський повіт | ||||
 | ||||
| Губернія | Сідлецька губернія | |||
|---|---|---|---|---|
| Центр | Соколів | |||
| Створений | 1867 | |||
| Скасований | 1918 | |||
| Площа | 1134,4 | |||
| Населення | 68 013 осіб (1897) | |||
| Найбільші міста | Соколів | |||
Положення ред.
Повіт розташовувався у північно-східній частині Сідлецької губернії[2]. Обіймав площу 1134,4 версти²[2]. Територія належала до басейну Західного Бугу[2][3]. Межував на півночі по Бугу з Островським повітом Ломжинської губернії, на сході також по Бугу — з Більським повітом Гродненської губернії, на півдні — з Костянтинівським і Сідлецьким повітами, на заході — з Венгрівський повітом[3].
Історія ред.
Соколівський повіт утворений у 1867 році шляхом виділення північної частини зі складу Сідлецького повіту Сідлецької губернії[3]. Припинив існувати після розпаду Російської імперії й утворення незалежної Польщі.
Адміністративний поділ ред.
Населення ред.
У 1867 році в повіті проживало 45 955 осіб[3].
За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у повіті проживав 4431 українськомовний греко-католик[5]. Поселення, у яких здебільшого проживали греко-католики, що зберегли українську мову: Головеньки, Гродиськ, Городок, Моложево, Рінко, Рогів, Собно, місто Соколів[5].
1878 року населення повіту становило 59 408 осіб (28 533 чоловіків, 30 875 жінок)[3]. Розподіл за конфесіями у 1878 році: 46 197 католиків, 5860 православних, 6545 євреїв, 805 протестантів[3]. У 1885 році в повіті налічувався 61 941 мешканець[3].
За переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 68 013 осіб (33 789 чоловіків і 34 224 жінок)[6]. Найбільше місто — Соколів (7265 осіб)[6]. Розподіл населення за мовою згідно з переписом 1897 року[7]:
| Мова | Осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| польська | 58 147 | 85,49 % |
| єврейська | 8 600 | 12,64 % |
| російська | 549 | 0,81 % |
| німецька | 375 | 0,55 % |
| українська | 301 | 0,44 % |
| інші | 41 | 0,06 % |
| Разом | 68 013 | 100 % |
У 1901 році укладено 403 шлюби, народилося 2407 дітей, померло 1526 осіб, природний приріст становив 881 особа[2]. Безземельних сімей було 1543 (7082 особи)[2]. У 105 поселеннях повіту проживала дрібна шляхта[8].
Промисловість ред.
Землі 115 447 десятин, з них належали дрібній шляхті — 43 193 десятин, дворянам — 37 096 десятин, селянам — 31 137 десятин, державні — 151 десятина, міста — 2796 десятин, посади — 51 десятина, інші власники — 1023 десятин[2]. Під садибами було 3695 десятин, орних — 58 833 десятин, лугових — 11 261 десятина, пасовищних — 12 168 десятин, лісних — 23 683 десятин, незручних — 5807 десятин[2].
У 1901 році посівна площа становила 36 561 десятина, з яких було зібрано 1 540 525 пудів[2]. Під картоплею було 7855 десятин, викопано 4 275 774 пудів, під льоном — 194 десятин, насіння зібрано 8246 пудів і волокна 4019 пудів, під коноплею — 287 десятин, насіння зібрано 6261 пуд і волокна 9134 пудів[2]. Лугів — 10 368 десятин, з них 3424 заливних, сіна скошено 1 396 978 пудів[2]. Під кормовими травами — 6753 десятин, з яких зібрано 996 663 пудів[2].
Скотарство було розвинене слабко, майже не забезпечувало потреб сільського господарства[2]. Загальна кількість худоби становила 94 172 голів, з них коней — 10 773, рогатої худоби — 33 199, овець — 34 535, свиней — 15 665[2].
Значний відсоток населення відправлявся на заробітки в інші губернії та за кордон[2]. Промисли були нерозвинені[2]. Налічувалося 98 фабрик і заводів, на яких працювало 553 осіб[2]. У 1901 році сума виробництва становила 1 012 383 рублів[2]. У повіті була значна кількість бурякових плантацій[1][2]. Діяв єдиний у губернії цукровий завод, на якому працювало 635 осіб, сума виробництва становила 800 тис. рублів[8].
Інфраструктура ред.
На 1904 рік у повіті діяли 27 початкових училищ, 4 школи грамоти, церковнопарафіяльна школа, канторат, хедер, 2 приймальні покої[2]. Через повіт проходила лінія Привіслянської залізниці[2]. У релігійному плані Соколівський повіт належав до Соколівського деканату Люблінської дієцезії Римо-католицької церкви, до нього входило 13 парафій[3]. Православне благочиння на території повіту налічувало 8 парафій (Челомиї, Городок, Гродиськ, Голубля, Рогів, Серочин, Соколів, Шкопи)[3].
Примітки ред.
- ↑ а б Соколов, уездный город Седлецкой губернии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Соколовский уезд // Большая энциклопедия. — 1904. — Т. 17: Сальвадор — Статистика. — С. 619. (рос.)
- ↑ а б в г д е ж и к Sokołówski powiat // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 30. (пол.)
- ↑ Волостныя, станичныя, сельскія, гминныя правленія и управленія, а также полицейскіе станы всей Россіи съ обозначеніем мѣста ихъ нахожденія. — Кіевъ : Изд-во Т-ва Л. М. Фишъ, 1913. — С. 176. (рос. дореф.)
- ↑ а б Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 362, 374. (рос. дореф.)
- ↑ а б Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Наличное население в губерниях, уездах, городах Российской Империи (без Финляндии). Седлецкая губерния. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей.
- ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку. Соколовский уезд. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей.
- ↑ а б Седлецкая губерния // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Література ред.
- Sokołowski powiat // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 30. (пол.)