Слобідка (Кам'янець-Подільський район)

Слобі́дка — село в Україні, у Новоушицькій селищній територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. До адміністративної реформи 19 липня 2020 року село належало до Новоушицького району. Населення становить 427 осіб.

село Слобідка
Герб Прапор
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район	Кам'янець-Подільський район
Громада	Новоушицька селищна громада
Облікова картка	с. Слобідка
Основні дані
Засноване	1616
Населення	548
Площа	2,218 км²
Густота населення	247,07 осіб/км²
Поштовий індекс	32637
Телефонний код	+380 3847
Географічні дані
Географічні координати	48°45′12″ пн. ш. 27°17′58″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	256 м
Місцева влада
Адреса ради	вул. Подільська, 12, смт Нова Ушиця, Новоушицький р-н, Хмельницька обл., 32600; староста — с. Ставчани, Новоушицький р-н, Хмельницька обл., 32635
Карта
Слобідка
Слобідка
Мапа

Географія

Село Слобідка (до 1946 року — Куцька^{[джерело?]}) розташоване на півдні Хмельницької області, приблизно за 15 км. від річки Дністер та за 4 км. від дороги Кам'янець-Подільський — Могилів-Подільський.

Зі східної сторони на віддалі 1 км від села проходить дорога районного значення, що розпочинається у селі Струга і пролягає через ліс, попри Макарову криницю, до Дністровського водосховища.

Ця дорога вимощена каменем, збудовані містки, в тридцяті роки 20 століття від с. Струга до колишнього містечка Калюс. Тут була радянська погранична застава на кордоні з Королівською Румунією до 1940 року. Тракт будувався згідно з наказом від 19 березня 1928 року — по програмі Фортифікаційної підготовки границі до війни.

З західної сторони села протікає річка Калюс, яка відділяє Слобідку від села Куча.

На території земель села Слобідка є великі поклади піску та каменю ракушняку. Камінь ракушняк в період колгоспу добували в двох каменоломнях. Землю спочатку знімали бульдозерами, а потім камінь підривали й вручну роздрібнювали. З роздробленого каменю будували хати та господарські будівлі. Пісок видобувався в урочищі Полянки.

Та найбільшого визнання, та слави Слобідці приносили фосфорити. У південних районах ґрунтів с. Слобідки, в глибоких ярах, можна і в теперішній час зустріти фосфорити чорно-сірого кольору, округлої, кулеподібної форми. Вага яких становить від ¼ до 20 фунтів (від 100 гр. до 8 кг). Фунт — більше 400 гр. В цих кулях міститься від 30 до 40 відсотків фосфорної кислоти. З якої виготовляли мінеральні добрива.

Назва

В різних історичних документах село Слобідка записано в таких варіантах: 4150.Слобíдка — с., Нв, Ста. Варіанти н.: Kuckiey Slobody (1661), w Slobutce (1765), Slobudka(1784), Slobudka Kucka (1789), Слободка (1800), Сл. Куцка (1805), Sloboda Kucka (1820), Кучская Слободка (1862), Слободка-Кучская (1888), Кучська Слобідка (1926), Слобідка(1946).

Символіка

Герб: На золотистому щиті у верхній частині зображено сонце, що сходить — символ родючості, багатства й добробуту. У нижній частині — сніп пшениці перев'язаний білою мотузкою як знак землеробства.

Прапор являє собою прямокутне полотнище блакитного кольору. У правому верхньому куті розміщено три жовтих колоски пшениці. Блакитний колір символізує неба, вдосконалення духу, колосся — знак землеробства та достатку.

Історія

Перша літописна згадка про місцевість на якій розміщується село Слобідка датується 1410 роком. Тоді польський король Владислав II Ягайло дарує своєму підлеглому слузі Волосу дворища Песець, та Кам'яна Куча з прилеглими територіями.

В той час територія на якому находилися ці дворища належали до Бакотського повіту Барського староства Речі Посполитої.

Село Слобідка — перша літописна згадка датується 1616 роком.

16 століття — с. Слобідка за адміністративним поділом підпорядковане Летичівському повіту Подільського воєводства, Річ Посполита — Польща, до кінця травня 1795 року.

19 ст. — село з липня 1795 року за адміністративним поділом входить до Ушицького повіту в складі Подільської губернії — Російської імперії.

Село Слобідка входило до складу Стружської волості.

Основні поселення волості: ,,Струзька волость — історична адміністративно-територіальна одиниця Ушицького повіту Подільської губернії з центром у селі Струга.

Кучська Слобідка — колишнє власницьке село при річці Калюс, згідно з перепису в 1885 році мало:

1103 осіби, 176 дворових господарств, православна церква, заїжджий будинок, водяний млин.

Під час Визвольних змагань в армії УНР воював Самборик Михайло Васильович, 1899 р.н. родом з Кучської Слобідки, у 59 Запорізькому полку як писар та у полку Січових Стрільців Гната Порохівського. Потім емігрував до Бесарабії. Розстріляний чекістами у 1924 році.

20 ст. — Слобідка за адмін. поділом з 7 березня 1923 року у складі Кам'янецького округу Новоушицького району УРСР до лютого 1932 року.

В 1929 році, в тодішній Кам'янець — Подільській області Новоушицького району в селах Куча, Куражин, Вільховець, а також селі Слобідка, та в інших селах району розгорнулась боротьба селян проти колективізації. Бо в Новоушицькому районі було багато заможних приватних сільськогосподарських господарств.

Жителі села Слобідка не хотіли віддавати свої наділи землі, господарські будівлі, худобу, коні — вступати в колгосп.

Радянська влада до людей які не хотіли вступати в колгосп примінила терор. Щоб налякати основну частину селян, у них була кофіскована вся їхня власність і їх вигнали з хатів.

І в період колективізації 1929—1932 років, більше 10 заможних слобідських сімей — це дорослі і їх діти було вислано в Сибір, на Далекий Схід, на Амур.

Це — сім'я Андроняк Кузьми Федоровича, що мав у своїй приватній власності хату, погріб, стодолу, а також великий наділ землі. Його господарство — це теперішня територія амбулаторії села.

Його радянська влада розкуркулила — відібрала всю його власність.

28.08.1929 року він був арештований (разом з іншими заможними жителями села). 06. 1930 року його разом з сім'єю вислали за межі України в Сибір.

Кузьма Андроняк працював на лісозаготовчих роботах на Ленских приїсках м. Бодайбо, Іркутська область.

На початку 1938 року його повторно арештували. Арештували не тільки його, а й багато інших людей висланих в райони Сибіру. А вже 18. 03. 1938 року він був розстріляний.

Так в авторському блоці Сергія Сакурова є стаття: ,,Ленская симфония смерти,, (Ленский расстрел 1938 года). В цій статті автор розповідає про те, що в 1938 році більшість висланих людей було незаконно розстріляно. Тільки в одному містечку Бодайбо було розтріляно 948 чоловік — це робітники, селяни, службовці.

В дослідженнях автора статті, в списках розстріляних є і Андроняк Кузьма.

В після радянський час він був реабілітований, як незаконно розкуркулений і як незаконно розстріляний. (Архівне діло П.15273 Архів УСБУ).

Також згідно з рішенням Кам'янець — Подільського ДПУ від 18.03. 1930 року були вислані за межі України — селяни — одноосібники з села Куцька Слобідка, це: Сторожук Олексій 1883 року народження, — господарство знаходилося позаду господарства Танасійчук Нелі Іванівни. До недавньої пори зберігався сад Сторожука Олексія, яким володів Самборик Іван. Частина города була у власності Московчук Івана. Син — Московчук Михайло.

Хата Сторожука була перетягнута в центр села в якій потім розміщувався дитячий садок, а пізніше бібліотека. Його дерев'яна комора знаходилась на польовому стані за часів колгоспу.

Скрипник Олімпій з сім'єю. Після війни його дочки Скрипник Марфина, Сяня (Оксана), Ганна по прізвиську Олімпи вернулися в Слобідку, де і проживали. Біля теперішнього господарства Сивун Олександра.

Щур Федір Семенович 1873 року народження, місце проживання в Слобідці нам невідоме

Московчук Остап Іванович 1900 р. н. місце проживання в Слобідці невідоме

Московчук Остап Іванович, українець із с. Кучская Слобідка, Вінницька область, був повторно заарештований 11.02.1940 р. Засуджений 17.03.1940 г. Кингисеппским окружним судом по ст. 58-10 ч.2 УК РСФСР на 5 років позбавлення волі. Відбував покарання в Лужлазі НКВД.

Прізвища інших репресованих людей села нам не відомі, не встановлені.

Як згадка про висланих людей в період радянської влади слобідські люди ще й досі говорили: йду до Кузьмової хати, чи Олексія Сторожука комори.

За період колективізації та розкуркулення селян з території України були вислані в райони Сибіру, та Далекого Сходу понад 241 тисячі сімей, що складало 1 млн 100 тис. чоловік.

А за період всіх політичних репресій (1927—1990 років) з України, за її межі, депортовано 2 млн 800 тисяч корінних жителів України.

Ці люди були лишені всіх громадянських прав, — не мали права голосувати, не мали права залишати місць поселень, служити в Червоній Армії, обіймати керівні посади, навчатися в навчальних закладах. Діяло і ряд інших обмежень для репресованих сімей.

Щоби загнати людей в колгоспи, після висилки авторитетних заможних селян, радянська влада взялася за менш забезпечені сім'ї. Селяни були обкладені величезними податками. По завданню радянської влади, місцеві активісти ходили по хатах, забирали у селян любі продукти. Люди залишалися без їжі. Так настав в Україні голодомор.

Голодомор 1933 року жителів села Слобідки в основному обминув через те, що село було розташоване в приграничному районі з Королівською Румунією (Новоушицький і Кам'янець — Подільський райони). В цих районах були менші податки й в людей залишались харчові продукти. Люди голодували, але масової смертності не спостерігалося, хоча люди й страждали від недоїдання. Разом з тим, по розповідях старожилів, коли в село просячи, приходили люди з інших районів, то на подвір'ях падали на коліна до черепків з курячою їжею (заминок з кропиви) і все це жадібно виїдали. Голодні люди, залякані, бути висланими в Сибір, знищеними в тюрмах, люди віддавали землю, корови, коні — вступали в колгосп.

Колгосп села Слобідки в післявоєнний період до початку 1960 років був сильним господарством.

За високі досягнення в сільськогосподарському виробництві, колгосп неодноразово був учасником республіканських, та всесоюзних сільськогосподарських виставок. На виставках він демонстрував високопродуктивні корови, багатоплідні свиноматки, продукцію полів і садів.

Так в 1959 році, в Москві, будучи учасником ВДНГ (виставка досягнень народного господарства) колгосп села Слобідка демонстрував вирощені в слобідському саду яблука, груші і сливи.

Слобідські люди були нагороджені високими державними нагородами:

• Кліпун Володимир Антонович — голова правління колгоспу, нагороджений Орденом Леніна в 1958 –му році. За високі показники сільськогосподарського виробництва всього колгоспу.
• Котова Харатина — доярка колгоспу, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, за високі надої корів її групи.
• Кушнір Василь Петрович — бригадир рільничої бригади, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, за високі врожаї рослинництва в очолюваній ним бригаді.
• Дяков Василь Григорович — тракторист — ланковий по вирощуванні кукурудзи, за високі врожаї кукурудзи, нагороджений орденом Знак Пошани.

На початку 1960 років в період керівництва Н. С. Хрущова колгоспи почали укрупнювати — об'єднувати.

В 1990 роках колгосп в селі Слобідка знову став самостійним господарством.

Головою управління новоствореного колгоспу імені Т. Шевченкко став житель, уродженець села Слобідка Рогатин Василь Іванович. Члени правління колгоспу: Ткачик Василь, Карпов Василь Митрофанович, Котова — Кушнір Ганна, Кліпун Володимир, Карпов Анатолій.

Слобідська вишивка

Села Слобідка, а також Куча та Хребтіїв, славились своїм специфічним стилем у вишиванні сорочок. Так у праці А. Прусевича. — Народное вышывание, кустарные промыслы Подольской губернии, пишеться, що вишивання орнаменту на сорочці в с. Слобідці робилось грубими кольоровими нитками, що надавало вишиванці виду рельєфу на тонкому полотні.

В кольорах слобідських вишиванок, (особливо жіночих сорочок), домінував чорний колір, з великим вкрапленням червоних, вишневих, зелених та жовтих кольорів.

Цвинтарі

На території слобідської церкви св. Дмитра знаходилися декілька склепів з прахами священиків цієї церкви.

В тридцяті роки 20 ст. радянськими активістами села ці склепи були розбиті, а прахи — кістки священиків були скидані на віз і відвезені на цвинтар, де їх закопали в одній ямі. А на одному зі склепів священиків радянська влада установила металеву бочку в яку привозили гас і з неї продавали мешканцям села.

На території села існує два цвинтарі: Перший цвинтар діяв до середини 19 століття. Він розміщений практично в центрі села нижче амбулаторії.

Другий цвинтар розташований на північно — західній стороні села. Він розділений на три частини. Стара частина почала діяти в 19-му сторіччі, бо хрести й надгробки датовані 1856—1858 роками. Новіша частина — поховання почали проводити на початку 1940 років. Сучасна частина, де проводять поховання померлих в даний час, почала діяти приблизно в 1973 році.

Див. також

• Поділля — історико-географічна область.
• Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
• Подільський говір — різновид говорів української мови.
• Децентралізація — реформа місцевого самоврядування для формування ефективної і відповідальної місцевої влади.

Посилання

• Погода в селі Слобідка
• Слобідка