Сироїд Інна Валентинівна
| Ця стаття не містить посилань на джерела. (березень 2021) |
Сироїд (Волкова) Інна Валентинівна (нар. 18 вересня 1983, Лемеші) — український історик та правник, кандидат історичних наук, Лауреат Міжнародної літературної премії імені Олеся Гончара.
| Сироїд Інна Валентинівна | |
|---|---|
| Народилася |
18 вересня 1983 (40 років) Лемеші, Бердичівський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |
 Україна |
| Національність | українка |
| Діяльність | історикиня |
| Alma mater | Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2005) і Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (2008) |
| Науковий ступінь | кандидат історичних наук (2009) |
| Батько | Валентин |
| Мати | Світлана |
| Нагороди | Міжнародна премія імені Олеся Гончара (2009) |
Біографія ред.
Народилася 18 вересня 1983 р. в с. Лемеші на Житомирщині. У 2000 р. з відзнакою закінчила Райгородоцьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.
Вищу освіту за спеціальністю «Історія» отримала у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (2005). Закінчила аспірантуру того ж університету (2008). Кандидат історичних наук. У 2009 році захистила дисертацію на тему «Громадсько-політична діяльність Олеся Гончара» (науковий керівник — к.і.н., доц. А. М. Пижик).
У 2014 році закінчила Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана за спеціальністю «Правознавство». Магістр права.
З 2011 року до 2017 року включно — начальник управління інформаційного забезпечення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головний редактор фахового науково-практичного юридичного журналу «Часопис цивільного і кримінального судочинства».
З 2018 року і донині начальник управління в секретаріаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Державний службовець третього рангу (2017).
Авторка понад двадцяти наукових публікацій[1][2] [3]з історії та права.[4]
Співавторка монографії «Нервова клітина нації Олесь Гончар і національно-культурне відродження України у ХХ столітті», 2017[5].
Відзнаки ред.
- Міжнародна українсько-німецька літературна премія імені Олеся Гончара (2009).
- Золота медаль «Професійна слава України» (2010),
- Срібна медаль «Незалежність України» (2012).
- Грамота Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
- Почесна грамота Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (2016).
- Почесна грамота Верховного Суду (2020).
- ↑ ВНЕСОК ОЛЕСЯ ГОНЧАРА У ПРОЦЕС ВІДРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ - Стаття з української літератури - Tvory.net.ua. tvory.net.ua. Процитовано 18 лютого 2022.
- ↑ Сироїд, І. (2007). Громадсько-політична діяльність Олеся Гончара: історіографія проблеми. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. № 89-90. с. 49—51. ISSN 1728-2640. Процитовано 18 лютого 2022.
- ↑ Сироїд, І. В. (2011). Олесь Гончар про голодомор 1932–1933 років (на матеріалах щоденників та художніх творів). Гуманітарний вісник. Серія : Історичні науки. № 3. с. 83—87. Процитовано 18 лютого 2022.
- ↑ Волкова, Інна. ШТРАФ ЯК ЗАХІД ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ПРАКТИКА ВЕРХОВНОГО СУДУ. slovo.nsj.gov.ua (uk-ua) . Процитовано 18 лютого 2022.
- ↑ Волкова, Інна Валентинівна - "Нервова клітина нації". Олесь Гончар і національно-культурне відродження України у XX столітті- ABSOPAC Unicode. catalog.odnb.odessa.ua. Процитовано 18 лютого 2022.