Симфонія № 9 (Бетховен)
Симфо́нія № 9 ор.125 Бетховена, ре мінор, завершена у 1824 році. Складається з 4-х частин:
- Allegro ma non troppo, un poco maestoso
- Molto vivace
- Adagio molto e cantabile
- Фінал (має складну структуру), на слова «Оди до радості» (Ode an die Freude) Шиллера.
Симфонія № 9 | ||||
---|---|---|---|---|
нім. 9. Sinfonie італ. Sinfonia n.9[1] | ||||
Композитор | Людвіг ван Бетховен[1] | |||
Створено |
1824[2] Відень | |||
Видано | 1826[2] | |||
Тональність | ре мінор | |||
Інструментування | симфонічний оркестр і хор | |||
Текст | Ода до радості | |||
Мова | німецька | |||
Частин | 4 частина | |||
Прем'єра | ||||
Дата | 7 травня 1824[1] | |||
Місце | Theater am Kärntnertord[1] | |||
| ||||
Симфонія № 9 у Вікісховищі |
Склад оркестру ред.
Симфонія написана для подвійного складу симфонічного оркестру за винятком флейти піколо, контрафаготу, трьох тромбонів та розширеної секції ударних. Четверта частина (фінал) включає також змішаний хор і чотирьох солістів (сопрано, альт, тенор, бас). Тривалість — понад 70 хвилин.
Цікаві факти ред.
Коли Бетховен писав цю симфонію, він повністю залишився без слуху
|
|
Вокальні партії (лише в четвертій частині)
|
Ця симфонія вважається першим вокально-інструментальним твором в цьому жанрі, тобто першою симфонією, що використовує спів. Тема фіналу симфонії лягла в основу Гімну Європи, що був прийнятий 1972 року і став одним із символів Європи. Рукопис симфонії потрапив до списку UNESCO «Пам'ять світу»[3].
Виконання Дев'ятої симфонії перетворилося на новорічну традицію в Японії. Кількість виконавців сягає 10 000 осіб.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ а б Grove Music Online — OUP. — ISBN 978-1-56159-263-0 — doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.40026
- ↑ Ludwig van Beethoven: Symphony no 9, d minor, op. 125 (англ.). unesco.org. Процитовано 19 листопада 2013.
Посилання ред.
Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |