Симфонія № 41 В. А. Моцарта, до мажор (K. 551) завершена 10 жовтня 1788.[3] і є останньою симфонією композитора. Цю симфонію називають також Юпітер (Jupiter), однак ця назва не є авторською, вперше вона з'явилася у фортепіанному перекладі Дж. П. Селмона. На думку Дж. Грува ця симфонія є «найвеличнішим оркестровим твором, що передував Французькій революції»[4].

Симфонія № 41
Композитор Вольфганг Амадей Моцарт
Каталог K. 551
Створено 10 серпня 1788[1]
Видано 1788
Тональність до мажор[2]
Мова без мовного змістуd
Частин 4 частина

CMNS: Симфонія № 41 у Вікісховищі

Створення і виконання ред.

41-а симфонія є останньою з трьох симфоній, які Моцарт написав протягом літа 1788 року. На думку Робінса Лендона перед написанням твору композитор вивчав, згодом частково наслідуючи, Симфонію № 39 Йоганна Гайдна. Паралельно Моцарт писав фортепіанні тріо мі мажор та до мажор, Сонату для фортепіано № 16 та Сонатіну для скрипки.

Достеменно невідомо, чи була виконана ця симфонія за життя композитора. Згідно з О. Е. Дойчем, у цей час Моцарт готував серію «Канцертів у Казино» в новому казіно в Шпіґельґлассе, однак не можна точно встановити, чи відбулася ця серія концертів, чи, можливо, Моцарт втратив до неї інтерес.[3]

Структура ред.

Симфонія складається з чотирьох частин:

  1. Allegro vivace, 4/4
  2. Andante cantabile, 3/4
  3. Menuetto: Allegretto — Trio, 3/4
  4. Molto allegro, 2/2

Склад оркестру — флейта, 2 гобої, 2 фаготи, 2 валторни, 2 труби, літаври, група струнних. Особливістю цієї симфонії є те, що весь її розвиток веде до монументального фіналу, що вінчає симфонію, як величний купол вінчає грандіозний собор.

Перша частина ред.

Перша частина написана у сонатній формі і містить три контрастні теми, що мають самостійне мелодійне значення: теми головної, побічної й заключної партій. Сама тема головної партії (що нерідко буває в Моцарта) містить у собі яскравий внутрішній контраст, вона складається із двох елементів:

 

Ця ж тема лежить в основі сполучної партії, особливо її другий елемент, що одержує секвенційний розвиток. Побічна партія написана у домінантовій тональності (соль мажор) — вона легка і рухлива:

 

У процесі подальшого викладу побічної партії в неї вклинюється другий елемент головної партії, завдяки чому створюється єдність між контрастними головною й побічною партіями.

Заключна партія будується на самостійному тематичному матеріалі. Стверджуючи домінантову (соль-мажорну) тональність, вона завершує експозицію:

Родзинкою цієї симфонії є 5-голосне фугато, в якому проводяться 5 основних тем симфонії в кінці четвертої частини. Основною темою фіналу є тема, що являє собою перші чотири ноти з Меси Missa Pange lingua Жоскена Депре:

 

Примітки ред.

Література ред.

  • Deutsch, Otto Erich (1965) Mozart: A Documentary Biography. Stanford: Stanford University Press.
  • George Grove (January 1906). Mozart's Symphony in C (The Jupiter). The Musical Times. Vol. 47 (No. 755): pp. 27–31. doi:10.2307/904183.  {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |quotes= (довідка)

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Симфонія № 41 (Моцарт)