Симаргл
Сима́ргл, Семаргл (староцерк.-слов. Симарьглъ, Семарьглъ, Сѣмарьглъ) — божество пантеону Київської Русі з не цілком ясними функціями. Найчастіше його зображали у вигляді крилатого собаки. Входив до числа шести божеств, ідоли яких були встановлені в Києві за князя Володимира у 980 році — відразу після Стрибога і перед Мокошшю.
| Симаргл | |
|---|---|
 | |
| Божество в | слов'янська міфологія |
| Частина від | слов'янська геральдикаd |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Етимологія ред.
Згідно з гіпотезою Камілли Тревер, ім'я та образ Симаргла — іранське запозичення, походить від міфічного птаха Сенмурва. Функцією його було сполучення між світами[1].
Алесандер Брюкнер пов'язував ім'я божества з житом (старопольське reż, російське рожь, польське rżysko, литовське rugis)[2].
Писемні згадки ред.
Симаргл згадується в «Повісті минулих літ» поміж богів, яким князь Володимир Великий встановив ідоли в Києві у 980 році[3].
У «Слові христолюбця» міститься докір християнам, які вірять у «Сима і Ргла». Такий поділ імені на два свідчить, що переписувачі вже не розуміли, хто такий Симаргл[3].
Культ Симаргла ред.
Його зображення у вигляді напівпса-напівптаха у XII—XIII ст. було на Русі дуже популярним як на імпортованих товарах, так і у власному декоративному мистецтві. Він поставав стражником дерева життя, часом постаючи як два персонажа, що оточують дерево. Його зображення на кераміці ІХ-Х ст. знайдено в Ґнєздові (Силезія)[4].
Трактування образу ред.
Борис Рибаков убачав у Симарглі божество насіння, ростків і коренів злаків, посланця богів, можливо, пов'язаного з Мокошею. Вигляд Симаргла в мистецтві Рибаков описував як «собако-птаха» чи грифона. З часом Симаргла замінив Переплут, споріднений з литовським Пергрубієм — «розмножником рослин»[5].
Володимир Гнатюк припускав, що Симаргл міг бути запозиченням, яке відбулося незадовго до прийняття на Русі християнства[6]
Згідно з Александром Ґейштором, образ Симаргла на Русі міг дублювати магічний віщий птах Паскудь, доставник поганих новин, запозичений із осетинських переказів. Імовірно, що Симаргла запозичили на Русі від сарматів у перших століттях нової ери[4].
В сучасній українській культурі ред.
Симаргл є центральним елементом нарукавного знаку 71 окремої єгерської бригади.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Тревер, К. В. (1937). Сэнмурв-Паскудж, собака-птица. Ленинград: Гос. Эрмитаж.
- ↑ Bruckner, A. (1924). Mitologia polska. Warszawa: Studium porownawcze. с. 41.
- ↑ а б Вортман, Д. Я. (2012). Симаргл / Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Т. 9. Київ: Інститут історії України НАН України, Наукова думка. с. 554.
- ↑ а б Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 178—179.
- ↑ Рыбаков, Б. А. (1987). Язычество древней Руси. Москва: Наука. с. 444.
- ↑ Гнатюк, Володимир (2000). Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАН. с. 77—78.
|
Це незавершена стаття зі слов'янської міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |