Селіванов Володимир Вікторович
Володимир Вікторович Селіванов (18 грудня 1955, Одеса, УРСР, СРСР — 1 січня 1995, Грозний, Росія)[1] — полковник ВДВ СРСР і ВДВ Росії, ветеран Афганської війни.
| Селіванов Володимир Вікторович | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Прізвисько | Одеса | ||||
| Народження |
18 грудня 1955 Одеса, УССР, СССР | ||||
| Смерть |
1 січня 1995 (39 років) Грозний, Росія | ||||
| Поховання | Хованський цвинтар | ||||
| Приналежність |
 /  | ||||
| Рід військ | повітряно-десантні війська | ||||
| Освіта | Рязанське повітряно-десантне командне училище | ||||
| Роки служби | —1995 | ||||
| Звання | полковник | ||||
| Формування | |||||
| Командування |
| ||||
| Війни / битви |
Афганська війна (1979—1989) Перша чеченська війна | ||||
| Нагороди |
| ||||
Біографія ред.
Початок служби ред.
Уродженець Одеси. Закінчив Рязанське вище повітряно-десантне командне Червонопрапорне училище. Займався східними єдиноборствами та легкою атлетикою, мав перший розряд із парашутного спорту, був кандидатом у майстри спорту з військового триборства. Грав на баяні та на гітарі, був нумізматом[1]. Командував взводом 229-го гвардійського парашутно-десантного полку (98-та гвардійська повітряно-десантна дивізія), на першому році служби вивів свій взвод у найкращі. Командуванням високо цінувався як офіцер, який умів виявляти ініціативу, діяти у складній обстановці, керувати підрозділом у різних видах бою та поважати людську гідність[1].
Афганістан та Чечня ред.
З листопада 1983 по грудень 1985 — учасник Афганської війни. Командир парашутно-десантної роти, потім начальник розвідки 357-го гвардійського парашутно-десантного полку 103 гвардійської повітряно-десантної дивізії. Воював у провінції Джелалабад, на чолі розвідзагону дивізії вступив у бій проти угруповання душманів чисельністю до 800 осіб, загоном знищено 100 осіб, захоплено близько 60 реактивних снарядів класу «земля — земля», 100 хв різних марок, два 82 мм міномета з 60 снарядами до них, 7 кулеметів ДШК та 30 одиниць стрілецької зброї. Також воював у провінції Ніжраб, де командував парашутно-десантною ротою, яка забезпечувала десантування основних сил 357-го десантного полку. Брав участь у бою проти загону зі 150 душманів: знищено 80 супротивників, захоплено 2 кулемети ДШК та 3 установки ЗГУ, два 82-мм міномети, до 50 одиниць стрілецької зброї та 13 осіб полоненими[1].
Загалом Володимир Селіванов брав участь у 32 бойових операціях та 25 реалізаціях зі знищення бандформувань. Двічі кавалер ордена Червоної Зірки (квітень 1985 та вересень 1985). У серпні 1985 року представлений до звання Героя Радянського Союзу, але не отримав його — замість нього нагороджений орденом Червоного Прапора. У 1991 році друге клопотання про подання Селіванова до звання Героя Радянського Союзу залишилося без відповіді[1]. На початку Першої чеченської війни полковник Селіванов був начальником групи інформації розвідвідділу 45-го гвардійського десантного полку і числився при Управлінні Командувача ВДВ Росії[2].
14 грудня 1994 Селіванов відправився з групою військ у Моздок[1]. Він залишив начальнику штабу Східного угруповання військ полковнику Юрію Горському інформацію, що проти його угруповання діє не 200—300, а цілих 2 тисячі чеченських бойовиків, керованих єдиним командуванням, та безліч дрібних загонів. Незадовго до початку наступу на Грозний безслідно пропала офіцерська група 45-го полку спеціального призначення ВДВ, і Селіванов безуспішно намагався з'ясувати її місцезнаходження. На думку англійської журналістки Карлотти Голл, опублікованій трьома роками пізніше, група 45 полку була перебита чеченцями в боях за Президентський палац[3].
Загибель ред.
Уранці 31 грудня 1994 року під час «новорічного штурму» Грозного прибув зі східного напрямку до обложеного міста в одному з БТР у складі колони бронетехніки. Оперативна група Селіванова координувала взаємодію зведеного полку 104-ї гвардійської дивізії ВДВ з іншими силами військ. У ніч з 31 грудня 1994 на 1 січня 1995 колона Східного угруповання російських військ потрапила під шквальний вогонь чеченських терористів, які здійснювали обстріл з реактивних установок «Град»[1].
На світанку Селіванов наказав винести поранених бійців із зони бойових дій, проте при спробі допомогти пораненому було вбито пострілом чеченського снайпера[4]: куля увійшла під лопатку і досягла серця. За іншою версією, що висувається Андрієм Антиповим, Селіванов загинув під час нальоту авіації Східного угруповання, яке командування повідомило помилкові координати місцезнаходження бойовиків. Зенітники ж після нальоту безуспішно намагалися збити літаки[3]. Незадовго до штурму Грозного Селіванов передав свій бронежилет одному з молодих солдатів роти розвідки. У тому ж бою загинули два товариші полковника Селіванова — Є. П. Алексєєнко і М. П. Фроландін[1].
Прощання та похорон пройшли в Москві, могила Селіванова міститься на Хованському цвинтарі. Попрощатися з полковником прийшли його товариші по службі, рідні та близькі[1]. Полковник Селіванов був посмертно представлений до нагородження званням Героя Російської Федерації, але був нагороджений лише Орденом Мужності[1][3]. 8 серпня 2001 року у військовому містечку відкрито пам'ятник загиблим солдатам 45-го десантного полку, де перераховані імена 41 солдата, які загинули на той момент у збройних конфліктах — у тому числі ім'я Селіванова[5].
Батько Віктор Степанович, майор запасу, учасник Німецько-радянської війни, служив у розвідці. Дружина — Ольга Олександрівна; дочка — Оксана; старший брат — Валерій. У серпні 1994 Володимир Селіванов вперше отримав власну квартиру[1].
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Павлюткин, 1995.
- ↑ Суконкин Алексей. Потери ВДВ в Чечне 1994—1996 гг. (рос.)
- ↑ а б в Антипов, 1998.
- ↑ Афганистан, Чечня, Беслан. Биография одного офицера (рос.)
- ↑ 45-Й: ПОБЕЖДАЮТ СИЛЬНЕЙШИЕ (рос.)
Література ред.
- Антипов А. В. Лев Рохлин: Жизнь и смерть генерала. — М. : ЭКСМО-Пресс, 1998. — 400 с. — 10000 прим. — ISBN 5-04-001676-X.
- Владислав Павлюткин. Две войны полковника Селиванова // Красная звезда. — 1995. — Число 17. — 1.