Свято-Миколаївський монастир (Дубровицький район)

За народними переказами першим релігійним осередком на теренах с.Селець був Свято-Миколаївський монастир. Про його існування вперше письмово згадується в далекому XVI столітті в акті поділу маєтків Гарії Гольшанської. Свято-Миколаївський монастир був заснований приблизно в другій половині XV століття князем Юрієм Семеновичем Ольшанським на одному з островів Горині за 4 км на північний схід від родинного гнізда князів Ольшанських - Дубровиці (в минулому Домбровиця). Дубровиця у складі Волинської землі була загарбана Литвою у другій половині XIV століття і стала центром правління князів Гольшанських, родичів великого князя Литовського Вітовта.

Князі Гольшанські були глибоко віруючими людьми і за свого правління побудували по своїх Дубровицьких маєтках чимало храмів. У 1502 році князь Юрій Гольшанський з Григорієм Глинським і Федором Мстиславовичем зазнали поразки від татар над річкою Уж біля Овруча. Два князі загинули. Скориставшись відсутністю князя Юрія в Дубровиці татари напали на містечко і сильно його понівечили. Княжій родині вдалося врятуватися. Припускають, що на честь цього чудесного спасіння князь і вирішив побудувати Свято-Миколаївський монастир.

Існує легенда, що якось рибалки помітили як до острівця на Горині водою принесло ікону святого Миколая і скільки вони не відпихали її від берега, вона знову поверталася назад. Про це люди розповіли князю, який вбачав в цьому знак Божий — місце, де побудувати монастир. Цю ікону було розміщено в монастирському храмі, який був названий, як і весь монастир, Свято-Миколаївським. Пізніше виявилося, що ця ікона є чудотворною (зараз ця ікона знаходиться у храмі святого Миколая в Дубровиці).

Острівець, на якому засновано Свято-Миколаївський монастир знаходився серед непрохідних боліт і доступ до нього міг бути тільки по річці Горинь. На півночі від храму знаходились дерев’яні господарські будівлі і келії монахів. На схід від вівтаря храму було розташоване монастирське кладовище, сліди якого ще добре було видно до 70-х років минулого століття. Поруч храму стояла дерев’яна дзвіниця. Монахи вправно займалися сільським господарством, запроваджували в господарстві найновіші досягнення європейської агротехніки, обробітку землі і цьому навчали навколишніх селян. Проте їх головним покликанням залишалася молитва та спокута гріхів.

Князі Гольшанські надали монастирю святого Миколая чимало привілеїв, зокрема виділили монастирю значні земельні ділянки, дозволили ловити рибу в Горині, збирати продукти лісу, подарували с.Селець, що знаходилося в одному кілометрі від монастиря. Монастир вважався родинним, на його кладовищі поряд з монахами покоїлись члени князівської родини і їх вірних слуг. Крім того, Гольшанські дарували храму чимало прикрас і церковних атрибутів.

22 травня, в день перенесення мощей Миколая Чудотворця, у храмі відбувалися урочисті Богослужіння, на які сходилися паломники з близьких та далеких сіл.

У XVI столітті Західну Україну підкорили поляки. Вони впроваджували свої адміністративні, судові та економічні закони, намагалися нав’язати свої релігійні вірування українцям. Згідно з Берестейською унією 1596 р. частина православного духовенства підкорилася католицькому Ватикану, зберігши православний обряд. Спадкоємці роду Ольшанських також стали католиками і перестали підтримувати Свято-Миколаївський монастир. Монастир став занепадати, а його храм перейшов до громади с.Селець. Парафіяни храму святого Миколая були приписані до храму Різдва Богородиці, збудованого графом Плятером в 1865 році.

В Свято-Миколаївському храмі с.Селець Богослужіння відбувалися до 1950 року. За період існування монастирського храму священиками були Леонід Гордасевич (батько відомої поетеси Г. Гордасевич), Іван Кришпиневич, Петро Швець. В селі також діяв хор. Навчав співу сам отець Іван Кришпинович. Пізніше дяком храму Різдва Богородиці працював Володимир Кубаєвський, родом з міста Мінська. Проте на початку Великої Вітчизняної війни Кубаєвський повертається на свою батьківщину і хор розпався.

Сільський храм в 1950 році був знятий з реєстру і переживає лихоліття. Проте храмове свято 22 травня попри все продовжували відзначати з великою урочистістю.

У роки радянської окупації велася активна атеїстична пропаганда. Політика Кремля була спрямована на знищення духовного життя усіх підкорених народів. Заборонялися святкувати будь-які церковні свята та здійснювати православні обряди, активно переслідувалися священики та парафіяни. В 1963 році Свято-Миколаївський храм розібрали. Майно храму було знищено, пограбовано, невелику частину передано до храмів м. Дубровиці. Ті, хто брав активну участь у знищені храму, до біблійного віку не дожили. Щоб взагалі стерти сліди старої святині з лиця землі в 70-х роках на місці храму зробили кошару для колгоспної худоби.