Свистун золотистий
| Свистун золотистий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Золотистий свистун (самець)
 Золотистий свистун (самиця)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Pachycephala pectoralis (Latham, 1801) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Muscicapa pectoralis Pachycephala gutturalis | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Свистун золотистий[2] (Pachycephala pectoralis) — вид горобцеподібних птахів родини свистунових (Pachycephalidae). Ендемік Австралії.
Опис ред.
Довжина птаха становить 16-18 см. Виду притаманний статевий диморфізм. У самця тім'я і нижня частина тіла яскраво-жовті, спина і крила оливково-зелені, голова і "комірець" на грудях чорні, горло біле. Винятком є самці підвиду "P. p. xanthoprocta", забарвлення якого схоже не забарвлення самиці. Самиці золотистих свистунів переважно коричнювато-сірі, хоча у деяких птахів нижні покривні пера хвоста можуть бути жовтими. У золотистих свистунів дзьоби чорні, очі червонувато-карі. Спів гучний і мелодійний[3].
Систематика ред.
Рудочеревий свистун був описаний в 1801 році англійським натуралістом Джоном Летемом[4]. Традиційно всередині виду виділяли близько 60 підвидів, які крім Австралії і Тасманії мешкали також на Новій Гвінеї, на островах Індонезії і Океанії. Однак за результатом молекулярно-генетичного дослідження виявилось, що золотистий свистун являє собою видовий комплекс[5]. Багато підвидів було визнано окремими видами, хоча деякі дослідники проводовжують вважати їх підвидами золотистого свистуна[6].
Підвиди ред.
Виділяють п'ять підвидів:[7]
- P. p. pectoralis (Latham, 1801) — схід Австралії;
- P. p. xanthoprocta Gould, 1838 — острів Норфолк;
- P. p. contempta Hartert, E, 1898 — острів Лорд-Гав;
- P. p. youngi Mathews, 1912 — південний схід Австралії;
- P. p. glaucura Gould, 1845 — Тасманія і острови Бассової протоки.
Поширення і екологія ред.
Золотисті свистуни живуть в різноміанітних природних середовищах. Вони віддають перевагу густим лісам.
Раціон ред.
Рудочереві свистуни харчуються комахами, павуками та іншими безхребетними, а також ягодами. Шукають здобич в нижньому ярусі лісу. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів.
Розмноження ред.
Сезон розмноження триває з вересня по січень. Самець і самиця разом будують гніздо, яке має чашоподібну форму, робиться з гілочок, кори і трави і прикріплюється до гілки дерева за допомогою павутиння.За сезон може вилупитися лише один виводок. І самець, і самиця насиджують яйця і піклуються про пташенят. Інкубаційний період триває 15 днів, пташенята покидають гніздо на 12 день.
Збереження ред.
МСОП вважає цей вид таким, що не потребує особливих заходів зі збереження. Золотисті свистуни широко поширені в Австралії. Однак підвид P. p. xanthoprocta, що мешкає на острові Норфолк уряд Австралії вважає вразливим. Йому загрожує знищення і дефрагментація природного середовища, а також інвазивні чорні пацюки. Більша частина популяції підвиду мешкає в Національному парку острова Норфолк[en][8]. Підвид P. p. contempta також вважається вразливим через обмежений ареал[9] It is not listed anymore.[10].
Галерея ред.
-
Самець золотистого свистуна -
Молодий золотистий свистун -
Золотистий свистун
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Pachycephala pectoralis. Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Boles, W. E. (2007). Golden Whistler (Pachycephala pectoralis). Pp. 421–423 in: del Hoyo, J., A. Elliot, & D. Christie. Eds. (2007). Handbook of the Birds of the World. Volume 12: Picathartes to Tits and Chickadees. Lynx Edicions, Barcelona. ISBN 978-84-96553-42-2
- ↑ Latham, John (1801). Supplementum indicis ornithologici sive systematis ornithologiae (лат.). London: Leigh & Sotheby. с. li. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.
- ↑ M.J. Andersen, A. Nyári, I. Mason, L. Joseph, J.P. Dumbacher, C.E. Filardi & R.G. Moyle. Molecular systematics of the world's most polytypic bird: the Pachycephala pectoralis/melanura (Aves: Pachycephalidae) species complex. „Zoological Journal of the Linnean Society”. 170 (3), ss. 566-588, 2014. doi:10.1111/zoj.12088 [] помилка: {{lang}}: немає тексту (допомога).
- ↑ Handbook of the Birds of the World Alive. Процитовано 19 жовтня 2016.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Whiteheads, sittellas, Ploughbill, Australo-Papuan bellbirds, Shriketit, whistlers. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 9 листопада 2018. Процитовано 23 серпня 2021.
- ↑ Pachycephala pectoralis xanthoprocta — Golden Whistler (Norfolk Island). [Архівовано 9 березня 2021 у Wayback Machine.] Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts. Accessed 10 February 2010.
- ↑ List of Extinct, Threatened and Near Threatened Australian birds. [Архівовано 5 жовтня 2012 у Wayback Machine.] The Action Plan for Australian Birds 2000. Accessed 10 February 2010.
- ↑ EPBC Act: List of Threatened Fauna. [Архівовано 6 квітня 2011 у Wayback Machine.] DEWHA. Accessed 10 February 2010.
Джерела ред.
- Clements, James F. (2000). Birds of the World: a Checklist. Cornell University Press. с. 880. ISBN 0-934797-16-1.
Посилання ред.
- Golden whistler videos, photos & sounds [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] on the Internet Bird Collection
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |