Різжак кактусовий
| Різжак кактусовий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Кактусовий різжак (Тусон, штат Аризона, США)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Campylorhynchus brunneicapillus (Lafresnaye, 1835)[2] | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Picolaptes brunneicapillus Heleodytes brunneicapillus Campylorhynchus brunneicapillum | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Різжа́к кактусовий[3] (Campylorhynchus brunneicapillus) — вид горобцеподібних птахів родини воловоочкових (Troglodytidae). Мешкає в Сполучених Штатах Америки і Мексиці[4]. Є офіційним символом штату Аризона[5][6][7].
Опис ред.
.jpg)
Довжина птаха становить 18-22 см, розхмах крил 20-30 см, вага 33,4-46,9 г, в середньому 38,9 г. Забарвлення переважно коричнневе, поцятковане білими плямками. Верхня частина голови шоколадно-коричневі зі світло-рудуватим відтінком. Над очима помітні білуваті "брови", через очі ідуть коричневі смуги. Підборіддя біле, горло чорнувате. Груди білі, поцятковані коричневими або чорними плямками, живіт переважно білий, поцяткований кількома коричневими або чорними смугами. Боки кремові або світлоохристі, поцятковані чорно-коричневими плямами. Спина і надхївістя сірувато-коричневі, поцятковані білими і чорними смугами[8][9][10].
Махові пера смугасті, білувато-чорні. Хвіст довгий, на кінці округлий, складається з 12 стернових пер. Стернові пера смугасті, поцятковані коричнювато-чорними і блідо-сірувато-коричневими смугами. Крайні стернові пера мають білі кінчики. На нижній стороні стернових пер є біла смуга, помітна в польоті. Очі червоні або червонувато-карі. Дзьоб великий, міцний, вигнутий, тьмяно-чорний, знизу блідо-сіруватий. Лапи коричневі або рожевувато-коричневі[11].
Виду не притаманний статевий диморфізм. Забарвлення молодих птахів блідіше, ніж у дорослих птахів, чорні смуги на грудях у них менш виражені, а колір очей варіюється від тьмяно-сірого до червонувато-карого.
У представників підвиду C. b. sandiegensis рудий відтінок в оперенні менш виражений. У представників підвиду C. b. bryanti на надхвісті і плечах є помітні білі плями, а верхня частина тіла у них загалом більш темно-коричнева, ніж у представників номінативного підвиду. У представників підвиду C. b. affinis нижня частина тіла блідіша, а плям на ній менше, ніж у представників номінативного підвиду. У представників підвиду C. b. seri нижня частина тіла менш коричнева, а плями на животі більші. Представники підвиду C. b. couesi мають більші розміри, а нижня частина тіла у них світліша. Представники підвиду C. b. brunneicapillus вирізняються повністю білим підборіддям. Представники підвиду C. b. guttatus мають більш тьмяне і більш сіре забарвлення, ніж у представників номінативного підвиду, а на верхній частині тіла у них є помітні білі плями.
Підвиди ред.
Виділяють сім підвидів:[12]
- C. b. sandiegensis Rea, 1986 — південний захід Каліфорнії (округ Сан-Дієго) і північний захід Баха-Каліфорнії[13];
- C. b. bryanti (Anthony, 1894) — західне узбережжя Баха-Каліфорнії (між 31° і 29° пн. ш.);
- C. b. affinis Xántus, J, 1860 — центр і південь Каліфорнійського півострова;
- C. b. seri (Van Rossem, 1932) — острів Тібурон в Каліфорнійській затоці[14];
- C. b. couesi Sharpe, 1882 — південний захід США (від південного сходу Каліфорнії до центрального і південного Техасу) і північ Мексики (Сонора, Чіуауа, крайня північ Тамауліпасу);
- C. b. brunneicapillus (Lafresnaye, 1835) — північний захід Мексики (від центральної Сонори до північного Сіналоа);
- C. b. guttatus (Gould, 1837) — центральний і південний Техас, Мексиканське нагір'я.
Поширення і екологія ред.
Кактусові різжаки живуть в посушливих, напівпустельних місцевостях, порослих кактусами, зокрема в пустелях Сонора і Чіуауа. В Каліфорнії вони зустрічаються на висоті до 600 м над рівнем моря, місцями на висоті до 950 м над рівнем моря, в Аризоні на висоті до 1400 м над рівнем моря, в Техасі на висоті до 1800 м над рівнем моря, в Мексиці на висоті до 2200 м над рівнем моря.
Кактусові різжаки зустрічаються парами або сімейними зграйками. Більшу частину часу вони проводять на землі, де шукають комах[15]. Також вони живляться насінням, плодами, нектаром і навіть дрібними плазунами. Птахи починають шукають їжу вранці, а в середні дня вони багато часу проводять в тіні, ховаючись від сонця. Кактусові різжаки отримують всю необхідну вологу разом з їжею, зокрема з плодами кактусів. Іноді вони п'ють кактусови сок з отворів, зроблених каліфорнійськими гілами. Також ці птахи п'ють нектар з квітів сагуаро і поїдають комах, які потрапили в пастку в квітці, беручи при цьому участь в її запиленні. Батьки годують пташенят цілими комахами, іноді позбавляючи їх лапок або крилець. Дослідження показало, що за добу пташенятам необхідно з'їдати близько 15 коників середнього розміру.
Кактусові різжаки є моногамними, територіальними птахами. Вони ведуть осілий спосіб життя. Птахи захищають гніздову територію, площа якої становить від 1,3 до 1,9 га, протягом всього року. Вони гнізгдяться на кактусах, зокрема на циліндропунціях, опунціях і сагуаро. Гніздо має кулеподібну форму, розміром 18×30 см, робиться з трави, гілочок, пір'я та іншого матеріалу, встелюється пір'ям і пухом, розміщується на висоті 1-3 м над землею. вузький трубкоподібний вхід довжиною 15 см веде до гніздової камери. Вхід до гнізда часто орієнтується таким чином, щоб панівні вітри охолоджували його[16]. Гніздо будується протягом 1-6 днів, зазвичай 2,7 днів. Часто птахи будують кілька гнізд, які використовуються під час наступних спроб гніздування[17].
Гніздування у кактусових різжаків зазвичай починається в березні[18]. При сприятливих умовах гніздування може початися вже в січні, а в горах початок гніздування починається пізніше, ніж зазвичай. В кладці зазхвичай 3-4 білих або блідо-рожевуватих яйця, поцяткованих коричневими плямками, розміром 23×17 мм, вагою 3,57 г. Інкубаційний період триває 16 днів, насиджують лише самиці. Пташенята покидаюють гніздо через 30-50 днів після вилуплення. Вони деякий час можуть залишаитися на батьківській території, однак покидають її до наступного серзону розмножнення. Пташенята можуть допомагати датькам у догляді за новими пташенятами. За сезон може вилупитися 2-3 виводки.
Збереження ред.
МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, станом на 2019 рік популяція кактусових різжаків становила 8,5 мільйонів дорослих птахів.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Campylorhynchus brunneicapillus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 15 грудня 2022
- ↑ de Lafresnaye, Frédéric (1835). Le Grimpie à coiffe brune, Picolaptes brunneicapillus. Nob. Magasin de Zoologie (фр.). 5: 5—6, Plate 47. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 20 грудня 2019.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Cactus Wren. All About Birds. Cornell Lab of Ornithology. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
- ↑ Bowers, Bob. Arizona's Audacious State Bird, the Cactus Wren Tucson Audubon Society. Tucson Audubon. Tucson Audubon Society. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
- ↑ State Bird. Arizona State Library. Arizona Secretary of State. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
- ↑ Arizona's Audacious State Bird, the Cactus Wren (амер.). Tucson Audubon Society. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 26 вересня 2019.
- ↑ Proudfoot, Glenn A.; Sherry, Dawn A.; Johnson, Steve (2000). Poole, A.; Gill, F. (ред.). Cactus Wren (Campylorhynchus brunneicapillus). The Birds of North America Online. Cornell Lab of Ornithology. doi:10.2173/bna.558. ISSN 1061-5466. Архів оригіналу за 18 лютого 2019. Процитовано 17 лютого 2019.
- ↑ Anderson, Anders H.; Anderson, Anne (1972). The Cactus Wren. Tucson: University of Arizona Press. с. 1. ISBN 0816503990. OCLC 578051.
- ↑ Cactus Wren Identification. All About Birds. Cornell Lab of Ornithology. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
- ↑ Animal Fact Sheet: Cactus Wren. Arizona-Sonora Desert Museum. 2008. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Dapple-throats, sugarbirds, fairy-bluebirds, kinglets, Elachura, hyliotas, wrens, gnatcatchers. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 15 грудня 2022.
- ↑ Unitt, Philip (2008). Shuford, W. D.; Gardali, T. (ред.). California Bird Species of Special Concern: A ranked assessment of species, subspecies, and distinct populations of birds of immediate conservation concern in California (Звіт). Western Field Ornithologists, Camarillo, California/California Department of Fish and Game, Sacramento, California. с. 300—305.
- ↑ Rojas‐Soto, O. R.; Westberg, M.; Navarro‐Sigüenza, A. G.; Zink, R. M. (2010). Genetic and ecological differentiation in the endemic avifauna of Tiburón Island. Avian Biology. 41 (4): 398—406. doi:10.1111/j.1600-048X.2010.04864.x.
- ↑ Huxley, Julian (January 1988). Huxley, Julian (ред.). The Atlas of World Wildlife. Surrey, England: Colour Library Books Ltd. с. 28. ISBN 0862834902. OCLC 153266629.
- ↑ Facemire, Charles F.; Facemire, Michael E.; Facemire, Mark C. (November 1990). Wind as a factor in the orientation of entrances of cactus wren nests. The Condor. 92 (4): 1073. doi:10.2307/1368745. JSTOR 1368745.
- ↑ Kaufman, Kenn (13 листопада 2014). Guide to North American Birds: Cactus Wren. Audubon. National Audubon Society. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
- ↑ Cactus Wren – Campylorhynchus brunneicapillus. NatureWorks. New Hampshire PBS. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
Джерела ред.
- Anderson, A. H.; Anderson, A. (1957). Life history of the cactus wren. Part I: Winter and pre-nesting behavior (PDF). The Condor. 59 (5): 274—296. doi:10.2307/1364964. JSTOR 1364964.
- Anderson, A. H.; Anderson, A. (1959). Life history of the cactus wren. Part II: The beginning of nesting (PDF). The Condor. 61 (3): 186—205. doi:10.2307/1365535. JSTOR 1365535.
- Anderson, A. H.; Anderson, A. (1960). Life history of the cactus wren. Part III: The nesting cycle (PDF). The Condor. 62 (5): 351—369. doi:10.2307/1365165. JSTOR 1365165.
- Anderson, A. H.; Anderson, A. (1962). Life history of the cactus wren. Part IV: Development of nestlings (PDF). The Condor. 63 (1): 87—94. doi:10.2307/1365421. JSTOR 1365421.
- Anderson, A. H.; Anderson, A. (1962). Life history of the cactus wren. Part V: From fledging to independence (PDF). The Condor. 64 (3): 199—212. doi:10.2307/1365202. JSTOR 1365202.
- Anderson, A. H.; Anderson, A. (1963). Life history of the cactus wren. Part VI: Competition and survival (PDF). The Condor. 65 (1): 29—43. doi:10.2307/1365136. JSTOR 1365136.
- Armstrong, Edward A. (1953). Nidicoles and Parasites of the Wren. The Irish Naturalists' Journal. 11 (3): 57—64. JSTOR 25534144.
- Rea, A. M.; Weaver, K. (1990). The taxonomy, distribution, and status of coastal California cactus wrens (PDF). Western Birds. 21 (3): 81—126.
Посилання ред.
- Barker, F. Keith (2007). Avifaunal interchange across the Panamanian isthmus: insights from Campylorhynchus wrens. Biological Journal of the Linnean Society. 90 (4): 687—702. doi:10.1111/j.1095-8312.2007.00758.x. ISSN 0024-4066.
- Zink, R. M.; Kessen, A. E.; Line, T. V.; Blackwell-Rago, R. C. (2001). Comparative phylogeography of some aridland bird species. The Condor. 103 (1): 1—10. doi:10.1650/0010-5422(2001)103[0001:CPOSAB]2.0.CO;2.
- Solek, Christopher W.; Szijj, Laszlo J. (2004). Coastal Cactus Wren (Campylorhynchus brunneicapillus). California Partners in Flight Coastal Shrub and Chaparral Bird Conservation Plan (Point Blue). Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
- Kamada, Dana; Preston, Kristine (February 2013). Nature Reserve of Orange County: Coastal Cactus Wren Dispersal and Survival Surveys, Genetics & parasite Sampling, and Arthropod Foraging Ecology in 2012 (PDF). California Department of Fish and Wildlife. Архів (PDF) оригіналу за 18 грудня 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |