Вікіпедія

Роуз Дагдейл

Бріджит Роуз Дагдейл (англ. Bridget Rose Dugdale; 25 березня 1941(1941березня25) — 18 березня 2024) — англійська дебютантка, яка повстала проти свого багатого виховання, ставши волонтером в Ірландській республіканській організації, Тимчасовій ірландській республіканській армії (ІРА)[2]. Як член ІРА брала участь у крадіжці картин на суму 8 мільйонів ірландських фунтів, скиданні бомб на станцію Королівської поліції Ольстера (RUC) з використанням захопленого гелікоптера[3] та розробила пускову установку та вибухівку[4].

Роуз Дагдейл
Народилася 25 березня 1941(1941-03-25)[1]
Гонітонd, Іст-Девонd, Девон[d], Девон, Англія, Велика Британія
Померла 18 березня 2024(2024-03-18)[1] (82 роки)
Дублін, Ірландія
Країна  Ірландія
Діяльність art thief
Alma mater Лондонський університет, Коледж Святої Анниd[1], Коледж Маунт-Голіок[1] і Miss Ironside's Schoold[1]
Членство Тимчасова Ірландська республіканська армія
Батько James Frederic Compton Dugdaled[1]
Мати Caroline Timmisd[1]

Молодість й освіта ред.

Народилася в заможній англійській родині 25 березня 1941 року[5][6]. Її батько-мільйонер був андерайтером у лондонському Ллойдсі, який володів фермою Ярті у Мембері біля Аксмінстера в Девоні, площею 2,4 км²[7][8][9]. Сім'я також володіла будинком у Лондоні поблизу лікарні Челсі[10]. Дагдейл здобула освіту в сусідній Школі для дівчат міс Айронсайд у Кенсінгтоні, на заході Лондона[11][12]. Вона була популярною ученицею, а її однокурсниця Вірджинія Айронсайд сказала: «Усі обожнювали цю щедру, розумну та хвату доньку мільйонера, яка була втіленням життя і сміху»[10]. Після завершення початкової освіти Дагдейл відправили за кордон на навчання в пансіоні для дівчат[10]. 1958 року її представили як дебютантку на початку світського сезону[13]. Її дебютний бал відбувся 1959 року, і за словами Дагдейл це «одна з тих порнографічних справ, які коштують приблизно стільки ж, скільки отримують 60 пенсіонерів за шість місяців»[7][10].

1959 року Дагдейл почала вивчати філософію, політику й економіку в Коледжі святої Анни Оксфордського університету[14]. У період навчання вона почала те, що газети пізніше описуватимуть як «випад ліворуч»: вона та її однокурсниця Дженні Гроув увірвалися до Оксфордського союзу в перуках і в чоловічому одязі на знак протесту проти відмови Союзу приймати студенток у члени[14][15]. Після закінчення навчання в Оксфорді вона поїхала на навчання до США у Коледж Маунт-Голіок у Саут-Гедлі, штат Массачусетс, де здобула ступінь магістра філософії, захистивши дисертацію про Людвіга Вітгенштайна[14]. Вона також навчалася в Лондонському університеті, здобувши ступінь доктора філософії з економіки[7].

Рання політична діяльність ред.

На початку 1970-х років Дагдейл стала політично радикалізованою через студентські протести 1968 року, і її також надихнуло відвідування Куби[7][14]. До 1972 року присвятила себе допомозі бідним, після того, як звільнилася з посади урядового економіста, продала свій будинок у Челсі та переїхала в квартиру в Тоттенемі зі своїм коханцем Волтером Гітоном, який описував себе як «революційний соціаліст»[7][14]. Колишній гвардієць і представник профспілки, одружений батько двох доньок і був ув'язнений за кілька дрібних злочинів: крадіжку зі зломом, перешкоджання поліції та шахрайське споживання електроенергії притягнув Гітона до військового суду[14][16]. Дагдейл перевела в готівку свою сімейну частку, оцінену в 150 000 фунтів стерлінгів, і роздала гроші бідним людям у північному Лондоні[14]. Дагдейл і Гітон брали участь у русі за громадянські права і разом керували Союзом позивачів у Тоттенемі[14]. Їх цікавив рух за громадянські права в Північній Ірландії, і вони часто їздили туди, щоб взяти участь у демонстраціях[7][14].

У червні 1973 року подружжя заарештували після крадіжки зі зломом у будинку Дагдейлів у Девоні[17]. Було вкрадено картини та столове срібло вартістю 82 000 фунтів стерлінгів, на думку поліції, виручені кошти Гітон відправив ІРА[13][17]. Під час розгляду в Суді корони Ексетера Дагдейл стверджувала, що діяла за примусом і не визнала себе винною, а також використовувала провадження, щоб публічно засудити свою родину та походження[18]. Її батько виступив як свідок звинувачення і був допитаний Дагдейл, яка сказала йому: «Я люблю тебе, але ненавиджу все, за що ти виступаєш»[18]. Пару визнали винною, Дагдейл звернулася до присяжних зі словами: «Визнавши мене винною, ви перетворили мене з інтелектуального непокірного на борця за свободу. Не знаю кращого титулу»[18]. Гітон отримав шість років ув'язнення, а Дагдейл — два роки умовного терміну, оскільки суддя вважав вчинення нею будь-яких кримінальних дій у майбутньому «надзвичайно малоймовірним»[7].

Діяльність ІРА ред.

У наступні місяці після суду Дагдейл поїхала до Ірландії та приєдналася до підрозділу ІРА, який діяв на кордоні між Північною Ірландією та Республікою Ірландія[19]. У січні 1974 року Дагдейл й інші члени ІРА, зокрема Едді Галлахер, викрали гелікоптер у графстві Донегал в Ірландії[20][21]. Дагдейл і Галлахер використовували його для скидання бомб у Страбані в Північній Ірландії. Це стало першим бомбардуванням з гелікоптера в історії Британських островів[19][21]. Немолода Дагдейл на питання про найкращий день у її житті, відповіла, що це був день нападу на Страбан[22]. Бомби не вибухнули, і Дагдейл оголосили в розшук[19]. 23 лютого 1974 року магістратський суд Манчестера видав ордер на її арешт за звинуваченням у змові з метою контрабанди зброї[23].

 
Картина Вермера «Жінка пише листа зі своєю служницею», викрадена під час рейду 1974 року

26 квітня 1974 року Дагдейл взяла участь у рейді на будинок Рассборо в графстві Віклов, який належав Альфреду Бейту, 2-му баронету[24][25]. Дагдейл і троє інших членів ІРА силою увірвалися в будинок і вдарили Бейта та його дружину руків'ям пістолета, потім зв'язали та заткнути їм рот[26].

Тоді члени ІРА викрали дев'ятнадцять картин старих майстрів вартістю 8 мільйонів ірландських фунтів, зокрема праці Гейнсборо, Рубенса, Вермера та Гої[25][26]. Картина Вермера «Жінка пише листа зі своєю служницею» — одна з двох доробків художника з приватної колекції, друга знаходиться у Букінгемському палаці[25]. Члени ІРА надіслали записку про викуп, пропонуючи обмін викрадених картин на 500 000 ірландських фунтів стерлінгів і звільнення, засуджених за вибухи ІРА, сестер Долорс і Мар'яну Прайсів, які оголосили голодний протест у в'язниці Брікстона, сподіваючись на репатріацію до Ірландії[25][26]. Поліція розпочала загальнонаціональне полювання на картини, і 4 травня вони провели рейд в орендованому Дагдейл будинку в Гландорі, графство Корк, де виявили всі дев'ятнадцять картин у багажнику автомобіля[23][25]. Дагдейл заарештували відповідно до розділу 30 Закону про злочини проти держави, а наступного дня їй висунули звинувачення у нападі із застосуванням гелікоптера та крадіжці предметів мистецтва[23].

Як і на попередньому судовому процесі 1973 року, Дагдейл використовувала зал суду як політичну платформу, вигукуючи: «Британці мають окупаційну армію в невеликій частині Ірландії — але ненадовго!» під час судового розгляду в Дубліні[7][26]. Батько Дагдейл опублікував заяву: «Я не хочу здаватися жорстким, але я зробив для неї все, що міг. Вона чудово знає, що могла б звернутися до мене, якби захотіла»[7]. Дагдейл засудила Велику Британію як «брудного ворога» та заявила, що уряд Дубліна винен у «зрадницькій співпраці» з Англією[26]. 25 червня 1974 року її засуджено до дев'яти років ув'язнення після того, як вона «гордо і непідкупно визнала себе винною», і вона вітала прихильників рот фронтом[23][26].

Ув'язнення ред.

Коли Дагдейл відправили за ґрати, вона була вагітною від Едді Галлахера. 12 грудня 1974 року вона народила сина Руайрі у в'язниці Лімерику[27]. 3 жовтня 1975 року Галлахер і Меріон Койл викрали промисловця Тіде Геррему біля його будинку в Каслтрої, передмісті Лімерику[28]. Їх відстежили до будинку в Монастеревіні, графство Кілдер, і почалася двотижнева облога[28]. Койл і Галлахер вимагали звільнення Дагдейл та двох інших членів ІРА, але влада відмовилася піти на будь-які поступки[29][30].

Облога закінчилася 7 листопада, коли звільнили Геррему, а Галлахера та Койл заарештували[30]. Їх засудили до двадцяти і п'ятнадцяти років ув'язнення відповідно. 1978 року Галлагер і Дагдейл отримали спеціальний дозвіл на шлюб[28][31]. Весілля відбулося 24 січня 1978 року у в'язниці Лімерику і стало першим весіллям між засудженими в'язнями в історії Республіки Ірландія[31][32]. Дагдейл вийшла з в'язниці у жовтні 1980 року[19].

Подальше життя ред.

Після звільнення Дагдейл брала активну участь у кампанії на підтримку протестувальників ірландських республіканських в'язнів під час голодування 1981 року[33]. Вона була активісткою політичної партії Шинн Фейн[34][35].

Після звільнення Дагдейл була експерткою з виготовлення бомб ІРА. З середини 1980-х до початку 2000-х років разом з Джимом Монаганом розробляли саморобні бомби та зброю. Одну з яких назвали «бісквітною пусковою установкою»[36], яку кілька разів використовувала ІРА: складаючись з легкодоступних деталей, вона стріляла бронебійними ракетами, начиненими семтексом, розміщених у пакетах з-під печива для зменшення віддачі. Дагдейл і Монаган також розробили нову вибухівку, яку успішно використали під час нападу на казарми британської армії в Гленанне у травні 1991 року, а також у бомбі, яка знищила будівлю Балтійської біржі в Лондонському Сіті у 1992 році[22].

2007 року виступила на підтримку кампанії Shell to Sea проти запропонованого Shell будівництва трубопроводу сирого газу високого тиску через Росс-Порт, заявивши, що контракт Shell є недійсним і потребує «переговорів щодо нього від імені народу Ірландії»[34]. Вона також була директором Dublin Community Television[13].

2011 року стала почесною лавреаткою на щорічному заході Дублінських волонтерів, на якому вшановують людей за внесок в ірландський республіканізм. В інтерв'ю республіканській газеті «An Phoblacht» перед заходом Дагдейл сказала, що вважає, що «революційна армія, якою була ІРА, досягла своєї головної мети, яка полягала в тому, щоб змусити вашого ворога вести з вами переговори. Вони зробили це з дивовижною майстерністю та здібностями, і я не можу не поважати те, що було зроблено в рамках Белфастської угоди». Про свою участь в ІРА вона додала: «Я зробила те, що хотіла. Я пишаюся тим, що була частиною Республіканського руху, і сподіваюся, що зіграла свою незначну роль в успіху збройної боротьби»[37].

До своєї смерті Дагдейл жила в будинку для престарілих у Дубліні, яким керувала організація «Бідні слуги Матері Божої», більшість мешканців якої — черниці на пенсії[22]. Там вона померла 18 березня 2024 року у віці 82 років[38].

У масовій культурі ред.

2012 року TG4 зняла про неї документальний фільм «Mná an IRA» (Жінки ІРА)[39].

2022 року вийшла друком біографія Дагдей Шона О'Дріскола «Heiress, Rebel, Vigilante, Bomber: The Extraordinary Life of Rose Dugdale» (Спадкоємиця, бунтарка, пильна, бомбардувальниця: надзвичайне життя Роуз Дагдейл)[40]. 2024 року вийшов фільм «Балтімор», головним чином про роль Дагдейл в мистецькому рейді на будинок Рассборо 1974 року, Дагдейл втілила Імоджен Путс[22][41].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и Rose Dugdale, English debutante who became an IRA terrorist and bomb-maker – obituary / C. Evans — London, Thailand: 2024. — ed. size: 622719 — ISSN 0307-1235; 1477-3805
  2. ↑ Rose Dugdale: The English heiress who joined the IRA. BBC News (брит.). 19 March 2024. Процитовано 20 March 2024.
  3. ↑ Jackson, Richard; Jarvis, Lee; Gunning, Jeroen; Breen-Smyth, Marie (2011). Terrorism: A Critical Introduction. Macmillan International Higher Education. с. 114. ISBN 978-0-230-36432-5.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  4. ↑ O'Hagan, Sean (10 March 2024). The enigma of Rose Dugdale: what drove a former debutante to become Britain and Ireland's most wanted terrorist?. The Guardian. Архів оригіналу за 10 March 2024. Процитовано 10 March 2024.
  5. ↑ O'Driscoll 2022, p. 7.
  6. ↑ Rose Dugdale, English debutante who became an IRA terrorist and bomb-maker – obituary. The Telegraph. 18 March 2024. Архів оригіналу за 18 March 2024. Процитовано 18 March 2024.
  7. ↑ а б в г д е ж и к Renegade Debutante. TIME. 20 May 1974. Архів оригіналу за 12 June 2009. Процитовано 6 November 2007.
  8. ↑ MacCarthy 2007 pp.253–254
  9. ↑ Doctor in dock: father a witness. The Guardian. 6 October 1973. Архів оригіналу за 13 March 2024. Процитовано 13 March 2024.
  10. ↑ а б в г MacCarthy 2007, p. 254.
  11. ↑ MacCarthy 2007, pp. 248—249.
  12. ↑ Ironside, Virginia (9 January 1995). A funny little girl in socks and sandals. The Independent. Архів оригіналу за 10 May 2017. Процитовано 7 October 2022.
  13. ↑ а б в Hoggard, Liz (24 September 2006). High Society: Whatever happened to the last of the debs?. The Independent. London. Архів оригіналу за 20 November 2007. Процитовано 6 November 2007.
  14. ↑ а б в г д е ж и к MacCarthy 2007, p. 255.
  15. ↑ Chamier Grove, Jenny (8 February 2000). Sarah Caudwell. The Guardian. Архів оригіналу за 17 June 2019. Процитовано 17 June 2019.
  16. ↑ Laskey, Melvin (1988). On the Barricades and Off. Transaction Publishers. с. 72. ISBN 978-0-88738-726-5.
  17. ↑ а б MacCarthy 2007, pp. 255–256.
  18. ↑ а б в MacCarthy 2007, p. 256.
  19. ↑ а б в г McLeave, Hugh (1981). Rogues in the gallery: The modern plague of art thefts. D. R. Godine. с. 72. ISBN 978-0-87923-378-5. With these "wild boys" she planned and executed the first-ever helicopter bombing raid in the British Isles, with four improvised milk-churn bombs
  20. ↑ Page, Jeremy (30 April 2007). Rebel bombers' World Cup air raid. The Times. London. Архів оригіналу за 6 October 2008. Процитовано 6 November 2007.
  21. ↑ а б Cusack, Jim (30 October 2005). Herrema kidnapping threatened economy. Irish Independent. Архів оригіналу за 20 May 2011. Процитовано 6 November 2007. Eddie Gallagher was arrested with Rose Dugdale in 1974 after they had hijacked a helicopter and tried to drop milk churns containing explosive on the RUC station in Strabane
  22. ↑ а б в г O'Hagan, Sean (10 March 2024). The enigma of Rose Dugdale: what drove a former debutante to become Britain and Ireland's most wanted terrorist?. The Observer. Архів оригіналу за 10 March 2024. Процитовано 10 March 2024.
  23. ↑ а б в г Bell 1997, p.407
  24. ↑ No regrets for renegade IRA art robber Rose Dugdale. Irish Independent. Архів оригіналу за 4 May 2014. Процитовано 5 May 2014.
  25. ↑ а б в г д McQuillan, Deirdre (20 November 1995). Adventures of a mobile masterpiece. Insight on the News. Архів оригіналу за 17 June 2019. Процитовано 17 June 2019.
  26. ↑ а б в г д е MacCarthy 2007, p. 257.
  27. ↑ Bell 1997, p. 417.
  28. ↑ а б в Woulfe, Jimmy (19 October 2005). Herrema recalls 1975 kidnap drama. Irish Examiner. Архів оригіналу за 20 November 2007. Процитовано 6 November 2007.
  29. ↑ The Hostage Dilemma. TIME. 20 October 1975. Архів оригіналу за 22 January 2011. Процитовано 6 November 2007.
  30. ↑ а б 1975: IRA kidnappers release industrialist. BBC. 7 November 1975. Архів оригіналу за 9 November 2007. Процитовано 6 November 2007.
  31. ↑ а б MacCarthy 2007, p. 258.
  32. ↑ Selected Irish historical events by month. Tralee Times. Архів оригіналу за 17 July 2011. Процитовано 6 November 2007.
  33. ↑ Beresford, David (1987). Ten Men Dead. Atlantic Monthly Press. с. 198. ISBN 0-87113-702-X.
  34. ↑ а б Smyth, Robbie (8 March 2007). Sinn Féin Ard Fheis 2007 : the All Ireland Agenda. An Phoblacht. Архів оригіналу за 6 February 2012. Процитовано 6 November 2007.
  35. ↑ Reid, Lorna (29 January 2007). Not quite everyone sang from the same hymn sheet. Irish Independent. Архів оригіналу за 12 June 2009. Процитовано 6 November 2007.
  36. ↑ The IRA's recoilless improvised grenade launcher. The Firearm Blog. 13 October 2014. Архів оригіналу за 10 March 2024. Процитовано 10 March 2024. Detailed technical article on the «biscuit launcher».
  37. ↑ DUBLIN VOLUNTEERS DINNER DANCE 2011 HONOUREE – ROSE DUGDALE – An Phoblacht. www.anphoblacht.com. Архів оригіналу за 10 October 2017. Процитовано 7 July 2017.
  38. ↑ English heiress turned IRA member Rose Dugdale dies. RTÉ.ie (англ.). 18 March 2024. Архів оригіналу за 18 March 2024. Процитовано 18 March 2024.
  39. ↑ Daly, Susan (5 January 2012). English heiress turned IRA bomber Rose Dugdale gives rare interview. Архів оригіналу за 20 May 2017. Процитовано 7 July 2017.
  40. ↑ O'Driscoll 2022
  41. ↑ Ide, Wendy (24 March 2024). Baltimore review – Imogen Poots excels as British aristocrat turned IRA volunteer Rose Dugdale. The Observer. Процитовано 25 March 2024.

Література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роуз_Дагдейл&oldid=42574065