Росли укупочці, зросли
«Росли укупочці, зросли» — вірш Тараса Шевченка 1860 року. За визнанням літературознавців, у вірші втілено як особисту мрію поета про родинний «затишок», так і загальнолюдський етичний ідеал любові, добра і краси людських взаємин.[1]
| Росли укупочці, зросли | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Жанр | вірш | |||
| Автор | Тарас Шевченко | |||
| Написано | 1860 | |||
| Опубліковано | 1860 | |||
|
| ||||
_%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0.jpg)
Написання ред.
Вірш належить до періоду останніх років життя і творчості Шевченка. Написаний він 25 червня 1860 року в Санкт-Петербурзі, у перші дні закоханості поета в Ликеру Полусмак. Намагання позбутися самотності й побутової невлаштованості знайшло вияв як у спробах одружитися, так і в поезіях інтимного змісту, навіяних мріями про особисте щастя.[2]
Жанр, композиція ред.
Вірш являє собою ліричну мініатюру — ідилію на родинну тему і одночасно моральну настанову. Композиція твору — двочастинна, у кожній із двох восьмирядкових строф чотиристопного ямба свої стилістичні особливості й відносна тематична викінченість. Кожна строфа скріплена наскрізною римою: у першій це —«зросли —розійшлись —прийшли —жили»; у другій строфі — «рости —перейти —принести»; цими римами позначено подвійну лінію ліричного сюжету. Перша строфа — це лірична розповідь від третьої особи, завдяки якій маємо ліричний фрагмент з розповідною основою, тобто з подієвістю (фабульністю). Друга строфа — переважно медитативна, насичена авторськими рефлексіями, є зверненим монологом, властивим для жанру молитви.[1]
Ліричний сюжет і зміст ред.
Ліричний сюжет твору побудовано на смисловому зіставленні обох частин і логічному розвиткові думки. У мініатюрі максимально стисло викладається життєва історія люблячої пари, яка почалась зі спільного щасливого дитинства хлопчика й дівчинки, що «росли укупочці», згодом «зросли», тобто досягли того віку, коли з'являється нова психологічна ситуація їхніх взаємин; далі пережили нетривалу розлуку («Неначе й справді розійшлись!»), але в підсумку таки «Зійшлись незабаром. Побрались». Далі з'являється медитативний підтекст, оцінні авторські повідомлення етичного змісту й зображення кількома скупими штрихами найтривалішого відрізку життєвої історії героїв, які пройшли свою путь «Аж до самої домовини». Виклад життєвих етапів супроводжується щирим авторським подивом: «А меж людьми ж вони жили!» і захопленням красою взаємин подружжя, яке пройшло життєву дорогу в злагоді й любові, залишаючись чистими, як діти («Душею-серцем неповинні»), у відповідності з моральним законом. Зворушений красою стосунків своїх героїв, поет входить у стан духовного піднесення й молитви, звертаючись до Бога з проханням такої ж самої долі й собі й, очевидно, коханій: («Подай же й нам, всещедрий Боже! // Отак цвісти, отак рости, // Так одружитися і йти, // Не сварячись в тяжкій дорозі, // На той світ тихий перейти»). Останні три рядки вірша з їх урочистою стилістикою: («Не плач, не вопль, не скрежет зуба — // Любов безвічную, сугубу // На той світ тихий принести») постають у вже новій якості, що підноситься над минущістю у сферу позачасовості, у сферу Бога, стає головним змістом поезії, набуваючи універсального загальнолюдського змісту.[3]
|
Свій ідеальний світ Шевченко не вигадує, а таки відкриває його етичним чуттям у реальному житті людей, «серцем неповинних». Отже, Шевченко художньо тут змоделював реальне людське життя, постулюючи свій етичний ідеал як мету людського морального самоствердження — літературознавець Володимир Мовчанюк[3] | 
|
Автограф ред.
Первісний автограф не відомий. Єдиний чистовий автограф вірша у «Більшій книжці»[4]. Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 року: 25 червня 1860 рік, Санкт-Петербург.[5]
Видання ред.
Вперше вірш надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 1) без трьох останніх рядків (14—16).[5]
До збірки творів вірш уперше введено у виданні: «Кобзарь Тараса Шевченка» / Коштом Д. Е. Кожанчикова. (СПб., 1867. — С. 649), де подано за першодруком, без рядків 14—16. Повністю вперше вірш надруковано у виданні: «Шевченко Т. Кобзарь» (СПб., 1907. — С. 592).[5]
Мистецькі інтерпретації ред.
- На слова вірша створено пісню, яку виконують сестри Тельнюк.
- Мистецький ідеал вірша втілено також у картині Т. Шевченка «Селянська родина» (1843).
- Ілюстрацію до вірша створив художник О. Івахненко (1988).
Примітки ред.
- ↑ а б Смілянська В. Л. Лірика останнього періоду творчості // Українська література. К.: Освіта, — 2009 .— с. 305—306.
- ↑ Дзюба І. М. Слава і самотність (Останні роки життя) // Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008 — с.549.
- ↑ а б Мовчанюк В. Філософські, релігійні, етично-екзистенціальні мотиви поезії Т. Шевченка «Росли укупочці, зросли…» // Збірник праць Всеукраїнської XXVII наукової шевченківської конференції. — Черкаси, 2009.
- ↑ ІЛ, ф. 1, № 67, с. 301
- ↑ а б в Вірш «Росли укупочці, зросли» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 349; 743.] litopys.org.ua Процитовано 30 листопада 2022
Джерела ред.
- Шевченківська енциклопедія: в 6 т. — Т. 5 / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. — К., 2015. — с.563-565.
- Шевченківський словник. Том другий. — К., 1977 — с. 181.