Роман Семенович
Роман Семенович (пом. після 1402) — князь Новосільський, за заснованою на родоводі традиційної версії молодший син князя Семена Михайловича Глухівського або, за версією Н. Д. Квашніна-Самаріна, його правнук. Роман був союзником московських князів, його армія брала участь у Куликівській битві. За повідомленнями родоводів, Роман переніс столицю Новосільського князівства в Одоєв. Від трьох синів Романа пішли роди князів Бєльовських, Воротинських та Одоєвських.
| Роман Семенович | |
|---|---|
| Помер | не раніше 1402 |
| Титул | князь |
| Рід | Новосільськіd |
| Батько | Семен Михайловичd[1] |
| Діти | Vasily Romanovichd, Лев Новосільськийd, Q43476598? і Yury Odoyevskyd[1] |
Життєпис ред.
Після смерті свого бездітного старшого брата князя Івана Семеновича Новосільського Роман Семенович зайняв княжий престол у Новосілі. Сталося це, ймовірно, до початку 1370 року[2].
Вперше імовірно Роман згадується у 1375 році, коли він зі своєю дружиною брав участь у поході коаліції князів Залісся під проводом Дмитра Донського проти великого князя Михайла Олександровича Тверського. У тому ж році ординське військо розорило Новосіль, після чого Роман, за повідомленнями родоводу, перебрався в Одоєв, хоча імовірно Одоєв як столиця князівства згадується тільки у 1407 році, коли «Литва повоювала землю Новосільську і град Одоєв вогнем попалиша».
За Єрмолінським літописом, у 1380 році армія князя Романа Новосільського у складі раті під командуванням великого князя московського Дмитра Донського брала участь у Куликівській битві проти Мамая, фактичного правителя Золотої Орди. Водночас великий князь литовський Ягайло, який виступив з литовсько-руською раттю на допомогу Мамаю, дійшов до Одоєва, де дізнався про поразку свого союзника у битві.
У 1385 році князь Роман Новосільський брав участь у невдалому поході московської раті під командуванням князя Володимира Андрійовича Серпуховського проти великого рязанського князя Олега Івановича.
Князь Роман Семенович Новосільський востаннє згадується у 1402 році у мирному договорі великого князя московського Василя Дмитровича з великим князем рязанським Федором Ольговичем.
Ім'я Романа згадується у Любецькому синодику у списку чернігівського архієпископа Філарета Гумілевського, причому там згадується, що Роман прийняв чернечий постриг (ймовірно, перед смертю). Існує легенда, що саме Роман заснував Лихвінський Покровський Добрий монастир.
У літописах Роман згадується з титулом «князь Новосільський». Однак, коли князі Одоєвські у XVI столітті подали свій родовід розпис, вони вказали Романа з титулом князя Одоєвського. На думку дослідників, ця підміна титулу була потрібна князям Одоєвським для обґрунтування свого походження від Романа. З титулом князя Одоєвського Роман потрапив до ряду родослівців — зокрема, до Рум'янцевського і Государевого, проте в багатьох інших родослівцях (у Літописному, Патріаршій редакції, редакції початку XVII століття) титул князя Новосільського у Романа був збережений. Через війну князь П. В. Долгоруков у своїй «Родовідній книзі» змішав у Романа обидва титули, назвавши його князем Новосільським і Одоєвським.
На думку польського історика Стефана Кучинського, після смерті Романа єдине Новосільсько-Одоєвське князівство перестало існувати, розпавшись на уділи, проте проти цієї точки зору виступають деякі сучасні історики, вказуючи на те, що на початку XV століття новосільські князі ще у 1427 році зберігали родову єдність.
Шлюб та діти ред.
Ім'я дружини Романа невідоме. Відомості про дітей Романа суперечливі. У родоводів у нього показано трьох синів:
- Василь Романович, князь новосільський, родоначальник князів Бєльовських
- Лев Романович, князь новосільський, родоначальник князів Воротинських
- Юрій Романович Чорний, князь новосільський, родоначальник князів Одоєвських
Проте низка дослідників додали Роману ще трьох синів, існування яких сумнівно:
Коментарі ред.
- ↑ Князь із таким ім'ям згаданий у Любецькому синодику, однак не виключено, що це чернече ім'я князя Юрія Романовича, ім'я якого в синодику відсутнє. На думку Л. Войтовича, який досліджував синодик Києво-Печерської лаври, згаданий серед Воротинських князів Данило є сином Романа[2].
- ↑ Князь Семен Романович Новосільський згаданий у тексті московсько-рязанської грамоти 1402 року, відомої у списку кінця XV століття. Але наприкінці грамоти як учасника докончання згадано не Семена, а Романа, на підставі чого низка дослідників дійшла висновку про те, що в списку було зроблено помилку переписувачем, який переплутав ім'я та по батькові місцями[2].
- ↑ У "|Сказанні про Мамаєве побоїще" згадується Стефан Новосільський. С. М. Кучинський вирішив, що він був сином князя Сергія Олександровича Новосільського, а Л. Войтович записав його серед синів князя Романа. Однак М. М. Тихомиров, який досліджував «Сказание…», висловив припущення, що це ім'я з'явилося через пізніші спотворення імені — у Новгородському хронографі стоїть ім'я Степан Новосельцев, що не мав до князів Новосільських жодного відношення…[2].
Примітки ред.
- ↑ а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ а б в г Беспалов Р. А. О сыновьях князя Романа Семеновича Новосильского // Вопросы археологии, истории, культуры и природы Верхнего Поочья: Материалы XII Всероссийской научной конференции 3–5 апреля 2007 г. — Калуга: Изд-во «Полиграф-Информ», 2008. — 4 вересня. — С. 124—128.
Література ред.
- Беспалов Р. А. О сыновьях князя Романа Семеновича Новосильского // Вопросы археологии, истории, культуры и природы Верхнего Поочья: Материалы XII Всероссийской научной конференции 3–5 апреля 2007 г. — Калуга : Изд-во «Полиграф-Информ», 2008. — 21 травня. — С. 124–128.
- Беспалов Р. А. К вопросу о терминах «верховские князья» и «Верховские княжества» // Проблемы славяноведения. Сб. научных статей и материалов. — Брянск : РИО БГУ, 2010. — Вип. 12 (21 травня). — С. 15–61.
- Беспалов Р. А. «Новое потомство» князя Михаила Черниговского по источникам XVI–XVII веков (к постановке проблемы) // Проблемы славяноведения. Сб. научных статей и материалов. — Брянск : РИО БГУ, 2011. — Вип. 13 (21 травня). — С. 63–97.
- Войтович Л. В. Ольговичі. Гілка Михайловичів. Одоєвські. Воротинські // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження (укр.). — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000. — 649 с. — ISBN 966-02-1683-1.
- Зотов Р. В. О черниговских князьях по Любецкому синодику. — СПб.: Типография братьев Пантелеевых, 1892. — 327 (+47) с.
- Коган В. М., Домбровский-Шалагин В. И. Князь Рюрик и его потомки: Историко-генеалогический свод. — СПб.: «Паритет», 2004. — 688 с. — 3000 экз. — ISBN 5-93437-149-5.