Вікіпедія

Романченко Борис Тимофійович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Романченко.

Бори́с Тимофі́йович Рома́нченко (20 січня 1926, Бондарі, тепер Сумська область, Україна — 18 березня 2022, Харків, Харківська область, Україна) — український громадський діяч, в'язень чотирьох нацистських концтаборів. Помер внаслідок обстрілу житлових кварталів Харкова під час російського вторгнення в Україну.

Романченко Борис Тимофійович
Народився 20 січня 1926(1926-01-20)[2]
с. Бондарі, тепер Сумська область, Україна.
Помер 18 березня 2022(2022-03-18)[1] (96 років)
Харків, Україна[1]
·пожежа
Країна  СРСР
 Україна
Місце проживання Салтівка
Діяльність громадський діяч
Alma mater Харківський національний університет радіоелектроніки (1959)

Життєпис ред.

Ранні роки ред.

Борис Тимофійович Романченко народився 20 січня 1926 року в селі Бондарі під Сумами[3][4]. З селянської родини, жив у рідному селі з батьками та двома сестрами[5][6]. Разом з родиною Борис пережив голодомор[7]. Початок німецько-радянської війни застав жителів села зненацька, і вони не встигли евакуюватися[6]. Село було окуповане німцями, всіх чоловіків стали вивозити в Німеччину як робочу силу, щоб уникнути їх вступ в партизанські загони[8][4].

В Німеччині ред.

 
Картка в'язня Бухенвальду Романченко

У 1942 році у віці 16 років Романченко також був відправлений на роботи до Дортмунда, де трудився в шахті. Через кілька днів там сталася аварія, під час якої одна людина загинула, а Романченко разом з кількома іншими ув'язненими спробував втекти та сісти на поїзд, але невдало. У січні 1943 року Романченка було відправлено до концтабору Бухенвальд[6][4]. Серед декількох десятків тисяч в'язнів Романченко до знемоги займався земельними роботами та перевезенням важких каменів, страждав від убогого харчування і не пристосованого до холодної та сирої погоди одягу[9][8].

Романченко видав себе за 22-річного, завдяки чому зміг перевестися до Пенемюнде, де велася робота над ракетною програмою «Фау-2». Пропрацювавши кілька місяців слюсарем, він разом зі своєю командою був відправлений в концтабір Дора-Міттельбау[de], де жив і працював у підземних тунелях. У березні 1945 року Романченка відправили в черговий концтабір — Берген-Бельзен, до моменту прибуття в який він важив тільки 39 кілограмів[6][4]. Під кінець війни німці хотіли знищити всіх в'язнів табору, але якраз перед цим 14 квітня 1945 року Берген-Бельзен був звільнений британськими та американськими союзними військами[6][8]. Вийшовши на свободу, Романченко пропрацював три місяці в радянській військовій адміністрації, потім вступив до лав Радянської армії і подальші п'ять років до 1950 року прослужив у Східній Німеччині, після чого у віці 24 років повернувся на батьківщину[4][8]. В Україні Романченко здобув освіту гірничого інженера, закінчивши у 1959 році Харківський гірничий інститут[10][11]; згодом працював на виробництві сільськогосподарської техніки, вийшовши на пенсію в 1997 році у віці 71 року[5][4]. Був вдівцем, мав сина та онуку[3][4].

Після війни ред.

Переживши чотири нацистських концтабори[12], Романченко ділився своїми спогадами про ті події[4], сподіваючись, що таке більше ніколи не повториться[8]. Він займався збереженням пам'яті про злочини нацизму[13], зокрема був віцепрезидентом (від України) Міжнародного комітету колишніх в'язнів Бухенвальд-Дора[3]. Також Романченко неодноразово їздив на місце свого ув'язнення[4][14], відзначаючи, що хоч там і складно перебувати, це рідкісна можливість побачитися з тими, хто пережив табори[9]. Останні роки Романченко жив у Харкові, в районі Північна Салтівка, в однокімнатній квартирі на восьмому поверсі багатоповерхового будинку[4]. Він погано чув, страждав від болю в ногах[4][7], однак відмовлявся переїжджати та не виходив зі своєї квартири, побоюючись заразитися коронавірусом[15][7].

Загибель ред.

18 березня 2022 року під час вторгнення Росії в Україну район Харкова, де проживав Романченко, був обстріляний російською артилерією. У квартиру Романченка влучив снаряд і ветеран загинув[16][17][18][15]. Йому було 96 років[19]. За словами онуки, квартира згоріла повністю, а від Романченка «залишилися тільки кістки на сітці ліжка, як він і лежав»[4][7]. З огляду на те, що район перебуває під постійними обстрілами, міський голова Харкова Ігор Терехов доручив допомогти родині вивезти й поховати Романченка коштом міської ради[20]. Смерть в'язня концтаборів прокоментував і президент України Володимир Зеленський, який зазначив, що Романченко «був убитий російським снарядом, який вдарив по звичайній харківській багатоповерхівці», у зв'язку з чим «Кожен день війни все очевидніше, що це в них така денацифікація»[21].

Міжнародний комітет Аушвіцу ред.

Під час перебування у меморіалу Аушвіцу, Крістоф Гойбнер, виконавчий віцепрезидент Міжнародного комітету Аушвіцу, сказав[22]:

  Для людей, які пережили Аушвіц і Голокост, смерть їхнього соратника та товариша по нацистських концентраційних таборах Бориса Романченка в Харкові, Україна, стала останнім сигналом до дії у злочинній війні, яку Путін та його наближені ведуть в Україні день у день. Ця війна зневажає пам'ять тих, хто вижив, вона намагається розділити та знищити спільноту тих, хто вижив в Україні, Польщі, Росії, Білорусі, Ізраїлі та в багатьох інших країнах світу.  

Єва Фагіді, котра пережила ув'язнення та якій було також 96 років, додала наступне[22]:

  Все, заради чого ми жили після звільнення з таких концтаборів як: Аушвіц, Бухенвальд, Равенсбрюк та Заксенхаузен і протягом останніх десятиліть, заради чого ми виступали й чому ми ділилися своїми спогадами з молодими людьми в Європі — Путін і його генерали ганьблять все це. Люди завжди говорили, що ми, що вижили в таборах, — це совість усього світу. У Путіна немає совісті, він не має до нас жодного відношення, ганьба йому і його брехні. Наші думки в ці дні звернені до сім'ї Бориса Романченка і всім, хто пережив Голокост в Україні, які бояться за своє життя під російськими бомбами, але наші думки також звернені до батьків і близьких молодих російських солдатів, чиї життя Путін навмисне витрачає в цій війні, де вони загинули.  

Крістоф Гойбнер, співзасновник Міжнародного центру зустрічей молоді в Освенцимі, на закінчення підкреслив, що люди, які пережили Голокост, та їхні сім'ї, які рятуються від «путінських бомб», можуть знайти притулок та безпеку в Міжнародному центрі зустрічей молоді в Освенцимі, Польща[22].

Вшанувати пам'ять ред.

Місто Лейпциг (Німеччина) перейменували вулицю, на якій розташоване посольство Росії, на честь Романченка на «Борис-Романченко-штрассе».[23]

Примітки ред.

  1. ↑ а б в https://www.ouest-france.fr/monde/guerre-en-ukraine/boris-romanchenko-rescape-des-camps-nazis-meurt-dans-un-bombardement-en-ukraine-6c15091e-a92e-11ec-b420-ea50e1a075d7
  2. ↑ https://www.bfmtv.com/international/asie/russie/ukraine-un-survivant-des-camps-nazis-age-de-96-ans-tue-par-un-bombardement-russe-a-kharkiv_AN-202203210414.html
  3. ↑ а б в Boris Romantschenko getötet (нім.). Stiftung Gedenkstätten Buchenwald und Mittelbau Dora. 21 марта 2022. Процитовано 22 марта 2022.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н В Харькове погиб 96-летний Борис Романченко — бывший узник нацистских лагерей, сумевший выжить в Бухенвальде. В его квартиру в многоэтажке попал снаряд (рос.). Meduza. 21 марта 2022. Процитовано 22 марта 2022.
  5. ↑ а б Gerlinde Sommer (11 мая 2012). Erst KZ-Häftling, dann Sowjetsoldat in der DDR (нім.). Thüringische Landeszeitung[de]. Процитовано 22 марта 2022.
  6. ↑ а б в г д Philip Oltermann (21 марта 2022). Russian attack on Kharkiv kills Holocaust survivor, 96 (англ.). The Guardian. Процитовано 22 марта 2022.
  7. ↑ а б в г Марина Сметана (21 марта 2022). В'язень нацистських концтаборів загинув від російського снаряду у Харкові. Суспільне. Процитовано 22 марта 2022.
  8. ↑ а б в г д Марина Ступак (9 мая 2014). Ужасы войны вдали от фронта. Ветеран-харьковчанин рассказал об узах в Бухенвальде (рос.). Медиа группа «Объектив». Процитовано 22 марта 2022.
  9. ↑ а б Инна Жмуд (8 апреля 2010). Три года в «Бухенвальде». История одного узника, испытавшего весь ужас фашистских концлагерей (рос.). Медиа группа «Объектив». Процитовано 22 марта 2022.
  10. ↑ Випускники університету, 2020.
  11. ↑ Trauer um Boris Romantschenko (нім.). Maximilian-Kolbe-Werk[de]. 21 марта 2022. Процитовано 22 марта 2022.
  12. ↑ Переживший четыре нацистских концлагеря Борис Романченко погиб при обстреле его дома в Харькове (рос.). Новая газета. 21 марта 2022. Процитовано 22 марта 2022.
  13. ↑ Из-за обстрелов Харькова российскими войсками погиб узник нескольких фашистских концентрационных лагерей (рос.). The Insider. 21 марта 2022. Процитовано 22 марта 2022.
  14. ↑ Харків'янин Борис Романченко відвідав Бухенвальд у річницю визволення в'язнів концтабору. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Харківська міська рада. Процитовано 22 березня 2022.
  15. ↑ а б Евгений Жуков (21 марта 2022). При обстреле Харькова погиб бывший узник нацистских концлагерей (рос.). Deutsche Welle. Процитовано 22 марта 2022.
  16. ↑ Ukraine war: Holocaust survivor killed by Russian shelling in Kharkiv (англ.). BBC News. 21 марта 2022. Процитовано 22 марта 2022.
  17. ↑ Jack Guy, Olga Voitovych, Tim Lister, Victoria Butenko (21 марта 2022). Russian strike kills 96-year-old Holocaust survivor in Ukraine (англ.). CNN. Процитовано 22 марта 2022.
  18. ↑ Entsetzen über Tod von KZ-Überlebendem bei Angriff auf Charkiw (нім.). Spiegel. 21 марта 2022. Процитовано 22 марта 2022.
  19. ↑ Isabel van Brugen (21 марта 2022). Nazi Concentration Camp Survivor Boris Romantschenko Killed in Ukraine (англ.). Newsweek. Процитовано 22 марта 2022.
  20. ↑ Євгенія Луценко (21 марта 2022). У Харкові загинув 96-річний колишній в'язень нацистських концтаборів. У його будинок влучила російська ракета. Громадське телебачення. Процитовано 22 марта 2022.
  21. ↑ «Вижив у конвеєрах смерті, створених гітлерівцями, а загинув від снаряду РФ» — Зеленський про смерть 96-річного Романченка. ТСН.ua (укр.). ТСН. 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  22. ↑ а б в Ukrainian Holocaust survivor Boris Romantschenko (96) killed in Russian shelling of Kharkiv. International Auschwitz Committee (англ.). 22 березня 2022. Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 17 серпня 2022.
  23. ↑ Straße vor Russischem Konsulat in Leipzig wird nach Ukrainer benannt. mdr.de (нім.). 11 листопада 2022. Процитовано 11 листопада 2022.

Джерела ред.

  • 90 років Харківському національному університету радіоелектроніки: Випускники університету 1930-2020 : довідкове видання / відп. ред. Т. Б. Грищенко, Л. О. Тихоненко ; уклад. Н. Ю. Етенко, Т. Ю. Міхнова, І. Е. Шахова та ін. — Харків : ХНУРЕ, 2020. — 637 с.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Романченко_Борис_Тимофійович&oldid=38474628