Родинний принцип успадкування
Родинний принцип успадкування або Родинний принцип престолонаслідування — загальна умовна назва порядку престолонаслідування в середньовічних удільних князівствах Великого князівства Київського, Королівства Русі; на початкових етапах у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемантійському, у Великому князівстві Володимиро-Суздальському, в Польщі, Сілезії, Богемії, Угорщини та інш. — на противагу традиційному принципу сеньйорату.
Якщо при агнатичному старшинстві (сеньйораті) успадкування влади відбувалось через переход трону до старшого в роду (до сеньйора) при збереженні династичної єдності управління всіма землями, то при родинному принципі престолонаслідування володіння передавалося по низхідній чоловічій лінії, а володіння бічних гілок або ставали незалежними, або перетворювалися у васальні уділи в складі основного державного володіння. Порядок успадкування при родинному принципі (як і при сеньйораті) не був чітко закріплений законодавчо.
У Великому князівстві Київському, після жорстокої міжусобиці 1094—1096 років на Любецькому з'їзді князів у 1097 році було прийнято рішення, що сини можуть претендувати тільки на землю своїх батьків. Так було покладено початок поділу загальних володінь династії Ярославичів на родинні вотчини, всередині яких, в основному зберігався старий порядок спадкування.
В українських та білоруських князівствах цей принцип зберігався до входження цих земель до Великого князівства Литовського або Речі Посполитої, ліквідації удільних князівств і призначення в них королівських намісників.
В XII столітті Володимирсько-Суздальські князі посилили свою особисту владу, іноді перетворюючи її на «авторитарну». Починаючи з Олександра Невського, а особливо у XIV столітті в період боротьби московських князів за великокнязівський ярлик, ці князі наполягали на праві хана Золотої Орди (пізніше царя) передавати ярлик не по родинному принципу, а на свій розсуд, в залежності від прихильності та спритності того чи іншого претендента на уділ.
Проте в середині уділів Володимиро-Суздальського і Московського князівств в XII—XV століттях ще подекуди зберігались приклади родинного принципу успадкування, що діяв в рамках місцевої династії. В період феодальної війни другої чверті XV століття в Московському князівстві Юрій Дмитрович був останнім з великих князів московських, який виступав за родинний принцип успадкування, в той час, як його супротивник Василь II Темний, як васал Золотої Орди, за підтримки татар, ліквідував майже всі князівські уділи.
У XVI—XVII століттях у Речі Посполитій діяв виборний принцип визначення наступного претендента на трон. Магнати і шляхта на з'їзді обирали наступного короля з багатьох претендентів різних династій (і часто різних країн).
У XVI—XVII ст. в Московії на вибір спадкоємця стало впливати волевиявлення князя (пізніше царя), який визначав спадкоємця з числа синів чи онуків за заповітом, і волевиявлення Земського Собору, який обирав царів в спірних ситуаціях смут. Родовий принцип успадкування в Московському князівстві було остаточно знищено під час правління Івана Грозного. Після виборного царя 1613 р. — Михайла Романова, почався майже двохсотрічний етап дворцових переворотів та боротьби за трон під час визначення престолонаслідника.
У XVI—XVIII ст. в Австро-Угорщині діяв принцип агнатично-когнатичної прімогенітури, відомої також як австрійська система. Жінки не виключались з лінії престолонаслідування, проте чоловіки мали переважне право.
В Російській імперії остаточно родинний принцип успадкування у вигляді прімогенітури за австрійською (полусалічної) системи було встановлений 1797 року імператором Павлом I.