Вікіпедія

Роберт Фріпп

британський рок-музикант і гітарист

Роберт Фріпп (англ. Robert Fripp; 16 травня 1946(19460516), Англія) — британський рок-музикант, гітарист, автор пісень і звукорежисер, найбільше відомий як один із засновників і єдиний постійний учасник рок-гурту King Crimson[4]. Записав також сольні альбоми й активно співпрацював із багатьма музикантами й гуртами, зокрема Девідом Бові, Девідом Сильвіаном[en], Енді Саммерсом, Браяном Іно, Стівеном Вілсоном, Пітером Ґебріелом, Дерілом Голлом[en], The Roches[en], Talking Heads та іншими. Крім того, Роберт Фріпп разом із Такером Мартіном[en] та Стівом Боллом (Steve Ball) створив звукову заставку операційної системи Windows Vista[5][6]. Взяв участь у понад 700 офіційних релізах.

Роберт Фріпп
англ. Robert Fripp
Народився 16 травня 1946(1946-05-16)[1] (77 років)
Вімборн Міністерd, Велика Британія
Країна  Велика Британія
Діяльність гітарист, композитор, мотиваційний оратор, музичний продюсер, автор пісень, джаз-гітарист, студійний музикант
Знання мов англійська[2]
Членство Fripp & Enod, King Crimson і Giles, Giles and Frippd
Роки активності 1966 — тепер. час
Жанр прогресивний рок і рок-музика[3]
У шлюбі з Toyah Willcoxd
IMDb ID 0295800
Сайт dgmlive.com/robert-fripp

Композиції Роберта Фріппа часто вирізняються незвичними ритмами і впливом класичних та фольклорних традицій. Фріпп — розробник стрічкової системи звукової петлі, відомої як Frippertronics, і так званого нового стандартного строю[en].

Журнал Classic Rock включив Фріппа до списку найкращих гітаристів усіх часів. Займав 42-ге місце у списку «100 найкращих гітаристів усіх часів» за версією журналу Rolling Stone у 2003 році (у списку 2011 року посідав 62-ге місце)[7].

Ранні роки ред.

Роберт Фріпп народився у Вімборн-Мінстері[en], графство Дорсет, Англія[4]. Він був другою дитиною в сім'ї робітників. Його мати Едіт (уроджена Грін; 1914—1993) походила з валлійської шахтарської родини; Фріпп вважає себе наполовину валлійцем[8]. Її заробітки від роботи в Борнмутському архіві дали його батькові, Артуру Генрі Фріппу (1910—1985), змогу розпочати бізнес агента з нерухомості[9].

У 1957 році, коли Робертові було 11 років, батьки подарували йому на Різдво гітару. Пізніше він згадував:

Я майже одразу зрозумів, що ця гітара стане моїм життям[10].

Згодом він почав брати уроки гри на гітарі у Кетлін Гартелл (Kathleen Gartell) і Дона Страйка (Don Strike)[11]. Скотті Мур, гітарист Елвіса Преслі, надихнув 11-річного Роберта на гру в стилі рок[12], у 13 років він почав грати класичний джаз, а в 15 — сучасний джаз. Своїми тогочасними музичними натхненниками він називав джазових музикантів Чарлі Паркера та Чарльза Мінґуса.

У 1961 році 15-річний Фріпп вперше став учасником гурту, який називався The Ravens; на бас-гітарі в ньому грав Гордон Гаскелл[en]. Наступного року гурт розпався. Фріпп зосередився на навчанні та почав працювати у компанії свого батька на посаді молодшого перемовника. У цей час він мав намір вивчати управління нерухомістю[en] і згодом перейняти бізнес батька[13]. Однак у 17 років Фріпп вирішив стати професійним музикантом. Він став гітаристом у джазовому колективі The Douglas Ward Trio, який грав у готелі Chewton Glen у Нью-Мілтоні[en], після чого приєднався до рок-н-рольної групи The League of Gentlemen, до складу якої входили також двоє колишніх учасників гурту Ravens.

У 1965 році Фріпп пішов з гурту і вступив до Борнмутського коледжу[en], де вивчав економіку, економічну історію та політичну історію з наміром отримати атестат зрілості[14].

У лютому 1965 року Фріпп поїхав на концерт оркестру Дюка Еллінгтона; те, що він там почув і побачив, глибоко його вразило[15]. Наступні три роки Фріпп грав легкий джаз в оркестрі Majestic Dance Orchestra в борнмутському готелі Majestic, замінивши там майбутнього гітариста гурту The Police Енді Саммерса, який відправився до Лондона з Мані Зутом[en]). Саме в цей період Фріпп познайомився з музикантами, з якими співпрацюватиме протягом своєї подальшої музичної кар'єри, — Джоном Веттоном, Річардом Палмером-Джеймсом[en] і Грегом Лейком[16].

У віці 21 року, повертаючись пізно ввечері з коледжу додому, Фріпп увімкнув Radio Luxemburg і почув останні хвилини пісні A Day in the Life з альбому «Бітлз» Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band[17]. Зачарований нею, він перетворився на слухача і почав слухати найрізноманітнішу музику — струнні квартети Бели Бартока, Симфонію № 9 Антоніна Дворжака, альбом Are You Experienced Джимі Гендрікса, гурт John Mayall & the Bluesbreakers[en][17]. Багато років по тому Фріпп згадував:

…Хоча всі діалекти були різні, голос був однаковий… Я знав, що не можу сказати «ні»[17].

Кар'єра ред.

1967—1974 роки: Giles, Giles and Fripp і King Crimson ред.

Докладніше: King Crimson

У серпні 1967 року брати Майкл[en] і Пітер[en] Джайлзи — відповідно ударник і вокаліст/басист, професійні музиканти, які ще у підлітковому віці грали в робочих гуртах у Дорсеті, Англія, — оголосили про пошук «співаючого органіста» до гурту, який вони формували[18][19]. На пропозицію відгукнувся Роберт Фріпп, який, за іронією, не грав на органі і не співав. Тріо переїхало до Лондона і стало називатися Giles, Giles and Fripp[en]. Їхній єдиний студійний альбом The Cheerful Insanity of Giles, Giles and Fripp вийшов у 1968 році[20]. Гурт балансував на межі успіху і навіть з'явився в одній телепрограмі, але комерційного прориву так і не здійснив[21][22][23].

Намагаючись розширити діапазон свого звучання, тріо залучило Іена Макдональда[en] гри на дерев'яних духових інструментах і клавішних. Той, своєю чергою, привів із собою ще двох музикантів: свою тодішню дівчину, колишню вокалістку гурту Fairport Convention[en] Джуді Дайбл[en] (чиє коротке перебування в гурті закінчилося одразу, як тільки вони розійшлися[24][25]) і автора текстів, адміністратора турне та розробника декорацій Пітера Сінфілда[en], з яким він писав пісні.

Фріпп швидко відчув, що переростає ексцентричний поп-підхід Пітера Джайлза, і почав віддавав перевагу більш амбітним композиціям, які писав Макдональд. У 1968 році гурт розпався.

Майже одразу, у середині 1968 року, Фріпп, Макдональд і Майкл Джайлз сформували перший склад King Crimson. Вони запросили старого друга Фріппа по Борнмутському коледжу Грега Лейка вокалістом і бас-гітаристом, а також закликали партнера Макдональда з написання пісень Пітера Сінфілда[en] виконувати роль автора текстів, дизайнера світлового шоу і загального творчого консультанта.

Дебютний альбом King Crimson, In the Court of the Crimson King, у якому поєднувалися ідеї року, джазу та європейської народної й класичної музики, вийшов наприкінці 1969 року[26] і відразу став великим успіхом: його досі вважають одним із найвпливовіших альбомів в історії прогресивного року[27]. Гурту пророкували славу, але його учасники надто по-різному підходили до написання музики: Фріпп, який, хоча й не був ані основним композитором, ані фронтменом, став рушієм і «виразником дум» гурту, спрямовував його у дедалі похмуріші й напруженіші нетрі депресивної музики, тоді як Макдональд і Джайлз віддавали перевагу легшому й тоншому романтичному звучанню і тому відчували дедалі більший дискомфорт від свого становища. Урешті-решт у січні 1970 року, після завершення туру по США, вони пішли з гурту.

Щоб вберегти гурт від розпаду, Фріпп пропонував варіант його збереження: він сам іде, а Макдональд і Джайлз залишаються. Але Макдональд заявив, що King Crimson — це «більше (він), ніж вони», і тому піти мають саме він і Джайлз[28]. Пізніше Макдональд казав, що «ймовірно, був недостатньо емоційно зрілим, щоб впоратися з цим» і ухвалив «необдумане рішення піти, ні з ким не порадившись»[29].

 
Роберт Фріпп на гастролях із King Crimson, 1974 рік.

Під час запису другого альбому King Crimson, In the Wake of Poseidon (1970)[30], Грег Лейк пішов з гурту (і невдовзі став одним із засновників Emerson, Lake & Palmer), через що Фріпп і Сінфілд залишилася єдиними учасниками-засновниками King Crimson. Вони випустили ще два альбоми (Lizard[31] і Islands[32]) і були єдиними постійними учасниками складу King Crimson. Участниками гурту в різний час були Гордон Гаскелл[en], саксофоніст/флейтист Мел Коллінз, барабанщики Енді Маккаллох[en] та Іен Воллес[en] і майбутній басист Bad Company Боз Баррелл[en], а також ціла низка запрошених музикантів із Soft Machine, гурту Кіта Тіппетта[en], і гуртів Brotherhood of Breath[en] і Centipede[en]. У цей час Фріпп був єдиним автором музики гурту, яка будувалася на основі першого альбому, але розвивалася в напрямку джаз-року та фрі-джазу, а також набувала форми езотеричних ліричних та міфологічних концепцій Сінфілда.

У 1971 році Фріпп, по суті, витіснив Сінфілда і став фактичним керівником King Crimson. Примітно, що він завжди формально відкидав цей «ярлик», вважаючи за краще характеризувати свою роль як «контроль якості» або «своєрідний клей». Починаючи з цього моменту Фріпп став єдиним постійним учасником гурту, і надалі його розвиток визначався насамперед композиційними та концептуальними ідеями Фріппа, які спиралися на авангардний джаз, імпровізацію, хард-рок та вплив європейської музики, зокрема музику Бели Бартока.

Упродовж кількох наступних років King Crimson випустив ще три альбоми новаторського і дедалі більш експериментального року — Larks' Tongues in Aspic, Starless and Bible Black і Red. До гурту приєднувалися й з нього виходили авангардний перкусіоніст Джеймі М'юр[en], скрипаль Девід Кросс[en], басист і співак Джон Веттон і колишній ударник гурту Yes Білл Брюфорд. У 1974 році Фріпп офіційно розпустив гурт. Як з'ясувалося пізніше, це було лише перше припинення його діяльності в серії тривалих перерв і подальших трансформацій[33].

1974—1981 роки: співпраця, сторонні проєкти та сольна кар'єра ред.

Коли King Crimson зменшував свою активність, Роберт Фріпп приділяв час стороннім проєктам. Він працював із Кітом Тіппеттом[en] (та іншими музикантами, які з'являлися на записах King Crimson) над проєктами, далекими від рок-музики, — зокрема, був музикантом і продюсером альбому Septober Energy[en] (1971)[34] гурту Centipede[en] та альбому Ovary Lodge (1973)[35]. У цей період він також працював із гуртом Van der Graaf Generator: у 1970 році він грав на альбомі H to He, Who Am the Only One[en] (1970)[36], а в 1971 році — на Pawn Hearts[en][37]. У 1972 році Фріпп продюсував альбом Matching Mole's Little Red Record[en][38] гурту Matching Mole[en][39][40]. Перед тим як сформувати склад King Crimson епохи Larks' Tongues in Aspic, він став співавтором розмовного альбому, співпрацюючи із жінкою, яку характеризував як «відьму»; альбом дістав назву Robert Fripp & Walli Elmlark: The Cosmic Children of Rock, але офіційно він так і не був випущений[41][42].

Фріпп записав два альбоми з Браяном Іно — (No Pussyfooting)[en][43] у 1973 році та Evening Star[en][44] у 1975-му. Вони експериментували з кількома авангардними музичними прийомами, які в ті часи ще були новими. У пісні The Heavenly Music Corporation з альбому (No Pussyfooting) Фріпп вперше використав систему закільцьовування стрічки на двох модифікованих котушкових магнітофонах Revox A77. Ця техніка стала відігравати центральну роль у подальшій творчості Фріппа й отримала назву «Фріппертроніка»[45].

У 1973 році Фріпп виконав гітарне соло у пісні Baby's on Fire[en] — можливо, найвідомішому треку сольного дебютника Браяна Іно Here Come the Warm Jets[en][46]. У 1975 році Фріпп і Браян Іно відіграли живі концерти в Європі, а Фріпп також взяв участь у створенні гітарних соло для знакового альбому Іно Another Green World[47][48].

У 1975 році Фріпп вирішив піти у тривалу «творчу відпустку», під час якої він через роботи Джона Беннетта[en] зацікавився вченням Георгія Гурджиєва (ці дослідження пізніше вплинули на його роботу з Guitar Craft[en]). У 1976 році Фріпп повернувся до музичної роботи як студійний гітарист на першому альбомі Пітера Ґебріела, який так і називався — Peter Gabriel[en][49], і вийшов наступного року. Фріпп гастролював із Ґебріелом на підтримку альбому, але вирішив за краще залишатися поза увагою (і на сцені, і поза сценою) і використовував псевдонім Dusty Rhodes[50].

Фріпп грав на другому альбомі Ґебріела[en] 1978 року[51] і продюсував його. Ґебріел захоплювався:

Роберт особливо добре зберігає новизну, і мені це дуже подобається. Мене дуже зацікавило вміння Роберта експериментувати; це чітко відповідало тому, що я хотів зробити на цій другій платівці… Там є два соло [Фріппа] — на On the Air і на White Shadow. А потім він грає на Exposure. Він додає колориту цьому твору; це на 50 % його творіння. А ще він час від часу грає на класичній гітарі. Він музикант, яким я дуже захоплююся, адже він один із небагатьох, у кого до суміші дисципліни й божевілля доданий такий великий талант[52].

Фріпп та Іно співпрацювали над альбомом, який вийшов у 1975 році під назвою Evening Star[en][53]. На цьому альбомі звучать композиції (зокрема An Index of Metals, яка зайняла всю другу сторону), які два роки по тому вплинуть на новий проэкт Бові, особливо на його другу частину. У 1977 році Фріппові зателефонував Браян Іно, який працював над альбомом Девіда Бові Heroes. Гра Фріппа на цьому альбомі стала підґрунтям для низки спільних робіт з іншими музикантами. Незабаром Фріпп співпрацював з Дерілом Голлом[en] над альбомом Sacred Songs[en][54].

У цей період Фріпп почав працювати над матеріалом для сольного альбому, до створення якого долучилися поетеса-лірик Джоанна Волтон (Joanna Walton) та кілька інших музикантів, зокрема Іно, Ґебріел і Голл, партнер останнього Джон Оутс (John Oates), а також Пітер Геммілл[en], Джеррі Маротта[en], Філ Коллінз, Тоні Левін і Терре Рош (Terre Roche). Цей матеріал зрештою став першим сольним альбомом Фріппа Exposure[en][55], випущеним у 1979 році, за яким того ж року послідувало турне Frippertronics[56].

Живучи в Нью-Йорку, Фріпп брав участь у записі альбомів і концертних виступах Blondie (Parallel Lines[en][57]) і Talking Heads (Fear of Music[en][58]), а також продюсував перший і третій альбоми The Roches[en], на яких з'явилося кілька характерних гітарних соло Фріппа. Друга серія творчих сесій із Девідом Бові призвела до створення характерних гітарних партій на альбомі Scary Monsters (and Super Creeps[59] (1980), а до цього — третього сольного альбому Пітера Ґебріела, відомого під назвою Melt[en][60]. 12 січня 1980 року Фріпп виступив наживо з Blondie на сцені Hammersmith Odeon, взявши участь у кавер-версії альбому Бові Heroes. Цей запис увійшов до 12-дюймового синглу Atomic, випущеного того ж року, а пізніше з'явився як бонус-трек на CD-версії альбому Blondie Eat to the Beat[en][61].

У 1980 році Фріпп випустив God Save the Queen/Under Heavy Manners[en][62] — сольний альбом, у якому поєдналися два різних музичних підходи до «фріппертроніки». Перша сторона платівки, God Save the Queen, була спробою обійтися під час запису музики «чистою фріппертронікою» — тобто створити альбом, «де використовується тільки фріппертроніка»[63]. Друга сторона платівки, Under Heavy Manners, являла собою співпрацю з басистом Бастою Джонсом[en], ударником Полом Даскіном (Paul Duskin) і Девідом Бірном[64] (Бірн фігурував під псевдонімом Абсальм ель-Хабіб[65]). Звуки, записані на другій стороні платівки, Фріпп називав «дискотронікою» — так він визначив «музику, яка виникає на стику фріппертроніки та диско»[66].

Паралельно з цим Фріпп зібрав, за його словами, «гастролюючий інструментально-танцювальний гурт нової хвилі»[67] під назвою The League of Gentlemen[en] (LOG) із басисткою Сарою Лі[en], клавішником Баррі Ендрюсом[en] та ударником Джонні Еліхоффом (Johnny Elichaoff) на прізвище Johnny Toobad. Пізніше Еліхоффа замінив Кевін Вілкінсон[en]. 1980 рік «Ліга» провела в гастролях.

У 1985 році Фріпп спродюсував альбом Journey to Inaccessible Places[68] класичного піаніста Елана Сікроффа[en], випущений на лейблі E.G. Records[69].

1981—1984 роки: відновлення King Crimson ред.

 
Пізніші версії альбому Discipline мали цей дизайн Стіва Болла.

1981 рік ознаменувався формуванням нового складу King Crimson, возз'єднанням Роберта Фріппа з ударником Біллом Бруфордом і початком нового партнерства з двома американськими музикантами — бас-гітаристом і гравцем на стіку Чепмена[en] Тоні Левіном (який грав із Фріппом на альбомі Exposure[55] і в першій гастрольній групі Пітера Ґебріела) та Адріаном Белью, співаком і гітаристом, який до цього грав із Девідом Бові, Talking Heads і Френком Заппою.

Спочатку гурт планували назвати Discipline, але швидко з'ясувалося, що його учасники вважали більш доречною назву King Crimson: для Фріппа King Crimson завжди був «способом щось робити», а не конкретним колективом музикантів, і нинішній склад гурту відчував, що їхня музика якраз відображає цю методологію. Під впливом ідей більше схильного до попмузики Белью, який став головним автором текстів (на додаток до Фріппа як головного композитора) гурт змінив своє звучання. Відтепер натхненням для створення музики для нього стали гамелано-подібний мінімалізм, нью-йоркська музика від постпанку до гоу-гоу[en], а також експерименти з гітарними синтезаторами. У 1984 році, випустивши три альбоми (Discipline, Beat, Three of a Perfect Pair), цей новий King Crimson розпався.

Під час цієї паузи Фріпп записав два альбоми зі своїм старим другом Енді Саммерсом із гурту The Police. На альбомі I Advance Masked[en][70] 1982 року Фріпп і Саммерс грали на всіх інструментах. На альбомі Bewitched[71] домінував Саммерс, який був продюсером альбому і співпрацював з іншими музикантами, окрім Фріппа.

У 1982 році Фріпп став продюсером і гітаристом на альбомі Keep On Doing[en] гурту The Roches[en]. Як і під час його попередньої роботи над альбомом Девіда Бові Scary Monsters (and Super Creeps), у якому також брали участь Піт Таунсенд і Чак Гаммер[en] на гітарному синтезаторі, характерний гітарний стиль і звучання Фріппа, які характеризують його музику цього періоду, звучать разом з піснями і гармонією сестер[72]. Рок-критик «Вілледж войс» Роберт Крістгау писав:

Це звучить настільки добре, що я починаю вірити: Роберт Фріпп був посланий на землю, щоб продюсувати The Roches[73].

Guitar Craft ред.

Докладніше: Guitar Craft
 
Перший курс Guitar Craft розпочався 25 березня 1985 року в Клеймонт-Корт у Чарльз-Тауні, штат Західна Вірджинія[74].

У 1984 році Фріппу запропонували посаду викладача в Американському товаристві неперервної освіти (ASCE) в Клеймонт-Корт[en], Західна Вірджинія. Він співпрацював з ASCE з 1978 року, з часом навіть увійшовши до ради директорів, і вже давно обмірковував ідею стати викладачем класу гітари. У 1985 році він розробив курс Guitar Craft («Гітарна майстерність»), відгалуженням якого стала перформанс-гурт The League of Crafty Guitarists, який випустив кілька альбомів. У 1986 році Фріпп випустив перший із двох спільних альбомів зі своєю дружиною, Тоєю Вілкокс[en][75]. Колишніми учасниками The League of Crafty Guitarists є учасники гурту California Guitar Trio[en]; вони також гастролювали разом із King Crimson. Фріпп є патроном заснованого у 2007 році Guitar Circle of Europe[76], а також Seattle Circle Guitar School, заснованої у 2010 році[77].

У лютому 2009 року Фріпп порекомендував закрити Guitar Craft у 2010 році, на його 25-ту річницю[78]. 1 вересня 2022 року Фріпп опублікував книгу The Guitar Circle, збірку статей про Guitar Craft[79].

Дискографія ред.

Література ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
  2. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. ↑ Montreux Jazz Festival Database
  4. ↑ а б Internet Archive (1997). The Virgin encyclopedia of popular music. London : Virgin in association with Muze Inc. ISBN 978-1-85227-745-1.
  5. ↑ Robert Fripp - Behind the scenes at Windows Vista recording session | scobleizer | Channel 9. web.archive.org. 13 жовтня 2010. Процитовано 17 березня 2024.
  6. ↑ Robert fripp's vista sounds are here- The Inquirer. web.archive.org. 30 червня 2011. Процитовано 17 березня 2024.
  7. ↑ 100 Greatest Guitarists. Rolling Stone. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 15 травня 2023.
  8. ↑ ms230411 (22 грудня 2023). Strange And Uncertain Times. Guitar Craft & Guitar Circle (амер.). Процитовано 18 березня 2024.
  9. ↑ Fripp, Robert (1995). «Basis of Eulogy for Edie Fripp delivered at Wimborne Minster on July 30th. 1993 during the service to celebrate her life and commemorate her death.». A Blessing of Tears: 1995 Soundscapes — Volume Two — Live in California (Media notes). Discipline Global Mobile. DGM 9506
  10. ↑ Robert Fripp. prabook.com (en-EN) . Процитовано 18 березня 2024.
  11. ↑ Interview with Robert Fripp in Rock and Folk - ETWiki. www.elephant-talk.com. Процитовано 18 березня 2024.
  12. ↑ Shteamer, Hank (9 квітня 2019). King Crimson's 50th Anniversary Press Day: 15 Things We Learned. Rolling Stone (амер.). Процитовано 18 березня 2024.
  13. ↑ «Robert Fripp: New York•Wimborne». Late Night in Concert. 1985. BBC Television. BBC Two.
  14. ↑ https://web.archive.org/web/20160531172741/http://www.dgmlive.com/diaries.htm?entry=9547
  15. ↑ Shteamer, Hank (9 квітня 2019). King Crimson's 50th Anniversary Press Day: 15 Things We Learned. Rolling Stone (амер.). Процитовано 20 березня 2024.
  16. ↑ Sid Smith. In the Court of King Crimson. London: Helter Skelter Publishing, 2002, pp. 16-18.
  17. ↑ а б в «Robert Fripp: New York•Wimborne». Late Night in Concert. 1985. BBC Television. BBC Two.
  18. ↑ Giles, Giles & Fripp Songs, Albums, Reviews, Bio & More. AllMusic (англ.). Процитовано 23 січня 2024.
  19. ↑ Interview with Robert Fripp in Musician - ETWiki. www.elephant-talk.com. Процитовано 23 січня 2024.
  20. ↑ https://www.discogs.com/master/50691-Giles-Giles-And-Fripp-The-Cheerful-Insanity-Of-Giles-Giles-And-Fripp
  21. ↑ Giles, Giles & Fripp Songs, Albums, Reviews, Bio & More. AllMusic (англ.). Процитовано 23 січня 2024.
  22. ↑ Giles, Giles & Fripp - The Cheerful Insanity of Giles, Giles & Fripp Album Reviews, Songs & More | AllMusic (англ.), процитовано 23 січня 2024
  23. ↑ Live, D. G. M. (30 листопада 2005). Digging Giles, Giles & Fripp. DGM Live (англ.). Процитовано 23 січня 2024.
  24. ↑ King Crimson Songs, Albums, Reviews, Bio & More. AllMusic (англ.). Процитовано 23 січня 2024.
  25. ↑ Smith, Sid (2002). In The Court of King Crimson. Helter Skelter Publishing. Retrieved on 12 June 2009.
  26. ↑ https://www.discogs.com/master/406634-King-Crimson-In-The-Court-Of-The-Crimson-King-An-Observation-By-King-Crimson
  27. ↑ 100 Greatest Progressive Rock Albums. digitaldreamdoor.com (амер.). Процитовано 25 березня 2024.
  28. ↑ Eric Tamm (1990). Robert Fripp: From King Crimson To Guitar Craft.
  29. ↑ Shteamer, Hank (11 лютого 2022). Ian McDonald, King Crimson and Foreigner Co-Founder, Dead at 75. Rolling Stone (амер.). Процитовано 25 березня 2024.
  30. ↑ https://www.discogs.com/master/406645-King-Crimson-In-The-Wake-Of-Poseidon
  31. ↑ https://www.discogs.com/master/498-King-Crimson-Lizard
  32. ↑ https://www.discogs.com/master/436-King-Crimson-Islands
  33. ↑ The day the music died. www.ft.com. Процитовано 27 березня 2024.
  34. ↑ https://www.discogs.com/master/23718-Centipede-Septober-Energy
  35. ↑ https://www.discogs.com/master/65565-Ovary-Lodge-Ovary-Lodge
  36. ↑ https://www.discogs.com/master/33422-Van-Der-Graaf-Generator-H-To-He-Who-Am-The-Only-One
  37. ↑ https://www.discogs.com/master/33426-Van-Der-Graaf-Generator-Pawn-Hearts
  38. ↑ https://www.discogs.com/master/15069-Matching-Mole-Matching-Moles-Little-Red-Record
  39. ↑ Little Red Record:2cd Expanded Edition. www.cherryred.co.uk (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  40. ↑ Little Red Record - Matching Mole | Album | AllMusic (англ.), процитовано 28 березня 2024
  41. ↑ Live, D. G. M. (1 квітня 2014). Perry, Fripp & Eno. DGM Live (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  42. ↑ Robert Fripp Would Like a Word. Trouser Press (амер.). 1 липня 2020. Процитовано 28 березня 2024.
  43. ↑ а б https://www.discogs.com/master/9824-Fripp-Eno-No-Pussyfooting
  44. ↑ https://www.discogs.com/master/9799-Fripp-Eno-Evening-Star
  45. ↑ Osborne, Luka (6 серпня 2022). Frippertronics: how Robert Fripp and Brian Eno brought looping to life. Happy Mag (амер.). Процитовано 29 березня 2024.
  46. ↑ https://www.discogs.com/master/6152-Eno-Here-Come-The-Warm-Jets
  47. ↑ https://www.discogs.com/master/6659-Eno-Another-Green-World
  48. ↑ The Quietus | Features | Anniversary | Brian Eno's Another Green World, Revisited By William Doyle. The Quietus (en-us) . Процитовано 31 березня 2024.
  49. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/29615-Peter-Gabriel-Peter-Gabriel
  50. ↑ Robert Fripp Discography: Other Unauthorized Releases. web.archive.org. 11 жовтня 2007. Процитовано 1 квітня 2024.
  51. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/29636-Peter-Gabriel-Peter-Gabriel
  52. ↑ Best magazine, May 1978; translated in Gabriel fanzine White Shadow (#1, pp13) by editor Fred Tomsett
  53. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/9799-Fripp-Eno-Evening-Star
  54. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/98628-Daryl-Hall-Sacred-Songs
  55. ↑ а б в https://www.discogs.com/ru/master/30578-Robert-Fripp-Exposure
  56. ↑ Live, D. G. M. (27 листопада 2007). Robert Fripp, 1st of January 1980 at Arny's Shack. DGM Live (англ.). Процитовано 4 квітня 2024.
  57. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/3337-Blondie-Parallel-Lines
  58. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/39260-Talking-Heads-Fear-Of-Music
  59. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/50983-David-Bowie-Scary-Monsters-And-Super-Creeps
  60. ↑ Peter Gabriel — Peter Gabriel (1980, 53 — Keel Pressing, Vinyl) на Discogs (рос.)
  61. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/32790-Blondie-Eat-To-The-Beat
  62. ↑ а б God Save the Queen/Under Heavy Manners
  63. ↑ https://sinistersaladmusikal.files.wordpress.com/2013/08/100_7028.jpg
  64. ↑ ROBERT FRIPP - God Save the Queen / Under Heavy Manners (1980). Progarchives.com (англ.). Процитовано 7 квітня 2024.
  65. ↑ Absalm el Habib Discography на Discogs
  66. ↑ https://sinistersaladmusikal.files.wordpress.com/2013/08/100_7034.jpg
  67. ↑ Robert Fripp Songs, Albums, Reviews, Bio & More. AllMusic (англ.). Процитовано 8 квітня 2024.
  68. ↑ https://www.discogs.com/master/390327-G-I-Gurdjieff-And-Thomas-de-Hartmann-Elan-Sicroff-Journey-To-Inaccessible-Places-And-Other-Music
  69. ↑ Bio. Elan Sicroff (англ.). Процитовано 8 квітня 2024.
  70. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/12197-Andy-Summers-Robert-Fripp-I-Advance-Masked
  71. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/966-Andy-Summers-Robert-Fripp-Bewitched
  72. ↑ Maggie Roche: The Hidden Heart of The Roches. Paste Magazine (амер.). Процитовано 15 квітня 2024.
  73. ↑ Robert Christgau: CG: Artist 1532. www.robertchristgau.com. Процитовано 15 квітня 2024.
  74. ↑ Tamm, (2003, с. 127)
  75. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/1007-Toyah-Fripp-Featuring-The-League-Of-Crafty-Guitarists-The-Lady-Or-The-Tiger
  76. ↑ The Guitar Circle Of Europe. web.archive.org. 16 грудня 2011. Процитовано 16 квітня 2024.
  77. ↑ A Few Words from the Patron | Seattle Circle Guitar School (амер.). Процитовано 16 квітня 2024.
  78. ↑ Robert Fripp's Diary for Saturday, 14th February 2009. web.archive.org. 18 лютого 2012. Процитовано 17 квітня 2024.
  79. ↑ Live, D. G. M. (22 серпня 2022). The Guitar Circle book by RF. DGM Live (англ.). Процитовано 17 квітня 2024.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роберт_Фріпп&oldid=42336184