Вікіпедія

Рейтари

Ре́йта́ри[1] (нім. Reiter — «вершник», пор. «рицар»), заст. лейтарі́[2] — вид найманої кавалерії в арміях європейських країн у XV—XVIII ст. Назва походить від нім. die schwarzen Reiter або Schwarzreiter («чорні вершники»): їхні обладунки замість дорогого полірування покривалися чорною фарбою[3]. Рейтари складались переважно з німців і служили в постійних найманих арміях Польщі, Швеції, німецьких держав. У XVII ст. рейтари були замінені драгунами, кірасирами, карабінерами та кінними єгерями. У німецькомовних країнах пізніше «рейтарами» (Reiter) називали рядових кавалерії.

Рейтар з бандолетом XVII століття
Гданський рейтар

Історія ред.

Перші рейтари з'являються у Німеччині наприкінці XV століття[4], прийшовши на зміну важкій лицарській кінноті і ставши кінним аналогом ландскнехтів. Крім рейтарів, кіннота раннього Нового часу включала в себе кірасирів, кінних аркебузирів (карабінерів), жандармів і кінних пікінерів. Мали на озброєнні вогнепальну зброю (рушницю або карабін, пістолет), палаші, а іноді і списи; носили шоломи і нагрудні лати. Рейтари нарівні з кірасирами і драгунами використовувались для завдання вирішальних ударів противнику. Вели атаку щільними бойовими порядками. Перетворення рейтарів на регулярну кавалерію здійснив Моріц Оранський у нідерландській армії[4].

 
Рейтарський тричвертний обладунок. Музей старовинного мистецтва в замку Сфорца, Мілан, Італія
 
Рейтарські мечі

На відміну від кірасирів і кінних пікінерів, рейтари використовували легших коней (Ringerpferde). Тактика їх у XVI — початку XVII століть не відрізнялася від кірасирської: вони застосовували щільне глибоке шикування в кілька рядів і прийом «караколь» з обстрілом ворожої піхоти з пістолів. Порівняно з кірасирами рейтари робили основний акцент не на клинковому, а саме на вогневому бою: кількість пістолетів у них доходила до 4-5[3] (проти 2 у кірасирів), а шолом був відкритим для кращого огляду. Надалі деякі командири (такі як Генріх IV і Густав II Адольф) стали використовувати своїх рейтарів у більш агресивній манері, наказуючи їм стріляти у супротивника з дуже близької відстані, а то й вдаватися до атаки клинковою зброєю[5].

Наймані рейтари армій Габсбургів і Валуа брали участь в Італійських війнах. У листуванні між Папською державою і Венеційською республікою вони згадуються під назвою raitri, починаючи з другої половини XVI століття. Апостольський протонотар Франческо Брабанте, посол папи Пія V у Франції у 1570—1571 рр., доповідав понтифіку, що Карл IX погасив війну між католиками і протестантами, «кинувши грошей гугенотам» і що «він справив на них враження, заплативши своїм рейтарам, і що вони не бажали їх більше бачити»[6]. Років двадцять по тому (1595), венеційський посол П'єтро Дуодо (1554—1610) повідомляв у Венецію, що «вони вимагали увесь день, бо не задоволені відповідями на їх вимоги» (тобто короля Генріха IV)[7].

У Франції рейтари (reîtres) з'явилися разом з іншими найманцями під час Релігійних воєн. Вони служили як у військах католиків, так і у військах протестантів: Генріх Гіз завдяки їм виграв битву при Віморі (26 жовтня 1587 р.), потім битву при Оно (24 листопада).

У середині XVII століття рейтари зникають у західноєвропейських арміях, замінюючись кірасирами і карабінерами[4]. Занепад рейтарів збігся з поступовим зменшенням у бойових шикуваннях числа пікінерів на користь мушкетерів і нарешті, їх заміною обох видів піхоти на фузилерів і гренадерів, озброєних рушницями з багнетами. Зростання кількості стрільців і водночас пробивної сили їхніх рушниць вже не дозволяло броньованим рейтарам розстрілювати ворожу піхоту з прийнятними для себе втратами. Задачу прориву піхотних рядів, не захищених піками, але з великою вогневою потужністю, тепер краще виконували кірасири.

Річ Посполита ред.

У Речі Посполитій рейтарські корогви з'явилися наприкінці 1570-х рр. (часи Стефана Баторія), а за іншими даними, навіть раніше: як складова військ «автораменту чужоземного»[3]. Рейтарія Польської Корони була зазвичай нечисленною, але була об'єднана у великі бойові одиниці — полки та ескадрони. Численнішою була рейтарія Великого князівства Литовського, що діяла частіше в складі окремих рот. Вони існували на засадах компуту, приватних військ, крім того, рейтарські роти і корогви формувалися зі шляхти, призваної на посполите рушення. У другій половині XVII ст. кожен литовський повіт був зобов'язаний виставити на посполите рушення одну гусарську, одну козацьку і одну рейтарську корогву. Зазвичай одна рота («компанія») налічувала 100—120 рейтарів. Озброєння польських рейтарів у середині XVII ст. складалося з «тричвертного панцира» (що прикривав тулуб, руки і ноги до колін), рушниці, 2–3 пістолетів, шаблі, шпаги чи рапіри. Хоча рейтари ніколи не були типово польським родом кінноти, рейтарія Речі Посполитої багаторазово відзначилася у війнах. У битві під Гневом відзначився полк литовських рейтарів на чолі зі смоленським воєводою Миколаєм Абрамовичем, хоча він був нетиповим для рейтарів, бувши влаштованим за товариською системою і носивши гусарську зброю. У битві під Хотином 1621 року рейтари залпами з пістолів відбивали атаку турків на шанці союзників, а під Кірхгольмом курляндські рейтари під проводом герцога Ф. Кеттлера допомагали гусарам у боротьбі зі шведською піхотою в центрі битви. У 1648–49 роках у польському війську був 1 рейтарський полк, у 1651–53 рр. налічувалося 3–4 тисяч рейтарів. У 1660-х рр. рейтари скасовуються, замість них формуються загони кінних аркебузирів[3] (карабінерів).

Рейтарські підрозділи використовувались польським урядом в Україні для придушення козацьких повстань та під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57.

Росія ред.

У Московському царстві рейтари існують з 1632 року: як складова військ «нового ладу» (за певними даними, окремі рейтари в московському війську вперше з'являються вже наприкінці XVI ст.)[8]. У першому списно-рейтарському московському полку дві третини становили росіяни, третину — іноземні інструктори. На кінець XVII століття рейтарських полків налічувалося до 25[3]; вони були найчисленнішою і найбільш боєздатною частиною московської кінноти. Для керування ними існував спеціальний Рейтарський приказ[4]. З початку XVIII століття рейтарські частини скасовуються в російській армії[9], замінюючись драгунами і кінними гренадерами, сформованими значною мірою з колишніх рейтарів. На основі розформованого в 1719 році Київського рейтарського полка створюється Київська рейтарська команда, останні згадки про яку датуються 1796 роком. Київських рейтарів протягом XVIII ст. використовували для різноманітних доручень[8].

 
Бойові прийоми з пістолем. Німецька гравюра початку XVII ст.

Примітки ред.

  1. ↑ Рейтар // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  2. ↑ Лейтарь // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. ↑ а б в г д Черкас Б. В. Рейтари [Архівовано 29 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 172. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  4. ↑ а б в г Рейтары // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
  5. ↑ Graf von Bismarck, Friedrich Wilhelm; Beamish, North Ludlow (1855). On the Uses and Application of Cavalry in War: From the Text of Bismark, with Practical Examples Selected from Antient and Modern History. T. & W. Boone. с. 328—29. Архів оригіналу за 10 жовтня 2021. Процитовано 10 жовтня 2021.
  6. ↑ За Charles Hirschauer. La politique de Saint Pie V en France (1566-1572). — Paris, 1922. — С. 133. : cavar de mano all'ugonotti li denari e li ha imprestati per pagar quelli raitri, li quali havea con esso loro, li quali disiderava levarseli da lì occhi.
  7. ↑ За Pietro Duodo. Dizionario Biografico degli Italiani. Архів оригіналу за 2 вересня 2021. Процитовано 11 жовтня 2021..
  8. ↑ а б Назаренко В. Кур'єри «для особых посылок»: київські рейтари XVIII ст. [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Historians.in.ua — 21.06.2016.
  9. ↑ Рейтары // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Джерела та література ред.

Література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рейтари&oldid=39580539