Рауль Пребіш
Рауль Пребіш (ісп. Raúl Prebisch; 17 квітня 1901, Сан-Мігель-де-Тукуман, Аргентина — 29 квітня 1986, Сантьяго, Чилі) — аргентинський економіст, співавтор гіпотези Пребіша—Зінгера[en], розробник теорії залежного розвитку.
| Рауль Пребіш | |
|---|---|
 | |
| Народився |
17 квітня 1901[1][2][…] Сан-Мігель-де-Тукуман, Аргентина |
| Помер |
29 квітня 1986[1][2][3] (85 років) або 15 квітня 1986[4] (84 роки) Сантьяго, Чилі[6] ·інфаркт міокарда |
| Країна |
 Аргентина |
| Діяльність | економіст, політик |
| Alma mater | Університет Буенос-Айреса |
| Знання мов | іспанська[7] |
| Заклад | Університет Буенос-Айреса |
| Членство | Американська академія мистецтв і наук і Academia de Ciencias Económicasd |
| Брати, сестри | Alberto Prebischd і Julio Prebischd |
| Нагороди | |
Біографія ред.
Отримав освіту в університеті Буенос-Айреса. У 1925—1948 роках викладав політичну економію в цьому університеті й одночасно займав відповідальні пости низки державних фінансових і економічних установ. У 1925—1927 роках — заступник директора Державного департаменту статистики Аргентини, у 1927—1930 роках — директор Економічного інституту, в 1930—1933 роках — помічник міністра фінансів, в 1933—1935 роках — економічний радник уряду, в 1935—1943 роках — директор Центрального банку Аргентини[8].
Брав участь у створенні Економічної комісії ООН для Латинської Америки (ЕКЛА) в 1948 році і в 1950—1962 роках очолював її, обіймаючи посаду виконавчого секретаря. Група латиноамериканських економістів і соціологів — співробітників ЕКЛА за активної участі Пребіша розробила в 50-ті роки «Доктрину ЕКЛА», що здобула популярність як теорія «десарольїзму» (від іспанського слова «розвиток»), і обґрунтовувала план модернізації країн Латинської Америки. «Доктрина ЕКЛА» знайшла відображення у програмі «Союзу заради прогресу[en]», висунутої президентом США Джоном Кеннеді в березні 1961 року і прийнятої 19 латиноамериканськими державами на Міжамериканській економічній конференції в серпні 1961. Пребіш на чолі комітету експертів брав участь у здійсненні програми[9].
У 1964—1969 роках був генеральним секретарем Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). В 1962—1964 роках і з 1969 року генеральний директор Латиноамериканського інституту економічного та соціального планування при ЕКЛА. Радник генерального секретаря ООН з проблем розвитку.
Науковий внесок ред.
Імпортозаміщення ред.
У своїх працях аналізував причини відсталості країн «третього світу» і пропонував стратегії їхнього економічного зростання. Обґрунтував і розвинув ідеї імпортозаміщувальної індустріалізації, регіональної економічної інтеграції в Латинській Америці, зміни аграрних структур, програмування розвитку. Висував завдання «синтезу соціалізму і економічного лібералізму».
Спільно з Хансом Зінгером розробив гіпотезу Пребіша—Зінгера[en].
Концепція центру—периферії і периферійного капіталізму ред.
Головне в концепції Пребіша те, що капіталістична світова економіка є єдиним ціле, розмежованим на «центр», який включає в себе кілька високорозвинених індустріальних держав, і «периферію», яку складають в основному аграрні країни. Периферійні країни знаходяться в економічній залежності від «центру», що перешкоджає їхньому розвитку. Найважливіша причина відсталості периферії — викачування «центром» істотної частини її доходів. У 70-х роках Пребіш написав кілька робіт, які були зібрані в книгу «Периферійний капіталізм: Криза і трансформація» (1981). В цих текстах він сформулював теорію «периферійного капіталізму», суть якої в тому, що периферійні країни, як і країни, що становлять центр, є капіталістичними, але їхній капіталізм якісно відрізняється від капіталізму «центрів» у галузі техніки, виробничої структури та споживанні, в рівні розвитку й демократизації, в системі землеволодіння та демографічному зростанні[10].
Для подолання цього стану країнам регіону необхідна модернізація економічної і соціальної структури, завоювання економічної самостійності й рівноправного становища у світі. Щоб досягти таких цілей, потрібні індустріалізація, аграрна реформа, яка покінчить з відсталими аграрними відносинами, та інтенсивний розвиток сільського господарства, зміна структури та географії зовнішньоекономічних зв'язків. Велике значення мають регіональна економічна інтеграція і випрацювання нових, рівноправних принципів світової торгівлі та міжнародних економічних відносин.
Нагороди ред.
За свої досягнення Пребіш був нагороджений[11]:
- 1971 — обраний членом Американської академії мистецтв і наук
- 1974 — премія імені Джавахарлала Неру[en] за міжнародне взаєморозуміння
- 1977 — почесна медаль імені Дага Хаммаршельда[de] від Німецького товариства Організації Об'єднаних Націй[de]
- 1981 — премія «Третього світу» від Фонду «Третій світ».
Бібліографія ред.
- Пребиш Р. Актуальные проблемы социально-экономического развития [Архівовано 12 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Латинская Америка, № 6, 1977
- Пребиш Р. Периферийный капитализм: есть ли ему альтернатива? — М.: ИЛА, 1992. — 337 с. (Capitalismo periferico. Crisis y transformacion, 1981)
- Prebisch R. Theoretical and Practical Problems of Economic Growth, 1950
- Prebisch R. The Economic Development of Latin America and Its Principal Problems [Архівовано 19 червня 2018 у Wayback Machine.], United Nations department of economic affairs, Lake Success, New York, 1950
- Prebisch R. Critique of Peripheral Capitalism, 1976
- Prebisch R. Socioeconomic Structure and Crisis of Peripheral Capitalism, 1978.
Примітки ред.
- ↑ а б в Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в Енциклопедія Брокгауз
- ↑ а б Munzinger Personen
- ↑ а б Library of Congress Authorities — Library of Congress.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #120068567 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Яковлев П. П. Перед вызовами времени (циклы модернизации и кризисы в Аргентине). — Directmedia, 2013. — С. 52. — 464 с. — BookSources/9785898263294 ISBN 978-589-82632-9-4.
- ↑ Строганов А. И. Новейшая история стран Латинской Америки [Архівовано 12 вересня 2018 у Wayback Machine.] М.: Высшая школа, 1995.
- ↑ Семёнов Ю. И. Концепции зависимости, или зависимого развития // Философия истории [Архівовано 28 серпня 2018 у Wayback Machine.]. — Академический Проект, Трикста, 2013.
- ↑ [1] / Gerald M . Meier, Dudley Seers. — Pioneers in Development. — NY:Oxford university press, 1984=. — P. 173-174. — ISBN 0-19-520452-2. Архівовано з джерела 26 квітня 2021