Радянська республіка матросів та будівельників
| |||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Наргенська (Найссаарська) республіка (самоназви Радянська республіка матросів та будівельників, Російська радянська республіка Нарген, Вільний Нарген; в естонській радянській історіографії Радянська республіка Найссаара (ест. Naissaare Nõukogude Vabariik) — «радянська республіка» в період Громадянської війни в Росії, самопроголошена революційними матросами російського Балтійського флоту на острові Нарген (нині Наїссаар) 17 грудня 1917 року. Гарнізон евакуйовано до Кронштадта 26 лютого 1918 року.
Історія ред.
«Радянська республіка», проголошена 17 грудня 1917 року гарнізоном острова Нарген (естонська назва Наїссаар) на знак протесту проти евакуації Прибалтики за умовами Берестейського миру[уточнити].
Гарнізон острова, перетвореного фортом на «сухопутний дредноут», який контролював підходи до Ревельської військово-морської бази російського Балтійського флоту і ревельський рейд, складався з 80—90 революційних матросів (а також артилерійської команди), військових будівельників, які продовжили розпочате 1911 року зміцнення форту[1].
Ініціатор створення і керівник республіки — лідер матросів анархо-комуніст Степан Петриченко, старший писар лінкора «Петропавловськ» Балтійського флоту Радянської Росії[2]. Уряд, за прикладом Радянської Росії, іменувався Радою народних комісарів, у складі:
- голови С. Петриченка,
- народних комісарів
- у військових та морських справах,
- внутрішніх справ,
- праці,
- фінансів,
- охорони здоров'я,
- (пізніше) освіти.
При наближенні до Ревеля німецьких військ гарнізон Наргену 26 лютого 1918 року не прийняв бою, а втік на суднах у Гельсінгфорс, а звідти на військовому кораблі в Кронштадт, залишивши на острові товаришів (німецькі війська утримували їх у тюрмі на Наїссаарі, передали 14 листопада 1918 року естонській владі, яка звільнила їх як політв'язнів у лютому 1919 року[3].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Йосеф Кац (9 вересня 2006). Земля амазонок. Молодежь Эстонии. Архів оригіналу за 4 вересня 2012. Процитовано 18 березня 2018.
- ↑ Küllo Arjakas (17 листопада 2007). Postimees: Eesti iseseisvuse mõtte areng ja punamadruste Naissaare Vaba Riik. Postimees.ee (ест.). Архів оригіналу за 1 грудня 2009. Процитовано 18 березня 2018.
- ↑ История батареи №5. Береговые батареи Таллина. Архів оригіналу за 2 березня 2007. Процитовано 18 березня 2018.
Посилання ред.
- Carta di Naissaar(ест.)