Піщенко Віталій Іванович

радянський та російський письменник-фантаст

Піщенко Віталій Іванович
рос. Виталий Иванович Пищенко
Ім'я при народженні Виталий Иванович Пищенко
Народився 31 липня 1952(1952-07-31)[1]
Новосибірськ
Помер 10 травня 2024(2024-05-10)[1][2] (71 рік)
Московська область, Росія[1]
Громадянство СРСР СРСР
Росія Росія
Національність росіянин
Діяльність прозаїк
Alma mater Новосибірський державний аграрний університетd[1]
Заклад Придністровський державний університет імені Тараса Шевченка[1][3] і Veched[3]
Мова творів російська
Роки активності 1981
Напрямок проза
Жанр фантастична повість, оповідання, пригодницький роман
Magnum opus «Замок жаху»
Членство СП СРСР[1], СПР[1], Q125870666?[1] і Q125870765?[1][4]
Премії Премія імені Єфремова (2008, 2011), «Місячна веселка» (2004), «Фанкон» (1995), Премія «Во славу Отечества» (2009, 2011)

CMNS: Піщенко Віталій Іванович у Вікісховищі

Віталій Іванович Піщенко (рос. Виталий Иванович Пищенко, 31 липня 1952, Новосибірськ — 10 травня 2024) — радянський та російський письменник-фантаст, автор детективної та пригодницької прози, а також організатор та керівник Всесоюзного творчого об'єднання молодих письменників-фантастів.

Біографія ред.

Віталій Піщенко народився у Новосибірську, і після закінчення школи навчався в Новосибірському сільськогосподарському інституті, отримавши фах зоотехніка. Після закінчення вишу навчався в аспірантурі, пізніше працював викладачем у інституті, а також секретарем комсомольської організації інституту, а пізніше комсоргом комсомольської організації Сибірського відділення ВАСГНІЛ. У 1987 році Піщенко перейшов на журналістську роботу, працював відповідальним секретарем журналу «Сибирские огни», співпрацював також із журналами «Молодой коммунист» та «USRS». З 1980 року Віталій Піщенко включається в роботу Новосибірського клубу шанувальників фантастики «Амальтея», керівником якого був письменник-фантаст Михайло Міхеєв. Піщенко був активним учасником семінарів для молодих письменників-фантастів, а також фантастичних конвентів, зокрема «Аеліти». У 1988 році він став одним із організаторів, а невдовзі й керівником Всесоюзного творчого об'єднання молодих письменників-фантастів. У 1989 році він стає членом Спілки письменників СРСР. На посаді керівника спілки молодих письменників-фантастів, на думку критика Василя Владимирського, Піщенко зумів примирити дві течії в тодішній радянській фантастиці — молодих письменників 80-х років, яких ніхто не хотів видавати, та письменників-держчиновників, що відповідали за випуск фантастики та її ідеологічне забарвлення — запропонувавши третій шлях, а саме переведення видання фантастики на широку комерційну основу, що в рази збільшило тиражі фантастичних книг, особливо молодих радянських авторів.

Після переведення керівництва Всесоюзного творчого об'єднання молодих письменників-фантастів до Тирасполя Піщенко переїздить до цього міста. Під час подій у Придністров'ї Піщенко був прес-аташе в Олександра Лебедя. Підтримавши придністровських путчистів, після створення Придністровської Молдавської Республіки залишився жити в Тирасполі, і після невдалих спроб відновити Всесоюзне об'єднання молодих письменників-фантастів працював завідуювачем кафедри журналістики Придністровського державного університету, а також був керівником Спілки письменників Придністров'я. За співробітництво з тираспольською владою отримав нагрудний знак ПМР «Інтернаціональна допомога».

З 2001 року Віталій Піщенко живе у Москві, де з 2002 року працює заступником головного редактора видавництва «Вече», яке тоді ж розпочало активний випуск відразу кількох серій фантастичних видань. Він також став членом Ради з фантастичної та пригодницької літератури, а також є членом Академії з вивчення національної безпеки. У 2013 році Віталій Піщенко став шеф-редактором білоруського фантастичного журналу «Космопорт».

Літературна творчість ред.

Літературну творчість Віталій Піщенко розпочав у 1981 році, першим його твором у жанрі фантастики стало оповідання «Рівні можливості». У 80-х роках Піщенко видав кілька фантастичних повістей та низку оповідань, пізніше на більш чим 10 років відійшов від фантастики, переважно пишучи публіцистичні, іноді пригодницькі твори, одночасно займаючись організаційною роботою у спілках письменників. У перших творах автора характерними є стандартні фантастичні сюжети про подорожі в паралельні світи («Світів між двох…») або подорожі в часі («Замок жаху»). Пізніше, не сприйнявши розпад СРСР та утворення нових незалежних держав, проте підтримавши сепаратистські утворення на території колишнього СРСР, у творчості письменника проступають навіть шовіністичні нотки, особливо помітні в романі «Гроза над Цхінвалом», в якому письменник з точки зору російських можновладців та військових описує події російсько-грузинської війни 2008 року. За цей роман письменник навіть удостоєний премії «Во славу Отечества» в 2011 році. Віталій Піщенко також є автором кількох дитячих книжок та детективних повістей.

Нагороди та премії ред.

Віталій Піщенко є лауреатом премії імені І. А. Єфремова за 2008 та 2011 роки, премії «Місячна веселка» за 2004 рік, «Фанкон» за 1995 рік. Піщенко є також лауреатом премій імені Фадєєва, Симонова, Пікуля.

Переклади ред.

Твори Віталія Піщенка перекладені кількома мовами народів колишнього СРСР та іншими мовами.

Бібліографія ред.

Романи ред.

  • 2004 — Укус ангела (У співавт. з Юрієм Самусем)
  • 2009 — Абордажники (У співавт. з Михайлом Шалаєвим)
  • 2009 — Гроза над Цхинвалом (У співавт. з Олександром Марковим)
  • 2009 — По законам ненависти (У співавт. з Олександром Марковим)
  • Дилогія
    • 2017 — Ущелье злых духов
    • 2018 — Запутанный след

Повісті ред.

  • 1988 — «Миров двух между…»
  • 1988 — НЛО из Грачевки
  • 1991 — Замок ужаса
  • 2002 — Хотели как лучше (У співавт. з Юрієм Самусем)
  • 2003 — Первое испытание

Оповідання ред.

  • 1981 — Равные возможности
  • 1982 — Колобок
  • 1982 — Командировка
  • 1983 — Изобретатель
  • 1984 — Рекламный проспект
  • 1987 — Что завтра ответить?
  • 1988 — Баллада о встречном ветре
  • 1990 — В лабиринте фортуны
  • 1990 — Будьте доброжелательны!
  • 2003 — Первое испытание
  • 2003 — Компьютерная леди (У співавт. з Юрієм Самусем)

Примітки ред.

Посилання ред.