Пінон аметистовий
| Пінон аметистовий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Phapitreron amethystinus (Temminck, 1823) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Пі́нон аметистовий[2] (Phapitreron amethystinus) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Ендемік Філіппін.
Опис ред.
Довжина птаха становить 27 см. Забарвлення переважно буре, тім'я темно-сіре. Потилиця і верхня частина спини мають фіолетово-пурпуровий металевий відблиск. Під очима і далі до дзьоба ідуть вузькі смуги, зверху чорні, знизу білі. Забарвлення нижньої частини тіла різниться в залежності від підвиду, зазвичай темно-сіро-коричневе, горло дещо світліше. На грудях темний, лускоподібний візерунок, гузка охриста. Навколо очей плями голої рожевої шкіри. Дзьоб міцний, відносно довгий.
Підвиди ред.
Виділяють чотири підвиди:[3]
- P. a. amethystinus Bonaparte, 1855 — північ, схід і південний схід Філіппінського архіпелагу;
- P. a. imeldae De la Paz, 1976 — острів Маріндук;
- P. a. maculipectus (Bourns & Worcester, 1894) — острови Панай і Негрос;
- P. a. frontalis (Bourns & Worcester, 1894) — острів Себу. Імовірно вимерлий, не спостерігався з 1892 року.
Деякі дослідники виділяють підвиди P. a. maculipectus і P. a. frontalis у окремі види Phapitreron maculipectus і Phapitreron frontalis[4][5][6].
Поширення і екологія ред.
Аметистові пінони живуть в густих вологих гірських і рівнинних тропічних лісах. Зустрічаються на висоті від 1000 до 2500 м над рівнем моря. Сезон розмноження триває з лютого по червень.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Phapitreron amethystinus.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 30 квітня 2022.
- ↑ Collar, N.J. (2011). Species limits in some Philippine birds including the Greater Flameback Chrysocolaptes lucidus (PDF). Forktail. 27: 29—38.
- ↑ BirdLife International (2016). Phapitreron maculipectus.
- ↑ BirdLife International (2016). Phapitreron frontalis.
Джерела ред.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |