Пшоно́ — насіння проса, очищене від зовнішньої оболонки, луски.

Пшоно
Зріле колосся Проса звичайного

Цей доступний і традиційний продукт — джерело великої кількості вітамінів і мікроелементів. Пшоно є постачальником рослинних білків і вуглеводів. Багатий вміст клітковини забезпечує роботу шлунково-кишкового тракту, знижує рівень холестерину в крові.

Використовується для приготування супів, каш, фаршів, запіканок. Дуже смачні виходять страви з пшона, приготовлені з гарбузом, печінкою або яйцями.

Загальні відомості ред.

Споживання пшона практикувалося ще від початку існування древніх цивілізацій світу. Зазвичай пшоно ― це малозернові однорічні злаки, що люблять теплий клімат і відносяться до родини трав. Вони дуже добре переносять екстремальні погодні умови, такі як посуха, і є більш поживними злаками, якщо порівнювати із рисом і пшеницею. Пшоно має незначний вміст фітінової кислоти і є багатим на харчові волокна, залізо, кальцій, і вітаміни B. Крім того, і зменшують поглинання глюкози.

Неочищене
зерно
Просо
Води 10,66 10,97
Азотних речовин 9,29 10,82
Жирів 3,50 5,46
Цукру 1,33 1,19
Декстрину 3,51 7,16
Крохмалю 61,09 59,40
Клітковини 7,29 2,64

Історія ред.

Мишій італійський є першим відомим одомашненим просом. Китайські легенди приписують одомашнення пшона до часів Шень-нуна, легендарного Імператора Китаю.[1] Також пшоно або просо згадується у деяких найдавніших текстах Яджур-вед, що свідчить про те, що споживання пшона було дуже поширеним за часів раніше ніж 4500 р. до н. е.[2]

Виробництво ред.

 
Світове виробництва пшона, 2000
 
Світове виробництва пшона, 2005

Просо або пшоно є одною із двох основних сільськогосподарських культур у напівпосушливих, виснажених, менш родючих регіонів Африки і Азії.[3] Пшоно пристосоване не лише рости в цих посушливих і несприятливих умовах, але є найнадійнішою культурою в таких регіонах ніж інші зернові. Це, зокрема, зробило просо особливо популярним, в країнах довкола пустелі Сахара у західній Африці.

Пшоно, однак, полюбляє умови високої плодючості і вологи. Врожайність пшона на гектарі землі може бути в два або чотири рази вищою при поливі і додаванні добрив. Існувала співпраця із бідними країнами задля підвищення врожаю пшона.[4]

Індія є найбільшим в світі виробником пшона. В 1970-х, весь зібраний врожай пшона в Індії вживався у їжу. До 2000-х, річний врожай пшона в Індії збільшився, але споживання на душу населення зменшилося на 50 % — 75 % в різних регіонах країни. Станом на 2005, більша частина пшона, що вироблялася в Індії використовувалася для інших застосувань: для корму домашньої худоби і виробництва алкоголю.[5] Індійські виробники обговорювали можливі шляхи збільшення споживання пшона як їжі серед населення, аби збільшити виробництво; однак, серед місцевих жителів стали популярними інші злаки, яким вони частіше віддають перевагу.[6]

У 2010, річний врожай пшона в світі становив 0.83 тон на гектар. Найврожайніші ферми з вирощування пшона в світі були у Франції, із середнім по країні показником врожайності в 3.3 тони на гектар в 2010.[7]

Десятка країн найбільших
виробників пшона — 2013
Країна Виробництво,
млн т
Виноски
  Індія 10,910
  Нігерія 5,000 F
  Нігер 2,955 *
  КНР 1,620 F
  Малі 1,152
  Буркіна-Фасо 1,109 *
  Судан 1,090
  Ефіопія 0,807
  Чад 0,582 *
  Сенегал 0,572
В світі 29,870 A
Немає виноски = офіційна цифра, * = Неофіційна цифра, F = FAO оцінка,
A = Може містити офіційні, неофіційні або оцінені дані[7]

За даними Державної служби статистики України в 2016 виробництво проса становило 278 тис. т. Найпридатнішими зонами для вирощування проса є Степова і Лісостепова зона, а також Полісся. Найбільші площі вирощування проса, за даними Державної служби статистики України, в 2011 році були зосередженні на Дніпропетровській –19,8 тис. га, Запорізькій –17,3 тис. га, Миколаївській — 16,1 тис. га, Харківській–14,5 тис. га, Херсонській — 14,4 тис. га областях.[8]

Алкогольні напої ред.

 
Тонгба, зроблений із пшона алкогольний настій, який поширений у далекосхідних гірських регіонах Непалу і Сіккім, Індія

У деяких культурах світу пшоно є традиційно вживаним зерном для пивоваріння пива з проса, наприклад у народу Тао, що живе на острові Лань, а також народу Амі або Атаял в Тайвані. Деякі народи в східній Африці варять напій із пшона сорго, що називається ajono, що є традиційним напоєм народу Тесо[en]. Ферментоване просто готується у великому горщику в гарячій воді, потім розливають і п'ють потягуючи через довгі соломинки.

Пшоно також є базовим інгредієнтом для приготування дистильованого напою раксі в Непалі і місцевого алкогольного напою народів Шерпа, Таманґ, Раі[en] і Лімбу[en], який називається тонгба, в східному Непалі. У Балканських країнах, особливо в Румунії і Болгарії, пшоно використовують для приготування ферментованого напою — браги.

Примітки ред.

  1. Yang, Lihui та ін. (2005). Handbook of Chinese Mythology. New York: Oxford University Press. с. 198. ISBN 978-0-19-533263-6. 
  2. Yajurveda 4th Anuvaka, Rudra Chamakam. с. 6. Архів оригіналу за 10 травня 2017. Процитовано 5 травня 2017. 
  3. Baltensperger, David D. (2002). Progress with Proso, Pearl and Other Millets. Архів оригіналу за 11 серпня 2017. Процитовано 6 травня 2017. 
  4. ICRISAT. A New Generation of Pearl Millet on the Horizon. The World Bank. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 травня 2017. 
  5. Basavaraj (December 2010). Availability and utilization of pearl millet in India. SAT eJournal. 8. Архів оригіналу за 21 березня 2012. Процитовано 6 травня 2017. 
  6. Jayaraman, Gayatri (4 січня 2012). What's your Millet Mojo. Live Mint. Архів оригіналу за 3 вересня 2012. Процитовано 6 травня 2017. 
  7. а б FAOSTAT: Production, Crops, Millet, 2010 data. Food and Agriculture Organization. 2011. Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 6 травня 2017. 
  8. Виробництво проса: підсумки та перспективи. Поширення і властивості. 2017. Архів оригіналу за 25 травня 2017. Процитовано 6 травня 2017. 

Джерела ред.

  Millet. // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 18. 1911.  (англ.)

  • Millets. Alternative Field Crops Manual. Архів оригіналу за 17 січня 2009. Процитовано 28 січня 2018. 

Посилання ред.