Вікіпедія

Посольство Болгарії в Україні

Посольство Республіки Болгарія в Києві — офіційне дипломатичне представництво Республіки Болгарії в Україні, відповідає за розвиток та підтримання відносин між Болгарією та Україною.

Посольство Болгарії в Україні
Країна Болгарія Болгарія
Посол Ванчев Герман Дімчев, т.п.
Відкрите 1992
Консульства Одеса
Адреса Україна Україна, 01030, Київ, вул. Госпітальна, 1[1].
50°26′14″ пн. ш. 30°31′31″ сх. д. / 50.43730000002777558° пн. ш. 30.52530000002778010° сх. д. / 50.43730000002777558; 30.52530000002778010Координати: 50°26′14″ пн. ш. 30°31′31″ сх. д. / 50.43730000002777558° пн. ш. 30.52530000002778010° сх. д. / 50.43730000002777558; 30.52530000002778010
Офіційний вебсайт
Мапа

Історія посольства ред.

У 1918 році Болгарія визнала незалежність Української Народної Республіки. Першим послом став Шишманов Іван Димитров, окрім посла, в першому посольстві Болгарії працювали також перший секретар посольства Тихон Баламезов та військовий аташе ротмістр Георгій Сариілієв. Станом на листопад 1918 р. до них приєдналися: представник Дирекції з постачання і планування Димитр Влахов, рахівник Димитр Відінлієв, аташарани (охоронці-солдати) Г. Папазов, Г. Димитров, Л. Георгієв і К. Колєв. Болгарська місія спочатку поселилася в готелі «Франсуа», а з липня — в готелі «Континенталь». В Одесі також перебував голова комісії тилового управління полковник Хітров, в Україну прибули також Дрнчо Іванов і Командиров — голова дирекції з питань продовольства[2].

Після відновлення незалежності Україною 24 серпня 1991 року Болгарія визнала Україну 5 грудня 1991 року. 13 грудня 1991 року між Україною та Болгарією було встановлено дипломатичні відносини.[3]

Посли Болгарії в Україні ред.

  1. Шишманов Іван Димитров (1918—1919)
  2. Петр Цвєтанов Іванов (1991) т.п.
  3. Дімітар Церов (1992) т.п.
  4. Марков Петр Кристєв (1992—1998)
  5. Димитров Александр (1998—2002)
  6. Ангел Ніколаєв Ганев (2002—2007)
  7. Дімітар Цвєтков Владіміров (2007—2012)
  8. Красімір Неделчев Мінчев (2012—2018)[4][5]
  9. Стояна Русінова (2018—2019) т.п.
  10. Костадін Ташев Коджабашев (2019—2022)[6].
  11. Теодор Савов (2022-2023), т.п.
  12. Ванчев Герман Дімчев (2023-), т.п.

Консульства Болгарії в Україні ред.

Генеральне консульство Болгарії в Києві ред.

  1. Петар Нейков (1918)[7]
  2. Димитар Влахов (1918)
  3. Кристю Євтимов (1971—1974)[8][9]
  4. Іван Радонов (1974—1977)[10][11]
  5. Недялко Минков (1977—1981)
  6. Александар Тонєв (1981—1985)
  7. Цвєтан Ночев (1985—1989)
  8. Іван Ружев (1989—1992)

Генеральне Консульство Болгарії в Одесі ред.

 
Генеральне консульство Болгарії в Одесі

1 жовтня 1905 року Болгарія відкрила в Одесі своє комерційне агентство. Комерційним агентом був призначений Борис Кісімов. Після проголошення незалежності Болгарії листом від 20 лютого 1910 року міністерство закордонних справ наказало болгарському повноважному міністру в Санкт-Петербурзі Димитру Цокову вжити необхідних заходів для перейменування торгового агентства в Одесі на консульство. У листі від 8 червня 1910 р. Д. Цоков повідомляв про отримання згоди. Після Бориса Кісімова генеральним консулом Болгарії в Одесі з 06.05.1915 р. по 22 вересня 1915 року був Димитар Влахов. Під час Першої світової війни опікуном архівів і майна консульства залишався драгоман Димитр Янакієв.

Міністерство закордонних справ Народної Республіки Болгарія нотою № 55116 від 12.08.1965 р. пропонує уряду Радянського Союзу на підставі ст. 1 Консульської конвенції від 12.12.1957 р. про відкриття Генерального консульства Болгарії в Одесі. Нотою № 25 від 23.09.1965 р. посольство СРСР у Софії оголосило про згоду радянського уряду. НРБ відкрила своє генеральне консульство в Одесі, а Стефан Ралев був призначений генеральним консулом 4 січня 1966 року. З 1971 року Генеральне консульство в Одесі було перетворено на консульство, а з 1977 року знову на генеральне консульство.

Після проголошення незалежності України діяльність Генерального консульства в Одесі регулюється Протоколом про встановлення консульських відносин між Республікою Болгарія та Україною, підписаним у Софії 13 грудня 1991 року, та Консульською конвенцією між Республіка Болгарія та Україна, підписана в Софії 24 липня 1996 року, чинна з 2 квітня 1999 року.

  • 65062, Україна, м. Одеса, вул. Посмітного, 9
  • Генеральний консул
  1. Борис Кісімов (01.10.1905-08.06.1910), торг.агент[12]
  2. Борис Кісімов (08.06.1910-5.06.1915), ген.консул
  3. Димитар Влахов (5.06.1915-22.09.1915), ген.консул
  4. Стефан Ралев (04.01.1966-30.09.1971), ген.консул
  5. Борис Мілев (30.09.1971-27.02.1974), консул
  6. Нікола Тренков (27.02.1974-31.01.1977), консул
  7. Нікола Тренков (31.01.1977-27.09.1978), ген.консул
  8. Міхаїл Міхайлов (27.09.1978-1985), ген.консул
  9. Нікола Тренков (1985—1992), ген.консул
  10. Руска Джамджиєва (1992—1996), ген.консул
  11. Тодор Костадинов (1996—2000), ген.консул
  12. Костянтин Хаджипанзов (2000—2004), ген.консул[13][14]
  13. Дімітар Тучков (02.2004-07.2007), ген.консул
  14. Георгій Проданов (07.2007-07.2011), ген.консул[15][16][17]
  15. Стоян Горчівкін (09.2011-04.2015), ген.консул
  16. Дімітар Тучков (2015—2020), ген.консул
  17. Светослав Ніколов Іванов (2020-), ген.консул

Канцелярія посольства Болгарії в Донецьку ред.

Почесне консульство Болгарії в Донецькій, Запорізькій та Луганській областях ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Посольства Болгарії за кордоном. Архів оригіналу за 8 січня 2011. Процитовано 7 червня 2012.
  2. ↑ Гай-Нижник П. П. Українсько-болгарські міждержавні і дипломатичні відносини: рік 1918-й // Гілея. – 2017. – Вип. 125 (№ 10). – С.47–58. Архів оригіналу за 11 листопада 2017. Процитовано 11 листопада 2017.
  3. ↑ Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.1 — 760с.
  4. ↑ Указ № 170 за назначаване на Красимир Неделчев Минчев за извънреден и пълномощен посланик на Република България в Украйна 23 април 2012 г. Архів оригіналу за 19 липня 2012. Процитовано 7 червня 2012.
  5. ↑ Великий друг КУП НАНУ — Посол Республіки Болгарія в Україні пан Красімір Мінчев завершує свою дипломатичну каденцію. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 16 листопада 2018.
  6. ↑ Президент України прийняв вірчі грамоти у послів низки іноземних держав 16 травня 2019 року. Архів оригіналу за 19 травня 2019. Процитовано 17 травня 2019.
  7. ↑ Украинско­български дипломатически отношения 1918—1919 г. (По документи от архивите на Украйна)
  8. ↑ КІНОЛІТОПИС Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів, кіно- і телесюжетів (1976-1985) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 березня 2017. Процитовано 20 серпня 2019.
  9. ↑ ДІЯЛЬНІСТЬ КОНСУЛЬСЬКИХ УСТАНОВ СОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН У КИЄВІ (кінець 1940-х — 1980-ті рр.)
  10. ↑ Иван Георгиев Радонов 1920—2007
  11. ↑ Konsulskite otnoshenii︠a︡ na Bŭlgarii︠a︡, 1879—1986 g: spravochnik. Author Marii͡a Mateeva. Dŭrzh. izd-vo «D-r Petŭr Beron», 1988 Original from the University of California, 178 pages
  12. ↑ Дипломатически отношения на България с международни организации. Генерално консулство на Република България, Одеса, Украйна
  13. ↑ ГЕНЕРАЛЬНЫЙ КОНСУЛ БОЛГАРИИ В ОДЕССЕ КОНСТАНТИН ХАДЖИПАНЗОВ ЗАВЕРШАЕТ СВОЮ РАБОТУ В УКРАИНЕ[недоступне посилання]
  14. ↑ KONSTANTIN HADJIPANZOV[недоступне посилання]
  15. ↑ Николай Скорик встретился с новым Генконсулом Болгарии
  16. ↑ Генконсул Болгарии Георгий Проданов покидает Одессу. Архів оригіналу за 6 вересня 2019. Процитовано 6 вересня 2019.
  17. ↑ Болгарія пишається історичними зв'язками з Одесою[недоступне посилання]

Посилання ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Посольство_Болгарії_в_Україні&oldid=40902825