Порфирій Сивак
о. Порфирій Сивак, ЧСВВ (хресне ім'я Петро; 26 січня 1909, Ласківці, Австро-Угорщина — 18 лютого 1953, Чикаго, США) — український церковний діяч, ієромонах-василіянин, педагог, військовий капелан.
| о. Порфирій Сивак, ЧСВВ | |
|---|---|
 | |
| Народився |
26 січня 1909 Ласківці, Теребовлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер |
18 лютого 1953 (44 роки) Чикаго, Іллінойс, США ·гострий інфаркт міокарда |
| Громадянство |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР →  Польща →  США |
| Національність | українець |
| Діяльність | ієромонах, педагог, капелан |
| Alma mater | Місійний інститут імені святого Йосафата |
Життєпис ред.
Петро Сивак народився 26 січня 1909 року в селі Ласківці Теребовлянського повіту на Тернопільщині. Навчався в Місійному інституті св. Йосафата при монастирі отців василіян у Бучачі. 14 вересня 1924 року вступив до Василіянського Чину на новіціят у Крехівський монастир. На облечинах отримав монаше ім'я Порфирій. 9 травня 1926 року в Крехові склав перші обіти, ще один рік навчався на гуманістиці (1926—1927). На другий рік гуманістики і риторику переїхав до Лаврівського монастиря (1927—1929). Філософію вивчав у Добромильському монастирі (1929—1931), а богослов'я в Кристинополі (1931—1933), де 15 лютого 1933 року склав вічні обіти.
13 серпня 1933 року в Жовкві отримав священничі свячення з рук Преосвященного владики Йосафата Коциловського. У 1933—1934 академічному році перебував у Жовківському монастирі, де готувався до загального іспиту з богослов'я. Упродовж 1934—1936 років — у Лаврівському монастирі — викладач української мови і географії на риториці і двох роках гуманістики, письменник, провідник духовних вправ, проповідник, сповідник дому і в храмі. У 1936 році переведений до Бучацького Місійного інституту, де (в різні роки) викладав українську мову, історію, релігію, географію, був провідником Марійської Дружини дівчат і Мирянського Чину св. Василія Великого, провідником духовних вправ, проповідником, сповідником.
На початку радянської окупації Галичини переїхав до села Полівці (5 жовтня 1939), де обійняв душпастирство на парафії[1]. 31 серпня 1940 року заарештований СВ УНКВС в Тернопільській області і 5 липня 1941 року засуджений на 5 років ВТТ. Через місяць у серпні цього ж року звільнений за амністією. Вступив капеланом для українців греко-католиків солдатів польської армії Владислава Андерса (пізніша назва 2-й армійський корпус). У складі цього військового формування перебував в Ірані, Іраку, Палестині, Італії[2]. Станом на березень 1942 року о. Пофирій Сивак був «шефом» душпастирства греко-католиків і одним із двох греко-католицьких капеланів (другий — о. Андрій Шишко). Окрім них було 39 капеланів римо-католиків[3]. Служив капеланом до 1946 року.
У 1947 році виїхав до США і спочатку перебував у Нью-Йорку (Святого Юра), виконуючи різні обов'язки (сотрудник адміністратора, провідник духовних вправ, провідник наук для домашніх через заступника, консультор дому, проповідник, сповідник дому і в храмі, місіонер), а потім (з 1950 року) в Чикаго, де помер 18 лютого 1953 року від серцевого нападу.
Примітки ред.
- ↑ Лукань Р. Мучеництво українських священиків // Місіонар, ч. 6 за червень 1942. — С. 62
- ↑ Сивак Петро Гнатович // Реабілітовані історією… — С. 444.
- ↑ Roguski R. Duszpasterstwo wojskowe i religijność żołnierzy Armii Polskiej w ZSRR, na Bliskim Wschodzie i w kampanii włoskiej //Історія релігій в Україні: науковий щорічник / упоряд. О. Киричук, М. Омельчук, І. Орлевич. — Л.: Інститут релігієзнавства — філія Львівського музею історії релігії; Вид-во «Логос», 2014. — Книга I. — S. 619.
Джерела ред.
- о. І. Сивак Сивак Порфирій-Петро // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 577. — ISBN 978-966-528-318-8.
- Сивак Петро Гнатович // Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга 4 / Упор. Бажан О. Г., Гуцал П. З., Кіт Л. М. / Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2016. — с. 444.
- [Некролог] // Місіонар, ч. 4 за квітень 1953. — с. 124.
|
Це незавершена стаття про релігійного діяча чи діячку УГКЦ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |