Вікіпедія

Порфирій Василь Підручний

священник-василіянин, історик Церкви і Василіянського Чину, доктор церковної історії, археограф, душпастир
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Підручний.

Порфи́рій Підру́чний (хресне ім'я Васи́ль, порт. Porfirio Basílio Pedruche; нар. 3 січня 1941, Ґонсалвес Жуніор (нині у складі містечка Іваї), штат Парана, Бразилія) — священник Української греко-католицької церкви, історик церкви і Василіянського Чину, доктор церковної історії, археограф, співробітник «Записок Чину св. Василія Великого», душпастир і настоятель храму Христа Царя при монастирі василіян у Римі. Генеральний секретар, радник, вікарій і економ Василіянського Чину. Лауреат премії Міжнародного академічного рейтингу «Золота Фортуна» (2007).

Порфирій Підручний
Народився 3 січня 1941(1941-01-03) (83 роки)
Ґонсалвес Жуніор (тепер у складі Іваї), штат Парана, Бразилія
Країна Бразилія Бразилія
Національність українець
Діяльність священник, історик
Alma mater Папський Григоріянський Університет
Папський Східний Інститут
Галузь історія Церкви, історія Василіянського Чину, археографія
Посада Генеральний секретар, радник, вікарій і економ Василіянського Чину (почергово впродовж 1976—2015 років)
Науковий ступінь доктор церковної історії
Батько Петро
Мати Розалія
Нагороди лауреат премії Міжнародного академічного рейтингу «Золота Фортуна» (2007)

Життєпис ред.

Народився у Бразилії 3 січня 1941 року в селі, яке українські емігранти назвали Українська вулиця, що біля містечка Іваї (нині у складі Іваї). Батьки — Петро Підручний (1915—1966), син Теодора, вихідця із с. Загір'я (тепер Зборівський район Тернопільської області), а мати — Розалія з дому Леуш (1921—1988); брати Теодор (1943 р. н.) і Йосиф (1958 р. н.).

Початкову школу в 1947–1950 роках закінчив Василь Підручний у Іваях, а з 1951 до 1955 навчався в Малій семінарії ім. св. Йосифа в Прудентополі, яку провадили оо. Василіяни. 15 січня 1956 року вступив до Василіянського Чину на новіціят у Іваях. На монаших облечинах 29 вересня 1956 року отримав василіянський габіт і нове монаше ім'я Порфирій — в честь святителя Порфирія, архиєпископа Газького (день спогадування 26 лютого н.ст./11 березня ст. ст.). 30 січня 1958 року склав перші обіти у Василіянському Чині, після чого був призначений на студії гуманістики в Іваях. 26 січня 1961 року переїхав до монастиря Різдва Пресвятої Богородиці в Куритибі для навчання в архидієцезальній духовній семінарії «Цариця апостолів» (порт. Rainha dos Apóstolos). 30 січня 1962 року склав монашу професію вічних обітів у Василіянському Чині. На початку жовтня 1962 виїхав з Куритиби до Рима на подальші богословські студії.

Вивчав богослов'я в Папському Григоріянському університеті й завершив його ліценціатом з догматики. На початку серпня 1966 року повернувся до своєї провінції для підготовки до священничих свячень. В лютому 1967 року — 11 і 19 лютого, в Куритибі бр. Порфирій отримав піддияконські й дияконські свячення з рук владики Йосифа Мартинця, ЧСВВ, а священниче рукоположення — 9 квітня 1967 року теж з рук владики Йосифа, але вже в рідних Іваях. Деякий час працював на різних парафіях у Бразилії: в Антоніо Олінто, у Прудентополі, в Куритибі, звідки доїжджав з духовною обслугою до ближчих парафіяльних осередків.

У жовтні 1967 року о. Порфирій Підручний знову виїхав на студії до Рима і записався на відділення богослов'я духовності (лат. theologia spiritualis) богословського факультету Папського Григоріянського університету. Одночасно зі студіями в Ґреґоріянум, починаючи з 1968 року відвідував курси з історії Церкви на Папському східному інституті, де написав і захистив тезу до ліценціату на тему «Церковні події в Україні в 1917 р. та їх відгомін на Всеросійському Православному Соборі». Продовжив навчання на докторантських студіях у тому ж навчальному закладі і опрацював тему про василіянське законодавство від часів митрополита Йосифа Велямина Рутського і аж до новітнього періоду («Нарис законодавства Василіянського Чину Святого Йосафата (1605–1969)»), яку захистив 12 червня 1976 року[1].

У Василіянському Чині виконував уряди — Генерального секретаря (1976–1988, січень-жовтень 2001), Генерального радника (1982–1992, 1993–1996, 2004–2012), Генерального вікарія (1996–2000), Генерального економа (2000–2006, від 2010 і до 2 грудня 2015).

Наукова та видавнича діяльність ред.

 
Василіянський монастир і осідок Генеральної курії в Римі, в 1940–1990-ті роки — центр науково-видавничої діяльності Василіянського Чину

Ще зі студентських років Порфирій Підручний був залучений до науково-дослідницької та видавничої праці у василіянському видавництві в Римі. Під керівництвом о. Атанасія Великого як співредактор понад 20 років збирав документи в римських і ватиканських архівах, які були видані в І-й секції «Записок ЧСВВ»: «Листи митрополитів» (1 том), «Листи єпископів» (4 томи), «Листи Апостольських нунціїв» (1 том), «Листи василіян» (2 томи). У ІІ-й секції «Записок» помістив чимало цікавих статей з історії Василіянського Чину: про митрополита Йосифа Велямина Рутського, початки Добромильської реформи, про Дубенську капітулу, Генеральну курію ЧСВВ в Римі, нарис історії Василіянського Чину від Берестейської унії до 1743 року та ін. Був редактором III-ї секції «Записок ЧСВВ» і секретарем Видавничої Колегії та секретарем цілої редакції «Записок» і видав XII–XV томи з ІІ-ї секції (1985, 1988, 1992 і 1996). Як секретар редакції виконував він теж роботу технічного редактора. Видав декілька книжок в серії «Українська Духовна Бібліотека» (без зазначення імені). Досліджував по-василіянські архівні збірки України, Білорусі та Росії, куди здійснив кілька науково-пошукових «експедицій».

Був учасником різних конференцій присвячених історії Української Греко-Католицької Церкви (напр.: «Берестейські читання» 2–6 жовтня 1995 року, «Східні католицькі церкви в Європі у ХХ столітті» 22–24 жовтня 1998 року). Брав участь в опрацюванні законодавства Василіянського Чину на різних його етапах (по-соборовому, після виходу Кодексу Канонів Східних Церков, новітнього василіянського «Статуту», потвердженого в 2009 році). Значний внесок о. Підручного також у перекладах деяких частин василіянського «Молитвослова» та в його виданні (з 25 серпня 1988 до 18 серпня 1989 року перебував у Канаді, де під його наглядом у василіянській друкарні в Торонто друкувався «Молитвослов»).

В 2001–2007 роках був радником Конгрегації в справах святих[2] і брав участь у дослідженні близько двадцяти процесів слуг і слугинь Божих, в тому числі новомучеників, проголошених Папою Іваном Павлом ІІ 27 червня 2001 року у Львові та священномученика Павла Ґойдича (беатифікований 4 листопада 2001 року в Римі).

Душпастирська праця ред.

В другій половині 1990-х роках коли виникла потреба відчинити двері василіянського монастирського храму в Римі (народна назва «церква на Пірамідах») для розгублених в чужині українських заробітчан, о. Порфирій із неабияким запалом взявся до їх згуртування. Понад 15 років він є настоятелем монастирського храму і відповідальним за організацію душпастирського служіння для прихожан.

У 2007 році від Міжнародної Академії Рейтингових технологій і соціології «Золота Фортуна»[3] о. Порфирія Підручного, ЧСВВ було нагороджено премією «Roma, Kiev: un patto per conoscersi»:

  задля його особливої посвяти у виконуванні доручених йому обов’язків навіть у моментах його недуги і фізичного терпіння. Отець Порфирій Підручний має заслугу за те, що послужив громадянам України в Італії, незалежно як католикам так і православним, виявляючи велике християнське, але також і патріотичне та національно-українське відчуття. Співпрацює з Українською владою в Римській Міськраді для здійснення програм інтегрування між українцями та італійцями. Дбає про добрі відносини між Італією та Україною.  

Нагороду о. Порфирій отримав 5 листопада 2007 року з рук мера Рима Вальтера Вельтроні[4].

Творчий доробок ред.

Отець Порфирій Підручний публікував свої статті в таких виданнях: «Цвіркун», «Праця», «Записки ЧСВВ», «Василіянський Вісник», «До Світла», «Вісник НТШ», «Світло», «L'est europeen».


Наукові публікації ред.

  • «Pietro Arcudio — Promotore dell'Unione» // Записки ЧСВВ, Секція ІІ. — Vol. VIII. — Romae 1973. — P. 254—277
  • «В ім'я cв. Йосафата, в його честь і пам'ять» // Записки ЧСВВ, Секція ІІ. — Vol. VIII. — Romae 1973. — С. 294—300
  • «Два програмові писання Рутського: „Discursus“ і „Programma Unionis“» // Записки ЧСВВ, Секція ІІ. — Vol. IX. — Romae 1974. — С. 24—47
  • «Генеральна Курія ЧСВВ в Римі» // Записки ЧСВВ, Секція ІІ. — Vol. XI. — Roma 1982. — С. 323—337; ця стаття теж в: «Нарис історії Василіянського Чину Святого Йосафата», Записки ЧСВВ, Секція І, том 48, Рим, Видавництво ОО. Василіян, 1992, С. 575—589
  • «Documenti riguardanti l'inizio della riforma Basiliana in Galizia (1880—1882)» // Записки ЧСВВ, Секція ІІ. — Vol. XI. — Romae 1982. — P. 353—403
  • «Декрети оснування Провінцій і Віцепровінцій ЧСВВ (1931—1948)» // Записки ЧСВВ, Секція ІІ. — Vol. XI. — Romae 1982. — С. 404—428
  • «Relazioni dei Gesuiti sulla Riforma Basiliana di Dobromyl’ (1882—1904)» // Записки ЧСВВ, Секція ІІ. — Vol. XII. — Romae 1985. — P. 210—254
  • «Василіянський Чин від Берестейського З'єднання (1596) до 1743 року» // Записки ЧСВВ, Секція ІІ. — Vol. XIII. — Romae 1988. — С. 92-182; ця стаття теж в: «Нарис історії Василіянського Чину Святого Йосафата», Записки ЧСВВ, Секція І, том 48, Рим, Видавництво ОО. Василіян, 1992, С. 96—182
  • «Il „Diario“ del Capitolo Basiliano di Dubno (1743) scritto da mons. Giorgio Lascaris (Sull'unione dei Basiliani in un'Ordine)» // Записки ЧСВВ, Секція ІІ. — Vol. XIV. — Romae 1992. — P. 171—226
  • «Початки Василіанського Чину і Берестейська Унія» // Берестейська Унія та внутрішнє життя Церкви в XVII столітті, Матеріали Четвертих «Берестейських читань» Львів, Луцьк, Київ, 2-6 жовтня 1995 р. // ред. Борис Ґудзяк, співред. Олег Турій. — Львів: Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії, 1997. — С. 79—101 (дискусії — С. 101—124)
  • «Gli archivi dell'Ordine basiliano di San Giosafat e della Chiesa greco-cattolica bielorussa e ucraina» // Fede e martirio. Le Chiese orientali cattoliche nell'Europa del Novecento, Atti del Convegno di storia ecclesiastica contemporanea (Città del Vaticano, 22-24 ottobre 1998). — Libreria Editrice Vaticana, Congregazione per le Chiese Orientali, 2003. — P. 301—306.
  • Підручний П. і П'єтночко Б. Василіянські генеральні капітули від 1617 по 1636 рік.[5] — Записки ЧСВВ, серія ІІ, секція І, том 55. — Рим-Львів, 2017. — 510 с. ISBN 978-966-658-391-1
  • о. Порфирій Василь Підручний, ЧСВВ. Історичний нарис законодавства Василіянського Чину Святого Йосафата (1617—2018). — Записки ЧСВВ, серія ІІ, секція І, том 57. — Рим-Львів, 2018. — 392 с.
  • Basiliani di San Giosafat a Roma // La Chiesa greco-cattolica ucraina in Italia, a cura di don Agostino Babiak. — Roma 2019. — P. 43-49.

Співредактор ред.

  • «Epistolae Metropolitarum Kioviensium Catholicorum, Theodosii Rostockyj, Heraclii Lisowskyj, Gregorii Kochanowicz, Josaphat Bulhak, 1788—1838», Записки ЧСВВ, Секція III. — vol. IX. — Romae 1971. — X+479 (+1) p.
  • «Litterae Episcoporum Historiam Ucrainae Illustrantes (1600—1900)», Записки ЧСВВ, Секція III. — vol. II: 1641—1664. — Romae 1973. — XII+387 p.
  • «Litterae Episcoporum Historiam Ucrainae Illustrantes (1600—1900)», Записки ЧСВВ, Секція III. — vol. III: 1665—1690. — Romae 1974. — XII+357 p.
  • «Litterae Episcoporum Historiam Ucrainae Illustrantes (1600—1900)», Записки ЧСВВ, Секція III. — vol. IV: 1691—1710. — Romae 1976. — XV+347 p.
  • «Litterae Nuntiorum Apostolicorum Historiam Ucrainae Illustrantes (1550—1850)», Записки ЧСВВ, Секція III. — vol. XIV: 1684—1693. — Romae 1977. — XII+287 p.
  • «Litterae Basilianorum in Terris Ucrainae et Bielarusjae», Записки ЧСВВ, Секція III. — vol. I: 1601—1730. — Romae 1979. — X+369 p.
  • «Litterae Basilianorum in Terris Ucrainae et Bielarusjae», Записки ЧСВВ, Секція III. — vol. II: 1731—1760. — Romae 1979. — XI+375 p.
  • «Litterae Episcoporum Historiam Ucrainae Illustrantes (1600—1900)», Записки ЧСВВ, Секція III. — vol. V: 1711—1740. — Romae 1981. — XXXIV+375+(1) p.

Примітки ред.

  1. ↑ Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 309.
  2. ↑ Про призначення радником Конгрегації в справах святих від 26 лютого 2002 року: Acta Apostolicae Sedis. — Typis Vaticanis MMII. — P. 311.
  3. ↑ Акимов Д.И. - International Academy of Rating Technologies and Sociology «Golden Fortune» - Международная Академия рейтинговых технологий и социологии «Золотая Фортуна». goldenfortune.org. Процитовано 29 грудня 2016.
  4. ↑ Українська Греко-Католицька Церква / Новини / Нагородження у Римі українського священика-василіянина:. old.ugcc.org.ua. Архів оригіналу за 30 грудня 2016. Процитовано 29 грудня 2016.
  5. ↑ У рік ювілею 400-річчя Василіянського Чину побачила світ книга «Василіянські генеральні капітули від 1617 по 1636 рік» [Архівовано 2017-08-09 у Wayback Machine.] // osbm.info, 8 липня 2017.

Джерела ред.

  • Єпп. Єфрем В. Кривий ЧСВВ. 100-ліття українців в Іваї і один з його уродженців. — Куритиба-Парана-Бразилія 2009. — С. 21—22.
  • Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983), AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 p. (англ.)
  • Каталоги Василіянського Чину св. Йосафата за 1956—2016 роки (лат.) (італ.) (укр.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Порфирій_Василь_Підручний&oldid=39836162