Вікіпедія

Портрет графині Юлії Самойлової з вихованкою Джованіною Пачіні та арапчатком


«Портрет графині Юлії Самойлової з вихованкою Джованіною Пачіні та арапчатком» — парадний портрет роботи художника Брюллова Карла Павловича, створений у період 1832-1834 рр.

Портрет графині Юлії Самойлової з вихованкою Джованіною Пачіні та арапчатком

Автор Карл Брюллов
Час створення 1832—34
Матеріал Полотно
Техніка Олійний живопис
Місцезнаходження Музей Хіллвуд (Вашингтон, Сполучені Штати Америки)

Головна персона портрета ред.

 
Юлія самойлова як мати з двома дітьми, що рятує життя дітей, ткаючи з гинучих Помпей. Фрагмент катини.

Юлія Павлівна походила з родини Пален і Скавронських, а родинними зв'язками була пов'язана з царським домом Романових, з родами російських і італійських аристократів [1] . Її за примусом віддали заміж за молодого флігель-ад'ютанта і графа Миколу Олександровича Самойлова. Самойлов вже був закоханий у Олександру Римську-Корсакову, але його авторитарна мати настояла на шлюбі з багатою Юлією Пален[1] . Шлюб виявився надто невдалим і згодом вони домовились роз'їхатись, позаяк офіційне розлучення було справою важкою і небажаною у колі російських аристократів. Дітей у шлюбі з графом Самойловим не було і це з одного боку розкувало поведінку молодої, темпераментної і багатої Юлії Павлівни, з другого боку заклало низку життєвих проблем (флірт і нові невдалі кохання, взяття вихованок-дівчат замість власних дітей, проблеми з дорослими вихованками). Чопорне коло петербурзьких аристократів щиру у почуттях і мінливу графіню Самойлову вважало ексцентричною і трохи зарозумілою. Її яскрава зовнішність (нагадувала чорняву італійку ) і не менш яскраві вчинки стануть на роки привідами для чужої прискипливої уваги і пліток. Самойлова мимоволі стала «героїнею» приватних листів і мемуарів.

Доля звела молоду аристократку і молодого художника у Італії[1] . Чуттєва Самойлова закохалась у талановитого художника і її почуття отримало взаємність[1] . Про шлюб з коханим, але нешляхетним Карлом Брюлловим, на той час не могло бути й мови. Коханню це не заважало і молоді багато спілкувались, разом відвідали розкопані Помпеї тощо. Юлія Самойлова роками мешкала у Мілані, де увійшла у місцеве коло італійських аристократів[1] . Вона жваво цікавилась мистецтвом, музикою і театром. Значні кошти вона не стільки за аристократичними настановами, а за щирим захопленням витрачала на художників, скульпторів, композиторів. Так, у її міланському палаці збирались італійські композитори Гаетано Доніцетті, Вінченцо Белліні, Джоаккіно Антоніо Россіні[1] . Меценатську діяльність Юлії Самойлової у Мілані помітили і ініціювали 1845 року створення на її честь пам'ятної медалі (у вільному перекладі « Покровительці вільних мистецтв »)[1] .

Вони познайомились 1827 року в римському салоні Зінаїди Волконської, меценатки , російської аристократки, що перейшла у католицтво. Брюллов, що прибув у Рим ще 1822 року, довго не міг найти значущу тему для звітової катини перед Товариством заохочення художників та перед Імператорською академією. Чи не були пов'язані зволікання художника через втручання кохання в його італійське життя і приємне спілкування з Самойловою ? Портрет Юлії Самойлової з Джованіною та арапчатком сторювався у ті ж роки, що і картина «Останній день Помпеї». Відомо, що Помпеї вони відвідали разом. Закоханий художник не тільки портретував Юлію, а й переніс її портретні риси щонайменше на двох паньонок в звітовій картині.

Портрети графіні Самойлової пензля інших художників ред.

  •  
    Акварельний портет роботи Йогана Боссі.
  •  
    Майстер аристократичного портрета Вінтергальтер. Юлія Самойлова
  •  
    Акварельний портет роботи Гау. 1840 р.

Опис твору ред.

Парадний портрет меценатки і прихильниці Карла Брюллова створювався у два заходи[1] . Первісно Карл Брюллов почав працювати над цим портретом 1832 року у Римі. Про дату довідались з листа Тургенєва до князя Петра Андрійовича Вяземського[1] , державного діяча, друга поета Олександра Пушкіна і самого непоганого поета.

В парадному портреті Юлії Самойлової він подав її у стрімкому русі, наче вона вбігла у палацову залу після прогулянки. Вона в повному розквіті жіночої краси і є практично ідеалом тогочасної аристократичної моди — модна зачіска, розкішні коштовності, рідкісної краси сукня з синього атласа, коштовна індійська шаль, котру вона невимушено скидає на руки арапчатки. Всі персонажі картини наче радіють зустрічі з нею, не оминаючи вихованки і кімнатної собачки, демонструють їй свою прихильність.

Провенанс ред.

Парадний портрет Юлії Самойлової, закінчений 1834 року, довго залишався у Західній Європі, міняючи власників. Його привозили у Російську імперію ще за років царату на виставку 1905 року, що відбулась і Таврійському палаці. Вдруге вже за часів СРСР портрет привозили влітку 1966 року на виставку у Третьяковську галерею, але ніхто не зробив спробу придбати шедевр для радянських збірок. Згодом портрет став надбанням музею Хіллвуд (місто Вашингтон, Сполучені Штати) і став перлиною відділку живопису.

Див. також ред.

Посилання ред.

Джерела ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к журнал «Художник», № 11, 1966, статья «История одного портрета»
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Портрет_графині_Юлії_Самойлової_з_вихованкою_Джованіною_Пачіні_та_арапчатком&oldid=35724751