Вікіпедія

Політична критика

(Перенаправлено з Політична критика (журнал))

Політична критика — незалежне ліве медіа, засноване як українська франшиза польського видання Krytyka Polityczna[1]. Своєю метою декларує поширення критичного знання, популяризацію ідей рівності та досягнення прогресивних суспільних змін, публікує матеріали на теми науки, культури та політики.

Політична критика
Країна видання  Україна
Тематика наука, культура, політика
Мова українська, російська
Засновано 2011, 2015
politkrytyka.org

Історія ред.

Журнал ред.

З 2009 року в Центрі візуальної культури НаУКМА діяв неформальний осередок журналу Krytyka Polityczna[1]. 2011 року він почав видавати українську версію журналу під назвою «Політична критика», що стала першим міжнародним видавничим проектом «Критики Політичної»[2]. Протягом 2011—2014 років було видано 5 чисел журналу:

  1. «Політичні наркотики» (присвячений (де)криміналізації наркотиків)[3],
  2. «Слава ворогам!» (присвячений правому радикалізму)[4],
  3. «Секс і політика»[5],
  4. «СВБД ПСРТ» (присвячений репресіям проти групи «Pussy Riot»)[6],
  5. «Нам нема що втрачати, крім наших майданів»[7].

Рецензії на числа журналу виходили в журналах «Критика»[8][9][10], «Спільне»[11] і на сайті «Телекритика»[12].

На початку 2015 року «Політична критика» спільно з Центром візуальної культури видала книжку Наталі Гуменюк «Майдан Тахрір» про події Арабської весни[13].

Сайт ред.

В січні 2015 року почав працювати український сайт «Політичної критики»[14]. Про відкриття сайту повідомляла газета «Zbruč»[1].

З 2017 року сайт виступає медіапартнером Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA»[15].

2018 року сайт «Політична критика» запустив проект «Невидима праця», метою якого було показати життя, умови роботи й боротьбу за їхнє покращення людей різних професій, які, попри суспільну важливість своєї праці, нечасто потрапляють до поля зору ЗМІ[16][17][18].

Наприкінці 2018 року сайт перейшов на новий домен — politkrytyka.org.

2020 року «Політична критика» запустила «Школу соціального репортажу»[19].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Krytyka Polityczna зайшла в Україну. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 15.07.2020.
  2. ↑ Журнал «Політична критика». Платформа. Архів оригіналу за 13 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  3. ↑ Політична Критика 1: Політичні наркотики. Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 15.07.2020.
  4. ↑ Політична Критика 2: Слава ворогам!. Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 15.07.2020.
  5. ↑ Політична критика 3: Секс і політика. Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 15.07.2020.
  6. ↑ Політична критика 4: СВБД ПСРТ. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 15.07.2020.
  7. ↑ Політична критика 5: Нам нема що втрачати, крім наших майданів. Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 15.07.2020.
  8. ↑ Максим Карповець. Славой Жижек, Павло Альтхамер, Сергій Жадан…. Політична критика. 2011, № 1 [Архівовано 17 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Критика. — Серпень 2011
  9. ↑ Сергій Гірік. Андреас Умланд, Антон Шеховцов, Віталій Атанасов…. Політична критика, 2011, № 2 [Архівовано 27 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Критика. — Червень 2012
  10. ↑ Василь Черепанин, Леся Кульчинська, Ольга Папаш…. Політична критика. Нам нема що втрачати, крім наших Майданів [Архівовано 26 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Критика. — Листопад 2016
  11. ↑ Олексій Вєдров. Вороги навколо [Архівовано 19 липня 2020 у Wayback Machine.] // Спільне. — 2012, № 5.
  12. ↑ Валерий Зайцев (26 листопада 2011). Академическое исследование проблемы экстремизма. «Політична критика №2»: «Пусто-пусто». А жаль. detector.media (укр.). Процитовано 13 червня 2023.
  13. ↑ Наталя Гуменюк. Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції. — Київ: Політична критика. — 2015.
  14. ↑ Українська редакція PoliticalCritique.org Архів оригіналу за 27 січня 2015
  15. ↑ Docudays UA. Партнери: 2017 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.], 2018 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.], 2019 [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Люди рабочих профессий часто боятся отстаивать свои права, - координатор проекта «Невидима праця». Громадське радіо (укр.). Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 28 жовтня 2018.
  17. ↑ Денис Тимошенко (4 червня 2019). В Украине уже не модно быть рабочим?. Радіо Свобода (рос.). Процитовано 13 червня 2023.
  18. ↑ Невидима праця. Політична Критика. Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 28 жовтня 2018.
  19. ↑ OPEN CALL. «Школа соціального репортажу» | КМЦ «Сіверський Донець». sdcrisis.org. Процитовано 13 червня 2023.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Політична_критика&oldid=41752194